Чара, стійма та чітирі: який він, діалект Кіровоградщини?

Львівські «шкари», харківський «тремпель», донецька «пайта», одеська «шаланда» та багато інших цікавих діалектизмів з різних куточків України, кожен з яких передає колорит свого регіону. А якою саме є жива народна мова Кіровоградської області?

Про виникнення діалекту Кіровоградщини, говори, які властиві нашому регіону, та майбутнє досліджень народної мови CBN розповіла докторка філологічних наук, доцентка кафедри української мови та журналістики ЦДПУ ім. Винниченка, дослідниця діалектів Тетяна Громко.

- Які історичні передумови виникнення діалекту нашого регіону?

- Жива народна мова нашого регіону – Центральної України – історично характеризується як утворення пізньої формації (для порівняння, старожитніми є поліський, карпатський регіони). Степ України заселявся звідусіль: з інших українських земель, із-за кордону, – до того ж, процеси міграцій населення, будучи постійними, відображаються на мовній картині світу осілих мешканців саме добиранням з мовлення загально зрозумілого – лексики (найчастіше побутової, господарської, обрядової), граматики (за нашими спостереженнями, з великою кількістю варіантів форм) та фонетики. Такі мовні процеси типові для формування будь-якої мови чи діалекту, та відбувається це постійно.

Ось, наприклад, переселення на землі Вільшанщини болгар, якому вже понад 250 років, дозаселення області вихідцями з Молдови (територія сучасного Новоукраїнського району). Села і селища, міста Кіровоградщини утворювалися у різний час: від давніх козацьких зимівників до приєднаних до об’єктів інфраструктури, від відомих ще за часів польської шляхти хуторів з назвами (мовними пам’ятками!) до мікрорайонів міст, які колись були селами (Кущівка, Ковалівка). Тому мовлення постійно асимілювалося, а його стрижень (науковці його називають діалектною нормою) формувався за певними закономірностями, відмінними від інших.

- За якими етнографічними зонами поділяється діалект Кіровоградщини? Чим вони відрізняються, якщо є загальні відмінності?

- Адміністративне районування області в минулому столітті не враховувало ні етнографічну основу, ні певне діалектне об’єднання населення. У межах Кіровоградщини при дослідженні мовлення - та й пересічному мовцю - виразно виділяється подільський говір. Це західна частина області, від Новоархангельська. Його представників часто в мовленні впізнають за словами: кульчики (сережки), чара (сковорідка), гоздьо (ось), цебро (відро), помідора, заміса, квашаний, хвірмовий, гинший (інший), всенько, отуто. Цей діалект належить до південно-західного наріччя української мови. Інші, про які я далі буду говорити, – до південно-східного. Таким чином, посередині області проходить межа двох наріч.

На півночі краю – середньонаддніпрянський говір. Це діалект, що ліг в основу української літературної мови як мова творів Івана Котляревського і Тараса Шевченка. Мовці з Кіровоградщини помічають так звану «чистішу мову», тобто наближені до літературних норм форми та звуковий склад (пшінка, риболовля, горишній, горілиць, потайки, стійма, кринич, годі).

Решту мовної території (ареалу) області становить степовий діалект. Мовлення степовиків має свій неповторний колорит: базарь, по-нашинські, підісят, чітирі, любе, сьодні, тутавого тощо.

Щодо спільного й загального, то більш подібними є степовий і середньонаддніпрянський говори, адже вони входять до одного наріччя, про що вже йшлося.

https://cbn.com.ua/2022/08/04/yupka-kohta-svytka-ukrayinskyj-vid-kutyur-dlya-kropyvnychanok-i-ne-tilky/

- Як наразі досліджується діалект Кіровоградщини, яким є його майбутнє?

- В інтернеті можна знайти (наприклад, на платформі Google Scholar) і почитати праці регіональних мовознавців Громко, Лучика, Поляруш, Вікторіної та інших. А загалом Кіровоградщина, на жаль, у порівнянні з іншими регіонами недостатньо представлена в українській діалектології. Не буду вдаватися до аналізу ситуації. Скажу лишень, що робота зі студентами-філологами особисто мною, рідше колегами проводиться вже майже 30 років. На кафедрі зберігається діалектологічний фонд Кіровоградщини. Він значний за обсягом й потребує не те що групи, а великого колективу для обробки (оцифрування), зацікавлених осіб, патріотів рідного краю, (помрію!) меценатів.

Багато регіонів України мають свої діалектологічні школи, які видають діалектні словники, монографії. Висловлена науковцями Інституту української мови ідея створення «Словника говірок української мови» вже наближається до реалізації. Тому не хотілося б, щоб наша Кіровоградщина там була неналежно представлена. Матеріали, які збираються в людей, безцінні. Це нематеріальна культура і надбання українського народу, а відтак його потрібно зафіксувати, зберегти й продемонструвати іншим людям. Діалекти Центральної України в подальшому не лише заповнять лакуну українського живомовного складу, а й знайдуть своїх дослідників-науковців – діалектологів, етнографів, істориків.