Як перша леді України Олена Зеленська справляється з травмами від війни і допомагає іншим

Переклад з незначними скороченнями. Оригінал: Simon Shuster, журнал Time

Перша леді України Олена Зеленська напередодні російського вторгнення лягла пізно. Її діти вже давно спали в президентській резиденції на південь від Києва, у величезному особняку з жовтого каменю, який сім’я завжди вважала надто пафосним. Вони переїхали туди у 2020 році, тому що там закрита територія, де є окрема будівля для служби безпеки. Протягом кількох днів Зеленська відчувала, що охоронці нервують. Розмови про війну, каже вона, «були скрізь, просто висіли в повітрі».

Уряд у Києві закликав мирних жителів не панікувати. Блоги були переповнені порадами для потенційних біженців. Програми новин показували інструкції про те, що спакувати, готуючись до втечі. У ніч перед вторгненням Зеленська планувала підготувати валізу для своєї родини. Але до цього так і не дійшла.

Не зробив цього і її чоловік Володимир Зеленський. Президент України бачив звіти розвідки — супутникові зображення, перехоплені телефонні і радіорозмови — які вказували на те, що росіяни були готові атакувати. Але він до кінця не вірив. Коли вони лягали спати 23 лютого, каже Зеленська, вона не уявляла, що це буде востаннє, коли вони спатимуть поруч.

Російська атака почалася перед світанком наступного дня, і вона розколола Першу родину так само, як і мільйони інших. Зеленський лишився у центрі Києва керувати країною, а його дружина переховувалася з двома дітьми. Її проекти щодо покращення освіти та охорони здоров’я країни були припинені, як і кар’єра сценаристки. Оточена охороною, вона не завжди точно знала, де саме ночуватиме.

Через 10 тижнів після вторгнення Зеленська вибралася з криївки. Тоді як її чоловік зосередився на забезпеченні зброєю та іншій підтримці Заходу, перша леді вирішила допомогти країні впоратися з травмами, як колективними, так і особистими. У травні вона запустила урядову ініціативу психологічної підтримки, доступної для кожного українця. Зараз вона почала навчання психологів-консультантів, створила гарячі лінії психічного здоров’я та залучила іноземних експертів для надання клінічної підтримки.

Психічні наслідки війни величезні. За оцінками Міністерства охорони здоров’я України, 15 мільйонів людей — майже третина населення — ймовірно, потребують психологічної допомоги. Близько 8 мільйонів переселилися через війну, переважна більшість з них – жінки та діти. Кількість військовослужбовців зросла приблизно втричі з початку вторгнення до понад 700 000, і багато з них, ймовірно, зазнають ментальних травм під час служби. «Це може мати величезні наслідки для країни, — сказала Зеленська TIME в інтерв’ю в президентській резиденції 20 червня, — якщо ми закінчимо посттравматичним стресом».

Збройним силам України знадобиться допомога у перевірці солдатів на ознаки посттравматичного стресу. Переконати звичайних українців звернутися за допомогою також буде складним завданням. Коли 44-річна Зеленська розповідає про свої зусилля у цій сфері, вона часто запозичує англійську фразу — mental health — оскільки це поняття важко описати українською. «Ми особливо недовірливо ставимося до термінів, які включають слово психо», — каже вона в сірих кімнатах, які зараз служать її штабом, у коридорі біля ситуаційної кімнати, де її чоловік слухає доповіді генералів. Психотерапія в українців асоціюється з державними притулками — місцями, призначеними для ізоляції хворих від суспільства. Зеленська каже, що велика частина цієї стигми походить з Радянського Союзу, де покоління українців виховувалися, щоб справлятися з травмою, приховуючи її. За її словами, ставлення було таким: «Розберіться з цим, подолайте це, і, якщо ви скаржитеся, ви слабкі».

Війна почалася для Зеленської ще до світанку 24 лютого, коли гуркіт вибухів змусив її прокинутися. Вона встала з ліжка і знайшла чоловіка в сусідній кімнаті, вже одягненого в робочий костюм. «Емоційно він був схожий на гітарну струну, — каже вона: натягнутий, аж ніби зараз лопне. Але на його обличчі - ні страху, ні розгубленості, згадує вона. - Він був повністю зібраний, зосереджений».

Вони розмовляли лише кілька хвилин. Президент сказав їй, що почалася війна. «Йому більше нічого було сказати, — згадує Зеленська, — а я не знала, що запитати». Він пообіцяв зателефонувати їй пізніше того ж дня.

Коли президент вискочив за двері, діти вже прокинулися і, здавалося, розуміли, що відбувається. 9-річний Кирило з слухався маму, запихаючи в маленький рюкзак свої речі: фломастери, книжку-пазл, деталі частково зібраного конструктора Lego. Його сестра, 17-річна Олександра, спілкувалася зі своїми друзями через соцмережі, намагаючись краще зрозуміти, що відбувається на вулиці.

Приблизно за сто миль на північ російські війська перейшли через кордон на світанку, маючи на меті оточити столицю та повалити уряд Зеленського. З повітря російські десантники спускалися на Київ і намагалися захопити аеропорти. Українські війська та добровольці вели наполегливу боротьбу. Того ранку, коли перша леді стояла біля вікон президентської резиденції, гуркіт винищувача розірвав небо, вона відчула звук у грудній клітці. Охоронці сказали сім'ї, що потрібно спуститися в підвал. Був ризик, що росіяни бомбардуватимуть їх з повітря.

Зеленська з дітьми не хотіли тікати. Коли президент зателефонував, вона сказала йому, що вдома вони почуваються безпечніше, ніж деінде, і не хочуть залишати своїх домашніх тварин: двох собак, кота та невротичного папугу Кешу. Але сперечатися не було сенсу. Адреса родини була оприлюднена в ЗМІ. Тож перша леді зібрала речі родини в одну валізу на роликах, і вони поїхали до президентської резиденції, щоб попрощатися із Зеленським.

Поки вони приїхали, президент вирішив залишитися в Києві. Його команда була зайнята створенням командного центру в його офісі та ситуаційній кімнаті на другому поверсі. Прощання було несентиментальним. Родина навіть не зайшла до окремої кімнати, щоб поговорити. Вони обнялися в коридорі, обмінявшись кількома поспішними словами, поки помічники пробігали повз. «Це була спокійна розмова на дорогу», — каже вона. Вони обоє в цей момент говорили більше для своїх дітей, намагаючись переконати їх, що немає причин для паніки.

Обоє розуміли небезпеку. Західні спецслужби попередили Зеленського, що росіяни хочуть убити або полонити його. «Ворог позначив мене як мішень №1, – сказав президент у відеозверненні на другий день вторгнення, – а мою сім’ю – як мішень №2».

Щоб мінімізувати ризик вбивства, Зеленській та її дітям довелося вийти з мережі. Вони не могли взяти з собою свої мобільні пристрої або увійти в облікові записи в соцмережах, які могли використовуватися для їх відстеження. Перед цим Зеленська опублікувала у Facebook звернення до українців. Але частинки його читаються і як благання до самої себе. «Сьогодні я не буду панікувати і плакати. Я буду спокійною і впевненою, – написала вона. - Мої діти дивляться на мене».

Друзі в Європі запропонували сім’ї погостювати на час війни. Але Зеленська з дітьми не поїхала з країни. Вони також не були замкнені в якомусь таємному підземному бункері. Вони лишилися в Україні, але були змушені переїжджати з місця на місце. «Ти просто сподіваєшся, що зараз ти в безпеці, — каже вона про своє мислення в ті перші дні. - Але ти не знаєш, що буде через дві години». Невизначеність породила звичку максимально використовувати зручності, «тому що не знаєш, коли ще встигнеш і коли наступного разу нормально приймеш душ».

З міркувань безпеки їм не дозволили поспілкуватися з президентом по відеозв'язку. Тижнями вони спілкувалися лише по захищених телефонних лініях, про розмови потрібно було домовитися заздалегідь. Але вони багато бачили його по телебаченню. Незважаючи на складність тем, яких торкався Президент у своїх промовах, нічні виступи були розрадою для його дітей. «Вони бачили, що тато на роботі і виглядає добре, — каже Зеленська. - У цьому була певна стабільність».

Але далі працювати їй було важко. Її кампанії в галузі освіти, як і програма покращення шкільних обідів, довелося призупинити, оскільки школи по всій країні закрилися. Також Зеленська призупинила свою кар’єру сценаристки гумористичних шоу, якою вона продовжувала займатися, будучи першою леді.

Перші дні вторгнення не лишили місця для скорботи. Це було надто сюрреалістично і дезорієнтувало. Зеленська впоралася, одягнувши маску оптимізму. Однак невдовзі адреналін почав згасати, і стала зрозуміла жахлива реальність їхнього становища. Мільйони українців тікали від війни, включно з багатьма друзями родини.

«Я розуміла, що, можливо, більше ніколи не побачу їх, усіх, кого люблю, — написала Зеленська Vogue у квітні. Їй було важко зв’язатися з близькими, і вона не могла зрозуміти, де вони були, і навіть чи вижили. - Це було, мабуть, уперше, коли я заплакала, вперше дала волю своїм емоціям. Я просто не могла цього прийняти».

На другий тиждень Зеленська та діти ввійшли в звичний режим. Кирило займався шкільними справами, годинами малював. Деякі з його малюнків хвилювали матір. Замість звичних ескізів Бетмена і Людини-павука він зображав сцени війни і руйнувань. Олександра, яку родина називає Сашкою, стежила за новинами та допомагала готувати. Заборона на використання соціальних мереж виявилася не такою важкою для 17-річної дівчини, як очікувала її мати. «Все було добре, — каже Зеленська про свою дочку. - Виявляється, її залежність від телефону була не такою сильною».

З часом протоколи безпеки пом’якшилися, родина знову отримала доступ до Інтернету. Зеленська змогла відстежувати заяви чоловіка та інші джерела інформації про війну. Новини у поєднанні зі звуком сирени повітряної тривоги часто не давали їй спати. «Це огидна звичка, — каже вона, — читати новини вночі».

Мільйони українців місяцями живуть так, вбираючи через екрани хвилі страху і трагедії. Одна історія особливо сильно вразила Зеленську. На початку травня вона прочитала кілька сторінок зі щоденника 8-річного хлопчика, який пережив російську облогу Маріуполя, портового міста на Чорному морі, яке було перетворене на руїни під час російського бомбардування: «Мої дві собаки померли. Так і моя бабуся Галя, і моє улюблене місто».

Історія хлопчика показала всю глибину травми, з якою стикаються українські діти. «Уявіть, як це може вплинути на психіку нормальної дитини, яку не виховували для війни, не навчили ненавидіти, – каже перша леді. - І таких дітей тисячі». Допомогти їм вилікуватися після цієї війни буде викликом для поколінь, і Зеленська намагається зробити цей виклик своїм.

8 травня, у День матері, Зеленська зустрілася з Джилл Байден, першою леді США, у школі на заході України, яку перетворили на притулок для сімей переміщених осіб. Поява стала для Зеленської стартом нового амплуа. Відтоді вона - активний і помітний захисник України на міжнародній арені. Значна частина її роботи була зосереджена на розширенні можливостей організацій, які спеціалізуються на лікуванні ментальних травм, і зв’язку їх з державними установами, такими як Міністерство охорони здоров’я, які можуть полегшити догляд за людьми, що цього потребують.

Після більш ніж двох місяців переховування вона надолужує згаяне. Її дні наповнені виступами, зустрічами, панельними дискусіями та інтерв’ю. Дружини очільників країн з усього світу запропонували допомогу. Перша леді Ізраїлю Міхал Герцог допомогла Зеленській створити навчальні програми для українських травматологів. Перша леді Польщі Агата Корнгаузер-Дуда тісно співпрацювала з Зеленською, щоб допомогти українським біженцям. «Цей наш клуб дуже допоміг, — говорить Зеленська. - Ми розуміємо одна одну».

Вони з чоловіком досі живуть окремо, і Зеленська розуміє, що у її родини мало надії повернутися до нормального життя, поки вирує війна. Коли вони ненадовго зустрілися в травні, діти притиснулися до Зеленського, насолоджуючись можливістю обійняти його вперше за кілька місяців. «Це було зворушливо, — згадує перша леді. - Але більше я сказати не можу». Вона лише зізнається, що вони все ще найчастіше бачать його по телевізору, і вони не можуть повернутися до сімейних традицій разом дивитися фільми і вечеряти.

У певному сенсі розлука здається доречною. В Україні розділені мільйони сімей. Як і вони, Зеленські потребуватимуть емоційної підтримки, оскільки боротьба триває, а кількість жертв зростає. «Щодня ви читаєте про них, ви чуєте про них, ви вбираєте це, і це має ефект, — каже перша леді. - Кожен із нас, включаючи мене, відчуває, що наш психологічний стан не такий, яким він мав би бути». Після чотирьох місяців війни, додає вона, «ніхто з нас не в порядку».