Ліна Костенко: «Передавайте від мене привіт Кіровоградщині»

Ліна Костенко - українська поетеса й письменниця, авторка понад 15 поетичних збірок («Вітрила», «Мандрівки серця», «Над берегами вічної ріки», «Сад нетанучих скульптур», «Річка Геракліта»), роману «Записки українського самашедшого». Також вона - почесний професор Києво-Могилянської академії та почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. У радянські часи активно долучалася до дисидентського руху, за що була надовго виключена з літературного процесу.

14 липня посол Франції Етьєн де Понсен вручив Ліні Костенко найвищу нагороду Франції - Орден Почесного легіону. Церемонія нагородження відбулась у посольстві Франції в Україні.

Орден Почесного легіону — найвища нагорода у Франції, яку присуджує президент республіки за військові або вагомі цивільні заслуги.

«Для мене велика честь вручити Орден Почесного легіону видатній українській поетесі та письменниці Ліні Костенко 14 липня, у день нашого Національного свята (День взяття Бастилії. - Ред.) Коли я зробив офіційну пропозицію президентові Республіки представити пані Ліну Костенко до високої нагороди, я не міг собі уявити, що це нагородження відбудеться під час війни. Але у контексті російської агресії, жертвою якої стала Україна, вручення цієї нагороди стає ще вагомішим», - сказав посол Франції.

Ліна Костенко зазначила, що нагородження Орденом Почесного легіону стало для неї неочікуваним сюрпризом: «Зізнаюся, для мене це була абсолютна несподіванка, бо я належу до всесвітньо невідомої літератури - і раптом така нагорода».

«Орден Почесного легіону - це лицарський орден і отримати його - це велика честь... Я відмовляюсь від усіх звань і політичної біжутерії, але цей орден приймаю з великою вдячністю і присвячую його нашим воїнам, бо то є наш найпочесніший Легіон», - сказала пані Ліна.

Останніми роками Ліна Костенко не з’являється на публіці. Вперше за 12 років вона дала інтерв’ю для телебачення, зробила це ексклюзивно для телеканалу «Київ». Поспілкувався з нею журналіст телеканалу Антон Рудак, який розповів про свої враження від зустрічі з Ліною Костенко CBN:

⁃ Ми були на території французького посольства під час вручення Ордену Почесного легіону. Ми поговорили з Ліною Костенко про її творчість, про те, що вона навіть під час повітряних тривог писала. Про Кіровоградщину згадувала, своїх близьких знайомих з Кропивницького. Доволі емоційно насправді відреагувала, привіт передавала. Склалося враження, що вона якось по особливому до цього регіону ставиться.

⁃ Які ваші особисті враження від зустрічі?

⁃ Лише за день до заходу мене попередили, що вона 12 років уже нікому не давала інтерв’ю, вона зі ЗМІ не спілкується. І дійсно, коли ми приїхали, вона уникала камер. А після вручення Ордену й урочистих слів посадовців та пані Ліни було багато фотографів, радіо, інші телеканали, ми змогли підійти ближче, я просто увімкнув мікрофон, поставив запитання, а вона почала відповідати.

⁃ Тобто, чутки, що взяти у неї інтерв’ю неможливо, - перебільшені?

- Я думаю, що якщо щиро до людини поставитися, то можна поговорити з ким завгодно, головне - відкрито віднестися. Вона не здалася мені надто закритою людиною. Якщо поспілкуватися про те, що їй близьке, то насправді вона нормально й відкрито відповідає.

А діалог Антона Рудака та Ліни Костенко був таким:

- Українська нація вилікувалася від хвороб, про які ви писали ще років п’ятнадцять тому?

- Ні, не вилікувалась. Тому що українська нація дуже різна, в українській нації є українці, а є ще малороси.

- А що зараз треба, щоби вилікувались, чого нам не вистачає?

- Нам треба, щоб закінчилась війна перемогою України, тоді розберемося з усім і від усіх хвороб всі будуть вилікувані, бо зараз люди порозумнішали дуже.

- Що може зупинити росіян, які на нас напали?

- Це ж імперія давня-предавня. Це ж народ не вільний. Не питайте мене про це, я дуже добре знаю, що таке росіяни. Я не хочу нічого поганого говорити про росіян. Але я ніколи не мала жодного поганого почуття до жодного народу, а зараз росіян я терпіти не можу. Я всі тридцять років незалежності знала, що росія на нас нападе. Я знала це, я ж навіть у своїй книжці про «українського самашедшого», вони ж думали, що він «самашедший», а він єдиний, хто нормальний. Він знав, що одного разу Україна прокинеться в іншій країні, так і ми прокинулись під час війни. Я знала це, але від цього не легше. Нічого, я ж казала вам, що говорить французький легіон про українців: перемога або смерть.

- Коли очікувати виходу вашої наступної книжки?

- Скоро, дуже скоро. І не однієї, бо я ж часу не втрачаю. Зараз буде кілька книжок, власне. Книжка прози велика, книжка віршів і книжка осмислень того, що сталося.

- Коли бої були під Києвом, ви писали?

- Уявіть собі, я писала. Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну. Мені оці бомби о четвертій годині ранку звичні з самого дитинства. А тепер я знову почула ті самі бомби, ще страшніші. Мушу вам сказати, що я не злякалась, я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде, а я думаю: хай, уб’є - то уб’є. В укриття не пішла і весь час писала. Перший місяць, правда, не дуже писалося, я стежила за кожним кроком, нюансом цієї війни. А потім взяла себе в руки і почала писати. Писати, і все. Кожна людина у своїй професії робить своє. От ви своє робите. Ви звідки?

- З Кіровоградщини.

- З Кіровоградщини? З Кропивницького? Там, де Олена Мединська? Звідти Панченко, мій улюблений Володя Панченко, який уже помер... Такий сум, що його немає... Передавайте від мене привіт Кіровоградщині.