Кропивницький фонд «Збережемо Українців»: від врятованого кота до багатотонних гумвантажів

На початку повномасштабного вторгнення росії у Кропивницькому відкрили благодійний фонд «Збережемо Українців».

Засновниками є троє товаришів — Роман Романов, Андрій Сєдов і Ярослав Ісаченко, які розповідають, що фонд створили задля допомоги українцям, які постраждали від війни, стали жертвами репресій, біженцям, а також для сприяння соціальній реабілітації всіх, хто потребує піклування.

Від початку війни засновники фонду, партнери та волонтери, які їм допомагають, встигли побувати на звільненій від окупації Київщині та Харківщині, де допомогли і постраждалому від війни населенню, і врятували кота, якого згодом передали власникам, організували перевезення 45-тонного вантажу з Канади, який направили лікарням та шпиталям, розпочали збір фінансів для купівлі автівок армії, першу з яких вже доправили військовим, передали пологовому будинку підгузки, дитяче харчування та інше необхідне мамам та малятам, та зробити безліч інших добрих справ, які тепер стали повсякденними.

Спочатку фонд існував лише власним коштом. Нині планують залучати переважно кошти іноземних благодійників, все ж в українців фінансові резерви вичерпуються.

Роман Романов, один із засновників фонду, розповів, як усе почалося:

- Спочатку ми займалися допомогою окремо один від одного. З перших днів війни поїхали будувати блокпости, потім допомагали військовим за їхніми запитами: павербанки, форма, рації, турнікети, плитоноски тощо. На бізнес-форумі я познайомився з підприємцем із Запоріжжя, який організував виготовлення бронежилетів. Знайшов підхожу сталь, все згодом пройшло сертифікацію в Дніпрі, але на той момент не вистачало тканини. У Кропивницькому ми матеріал теж не знайшли, але оплатили тканину для 130 бронежилетів, яку вони придбали самі та все виготовили.

А у Канаді живе моя подруга з Кропивницького, яка працює у Торонто медиком вже п’ять років. Якось захотіла відправити в Україну посилку для військових, і ця посилка переросла у 45 тонн медичного обладнання. Зрештою, зареєстрували у Канаді некомерційну організацію UCMAO, яка тепер допомагає українцям. Вантаж доправляли до Польщі літаком.

Довезти гумвантаж допомагали й українці, які живуть у Канаді, й канадці, на перевезення потрібно було 45 тисяч доларів. Згодом спільно з волонтерами з Києва, які на той час перебували у Львові, доправили вантаж до України. Засоби та устаткування призначені для лікування поранених військових, тому ми це передали відповідним лікарням та шпиталям Кропивницького, Сум, Харкова, Запоріжжя, Києва, Дніпра.

У гарячі точки передаємо необхідне або через посередників, або через військових, які знаходяться на ротації, та через «Нову пошту». Автівку, яку передали армії, відганяли самі, заповнили її напоями та продуктами, хотілося потішити хлопців. Зібрали 140 тисяч гривень, назвали машину «оркодав».

На сторінці фонду в Instagram Роман розповідає історію про участь в роботі фонду навіть дітей:

- Найбільше здивував мій племінник Фадей: він чув сімейні розмови і сказав, що теж хотів би допомогти нашій армії. Для мене це несподівано, він дитя Майнкрафту, але війна зробила його дорослішим, він два місяці не бачив батька і був єдиним чоловіком у сім’ї. Спочатку я думав запропонувати йому допомогти відвантажити гуманітарку, але всі мої думки у ті дні були зосереджені на купівлі авто для бійців під Донецьк, і я сказав, що потрібні гроші, будь-яка сума. Хотів зробити його причетним до чогось масштабного: він може бути одним з багатьох, хто купив авто.

Фадей задонатив тисячу гривень з тих, що подарували на його дев’ять років, тепер він упевнений - одне колесо на нашому «бетмобілі» буде від нього. Мій син почув це і теж виділив з копілки тисячу гривень. Власний приклад спонукає інших на добрі справи.

Андрій Сєдов, ще один співзасновник фонду, ділиться спогадами про його створення:

- Відправив родину за кордон на початку війни, роботи теж стало менше, з’явився вільний час, який зайняв волонтерством. Спочатку волонтерили окремо, завозили благодійну допомогу на Козачий острів, на «КропХаб», співпрацювали з місцевими адміністраціями, потім підняли питання ефективності такої допомоги, нам підказали, що краще оформитись юридично як фонд, це надає більше переваг для роботи. Тому об’єдналися з друзями, і закрутилося.

Спочатку думали допомагати певному роду військ. Але швидко зрозуміли, що такі запити фонд не зможе швидко опрацьовувати, це великі суми, тому вирішили бути там, де зараз найбільше є потреба. Це і військові, і переселенці, і Дім милосердя тощо. Також співпрацюємо з іншими фондами.

Ідея нещодавньої поїздки до Харкова виникла після спілкування з харківʼянами, які волонтерять у нашому фонді. Вони знають зсередини нагальні проблеми містян. Ми тільки приїхали у Харків, стояли на заправці, прогримів вибух. Емоції складні. Ті, хто до цього не звик, не розуміють, яке життя у містах, які під обстрілами та бомбардуваннями. Місцеві люди здебільшого реагують байдуже. Не поцілили — добре, доживемо до завтра.

Потім ми поїхали до Північної Салтівки. До того я знав, що це війна, це злочини. Але не думав, що в таких масштабах. Салтівка - район більший за київську Троєщину. І в кожен будинок щось прилетіло. Це біль та скорбота.

Дітей та молоді у місті майже не бачили, переважно люди старшого віку. Люди фактично живуть у підвалах, в яких ховаються від вибухів. Знають по звуку, «прильот» чи «відльот», який район, відстань. Харків — велике місто, дивують контрасти: є райони, де немає води, газу, світла, а ближче до центру люди сидять, п’ють каву.

Наразі в найближчих планах фонду, окрім повсякденної допомоги, - купівля ще однієї автівки для ЗСУ. Засновники роблять усе для наближення перемоги та мають плани на роботу після закінчення війни — допомагати військовим, яким потребуватимуть реабілітації. У цьому їм допомагають волонтери фонду та інформаційний відділ, який працює як з постраждалими від війни, так і висвітлює діяльність організації.

Роман Романов говорить: «Перемоги не буде, поки ми не будемо готові віддавати задля цього все. Ми плануємо це робити зараз і надалі».