Захід хоче врятувати Україну від поразки. А як щодо перемоги?

Переклад тексту з поштової розсилки The Washington Post. Автор: Ishaan Tharoor

Минулого тижня на саміті НАТО в Мадриді президент США Байден вихваляв величність цього моменту. Президент Росії Володимир Путін «думав, що зможе розірвати трансатлантичний альянс», — сказав Байден журналістам, перш ніж зазначити, що російське вторгнення в Україну лише підштовхнуло Захід і призвело до неминучого розширення НАТО двома новими Північними членами.

«Ми збираємося триматися України, – додав він, – і весь Альянс триматиметься України стільки, скільки потрібно, щоб фактично переконатися, що вона не зазнає поразки».

Це була заява про наміри та відданість керівництву в Києві, яку підтримали європейські колеги Байдена. Проте в його коментарях було відкрите питання: Сполучені Штати та їхні союзники роблять усе можливе, щоб запобігти поразці України, але як щодо перемоги?

Адміністрація Байдена та її європейські союзники вже надали Україні військову допомогу на мільярди доларів. Вони придбали боєприпаси та обладнання радянських часів, які найкраще відповідають українським можливостям, наповнили країну життєво важливою тактичною зброєю, як-от протитанковими ракетами Javelin, і прискорили військову модернізацію України за допомогою передової артилерії та ракетних установок. Вони також потужно тиснуть на російську економіку через санкції.

Але деякі посадовці в Києві та Вашингтоні стверджують, що цього зовсім не достатньо. Протягом кількох місяців українці говорили просто: дайте Україні зброю, а якщо є сумніви, дайте Україні більше зброї. Вони скаржилися на затримки поставок і наполягали, що Захід може надсилати більше матеріальних засобів, ніж зараз.

Президент України Володимир Зеленський у четвер заявив, що відчуває полегшення від того, що західна артилерія нарешті «дуже потужно працює» на збройні сили його країни та з високою точністю вражає ключові російські склади зброї і сховища палива. Але його країні все ще бракує складних систем протиповітряної оборони для захисту українських міст від російських ракетних ударів, сказав він. Придбання цих систем займає більше часу.

Незважаючи на те, що війна продемонструвала іржу та скрип кремлівської військової машини, Україна залишається неукомплектованою та недостатньо озброєною на багатьох фронтах, особливо на півдні та сході країни, де Росія поглинає все більше територій. Російські війська повільно, але неухильно розширюють контроль над східним Донбасом, повне володіння яким є однією з заявлених Кремлем військових цілей.

«Вони масово використовують артилерію і, на жаль, мають десятикратну вогневу перевагу, — сказав про росіян минулого місяця головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний. - Незважаючи ні на що, ми продовжуємо тримати свої позиції. Там кожен метр української землі пролитий не тільки нашою, а й окупантською кров’ю».

Здобутки Росії та, здавалося б, нерозв’язний характер конфлікту змушують американських спостерігачів непокоїтися. Хоча мало хто із зовнішньополітичного співтовариства Вашингтона хоче підштовхнути Київ піти на поступки Росії, вони побоюються, що чим довше затягнеться війна, тим більше Україна може втратити. Деякі агресивні республіканські критики Байдена стверджують, що запобігти поразці України - це вже поразка.

«Якщо ви просто надаєте зброю, це погано, і це має наслідки, — сказав сенатор Джеймс Е. Ріш (штат Айдахо) своєму колезі Джошу Рогіну. - Нам потрібно бути або вийти. І якщо ми в процесі, ми повинні дати їм те, що їм потрібно для перемоги».

Перемога неявно означає глибоке приниження Росії. Замість того, щоб запобігти поразці України, метою США, писав Еліот Коен зі Школи передових міжнародних досліджень Університету Джона Гопкінса, має бути «поразка Росії — зрив її цілей завоювати ще більше української території, розгром її збройних сил, і слід робити те й інше в переконливий, публічний і, отже, принизливий спосіб».

Як аналогію Коен навів жорстоку логіку мафіозних війн часів Аль Капоне, ескалацію заходів, які фундаментально послаблюють Росію та зупиняють її від дій у відповідь.

Проте Путін також із задоволенням користується такою риторикою. «Ми не відкидаємо мирні переговори, але ті, хто відмовляються, повинні знати, що чим далі вони підуть, тим важче буде досягти з нами згоди», — сказав він у четвер. Як завжди, Путін розглядав поточні бої як битву з проксі-силами НАТО. «Ми неодноразово чули, що Захід хоче воювати з нами до останнього українця, – додав він. - Це трагедія для українського народу, але, здається, все йде до цього».

Деякі американські аналітики вважають, що через те, що Путін бере участь у власній грі з Україною, і зупинка просування Росії може вимагати значно більше західних інвестицій, Сполученим Штатам і їхнім союзникам по НАТО слід подумати над іншим виходом з ситуації.

«Керівництво в Києві та його західні прихильники тепер повинні зіткнутися з тверезою реальністю, що дипломатія та врегулювання шляхом переговорів можуть бути єдиним способом запобігти потраплянню ще більших українських територій до Росії», — написав Деніел Девіс, полковник армії США у відставці та постійний коментатор правого Fox News.

Таке врегулювання не підходить Києву — українські посадовці наполягають на тому, що війна є екзистенціальною, і їхньою метою має бути повне повернення втрачених територій, включаючи навіть анексований Крим. Але у Вашингтоні є впливові фігури серед республіканців, не кажучи вже про менш впливових антивоєнних лівих, які стверджують, що затяжна війна в Україні відволікає увагу від пріоритетів Америки вдома та за кордоном, а саме від необхідності протистояти Китаю.

Одинадцять республіканців у Сенаті та п’ятдесят сім республіканців у Палаті представників, тобто вся опозиція щодо законопроекту, проголосували проти пакету допомоги Україні на 40 мільярдів доларів у травні. Сенатор Джош Хоулі тоді заявив, що такі витрати були «не в інтересах Америки» і дозволили «Європі розгулятися».

Елбрідж Колбі, колишній співробітник національної безпеки в адміністрації Трампа, місяцями застерігав від надмірної активності Сполучених Штатів в Україні, водночас не згадуючи про потенційну загрозу, яку Китай може становити для Тайваню. У нещодавньому есе він поскаржився на завзяття серед тих його колег у Вашингтоні, які погоджуються на наратив, що захист України є захистом цілого оплоту цивілізаційних і політичних цінностей.

«Багато хто у зовнішній політиці та політичній еліті, схоже, розглядає російсько-українську війну як можливість саме подвоїти позиції в Європі, — написав Колбі. - Навіть більше, для декого це шанс спробувати повернути зовнішньополітичний годинник назад до всесвітнього ліберального імперіалізму, на два десятиліття тому. Вашингтон повинен протистояти цій спокусі, як чумі».