Пам’ятаєте, як рашисти випустили ракети по вокзалу в Краматорську? Ось історія людей, які там були (18+)
Вранці 8 квітня росія випустила дві ракети «Точка-У» по залізничному вокзалі в Краматорську, де тисячі людей очікували на евакуаційні потяги. 59 загиблих, понад три сотні поранених — такий результат «високоточного» удару.
Журналістка CBN знайшла двох студентів, які були на вокзалі під час прильотів. (Співрозмовники попросили не називати їхні прізвища.) Вони нині мешкають у Кропивницькому, допомагають таким, як і вони, переселенцям у церковній організації.
Далі — пряма мова студентки медичного університету Маші.
‼️ Увага! Текст містить подробиці, які можуть здатися вам неприйнятними. Якщо маєте вразливу психіку — не читайте його. ‼️
- Ми поступили у Донецький медунівер, коли він був на окупованій території. Ми ще тоді від обстрілів ховались, але, дякуючи Богу, все нормально. Так як Україна не поверталась туди, нам потрібно було щось думати, та ж освіта не признається. Ми з Данею вирішили виїжджати самостійно. Тож переїхали до Краматорську, наново поступили до університету, почали знімати недорогу квартиру біля аеродрому.
Перший раз 24-го прилетіло на аеродром, прокинулись від обстрілів. У квартирі трусились стіни, один раз узагалі стара стінка ледь не впала. Ми зробили собі ліжко у коридорі і там жили. На кухню не ходили навіть погріти їжу, трусило нормально.
Деякі супермаркети працювали, товару була обмежена кількість, ціни - нереальні. Кіло картоплі - триста гривень. Виживали, як могли.
Ми намагалися покинути місто, просили викладачів нашого університету допомогти, дзвонили у деканат, адже вони переїжджали до Кропивницького, а ми хотіли разом з ними. Деканат сказав: «Як хочете, так і добирайтеся». Нам ніхто не допоміг, а ми самі, наші батьки знаходяться на окупованих територіях. Ми просто без нічого.
Від наших одногрупників ми дізнались про евакуаційний потяг, який ішов якраз через Кропивницький. Ми приїхали на вокзал, на вулиці питали волонтерів про цей потяг, вони сказали, що потягу, напевно, не буде сьогодні, але можна уточнити на касі.
Один снаряд прилетів на задній бік, де відправлялись потяги, а другий — поруч з пероном. Ми під час прильоту були на касі, це нас, мабуть, і врятувало. Ми думали, що не виживемо, так було страшно. Скло повсюди літало, Даня накривав мене собою. Ми молилися, Даня обіцяв мені, що все буде добре. Під час вибухів я бачила кров, перемішані рештки людей і тварин. Це Бог допоміг, бо всі люди, які були поруч, постраждали, а нас тільки контузило. Я не чула на праве та частково на ліве вуха. Даню врятував рюкзак, він був повернутий спиною, і у рюкзак впилися уламки.
Пам’ятаю кафельну підлогу, всю залиту кров’ю, без прогалин. Вибігаючи з вокзалу, бачила дитину без голови, на лавочках лежали розірвані діти, поруч з якими були їхні батьки. Люди лежали без рук-ніг, їм перетягували кінцівки волонтери. Потім забігли військові, почали казати, щоб усі негайно тікали в укриття, бо обстріл може повторитися.
Одна з ракет прилетіла поруч з наметом чи то військових, чи то волонтерів, там було чоловік двадцять, всі мертві. Я ніколи не забуду, як прощалася з життям, як бачила, як літають людські органи у повітрі.
Приватники брали дуже дорого, десь десять тисяч за людину, у нас не було таких грошей. У нас залишилось 7500 гривень, і ми вирішили виїжджати будь-якими способами.
З багажу у нас були продукти, гроші, ноутбук і телефони. Ми знайшли водія, який брав менше, ніж інші. Я попросила його, щоб залишив нам хоч трохи грошей на їжу, він дозволив залишити 500 гривень. Він побачив, що ми діти, тож вирішив обідрати. Взагалі він говорив, що ми будемо їхати ще з чоловіком, а він взяв ще свою матір, у якої була купа торб, та родичів якихось. До речі, ми бачили цього водія у Кропивницькому. Він ішов з дружиною, вони багаті, у них тут бізнес.
Ми повинні були заселитися у безкоштовний гуртожиток, але був лише платний у ЦНТУ, вісімсот гривень за людину на місяць. Для нас це дуже дорого, адже у нас наразі лише соціальна допомога. Гроші соціальні затримують, я комендантші розповіла ситуацію, і сказала, що заплатимо, як тільки виплатять. Умови там... Стеля сиплеться, стіни осипаються, бойлеру немає.
Ми приїхали з одним простирадлом, у нас і ковдр не було. У ЦНТУ було відключено опалення, було холодно... Але це вже зовсім інша історія.
