Росія стає «молодшим партнером» Китаю
Переклад тексту з поштової розсилки The Washington Post
Авторитарні лідери Китаю та Росії, здається, рухаються в одному напрямку. Російське вторгнення в Україну зробило російського президента Володимира Путіна персоною нон-грата у всій Європі та ізолювало Кремль від західних столиць, де уряди запровадили низку широких антиросійських санкцій.
Китай під керівництвом президента Сі Цзіньпіна навряд чи є глобальним ізгоєм. Але його ескалація військових навчань навколо демократичного Тайваню, розширення військово-морської присутності в Тихому океані, безжальні репресії в Гонконзі та Сіньцзяні — все це штовхає Пекін до геополітичного зіткнення зі Сполученими Штатами та їхніми союзниками.
За кілька тижнів до того, як Росія почала війну, Путін і Сі зустрілися на саміті та оголосили про партнерство без обмежень. Тепер, після літа напруженості, яка все зростає, їхні уряди обіймаються ще міцніше, висловлюючи свою спільну ворожнечу до американського гегемона, який нависає над їхніми сферами впливу.
Цього тижня Чжан Ханьхуей, посол Китаю в Москві, напав на Сполучені Штати за нібито розпалювання конфлікту в Україні. «Як ініціатор і головний призвідник української кризи, Вашингтон, запроваджуючи безпрецедентні всеосяжні санкції проти Росії, продовжує постачати зброю та військову техніку в Україну, — сказав Чжан російському державному інформаційному агентству ТАСС. - Їхня кінцева мета — виснажити і розчавити Росію тривалою війною та санкціями».
Раніше Дмитро Пєсков, прес-секретар Путіна, розкритикував Вашингтон за суперечливий візит спікера Палати представників Ненсі Пелосі на Тайвань. «Це не підтримка свободи і демократії, — сказав він. - Це чистої води провокація. Треба називати такі кроки тим, чим вони є насправді».
Однак деякі аналітики починають вказувати, на що насправді перетворилися китайсько-російські відносини. Путін може бути одержимий неоімперськими мріями про місце Росії в Європі, але він постійно дає Пекіну все більше важелів впливу на Москву. Часи холодної війни, коли Кремль розглядав комуністичний Китай як свого «біднішого родича», давно минули, Росія — ізольована й ослаблена — невблаганно скочується до ролі «молодшого партнера» азійського гіганта.
Цей аргумент наведений у недавньому есе для Foreign Affairs Олександра Габуєва, старшого наукового співробітника Фонду Карнегі за міжнародний мир.
Війна в Україні робить Росію все більш залежною від Китаю: санкції обмежили її експорт на світовий ринок та зменшили кількість можливих постачальників. Імпорт Китаю в Росію зріс, підскочивши на 80 відсотків у травні порівняно з минулим роком, переважно у формі нафти та інших природних ресурсів. Російський ринок, який залишився без багатьох європейських продуктів, може бути ще більше заполонений китайськими товарами та технологіями в найближчі місяці і навіть роки.
Габуєв припускає: нинішні тренди можуть призвести до того, що китайський юань, який уже перевершив євро на Московській фондовій біржі, стане «де-факто резервною валютою для Росії, навіть не будучи повністю конвертованим», і тим самим «посилить залежність Москви від Пекіна».
Дисбаланси, які вже існували між обома країнами, лише посилюються. Китай наближається до Росії як провідний постачальник зброї для країн, що розвиваються. Росія була змушена істотно знизити продажі нафти в Китай, у той час як китайські виробники автомобілів, усвідомлюючи брак варіантів, з якими зараз стикаються російські споживачі, у деяких випадках підняли ціни на свої автомобілі в Росії на 50 відсотків. Пекін намагається не потрапити під дію західних санкцій проти Росії, але все ще має багато можливостей, щоб зміцнити свій вплив на російську економіку.
«Війна в Україні посилила ці нерівності в їхніх економічних відносинах і підтвердила покірливість Росії перед Пекіном, — написали Томас Лоу та Пітер В. Сінгер у Defence One. - Китай не відвернувся від Москви, але він також не утримався від того, щоб заробити на скрутному становищі свого союзника».
Габуєв пояснює геополітичні наслідки плазування Росії перед Китаєм. «Щоб Китай лишався щасливим, у російських лідерів не буде іншого вибору, крім як прийняти невигідні умови комерційних переговорів, підтримати позиції Китаю на міжнародних форумах, таких як ООН, і навіть згорнути відносини Москви з іншими країнами, такими як Індія та В’єтнам», – припускає він.
Навіть у віддаленому сценарії, коли сам Путін зазнає краху, важко уявити, що щось зміниться. «Росія перетворюється на гігантський євразійський Іран: досить ізольований, з меншою та технологічно відсталішою економікою завдяки ворожнечі з Заходом, але все ще надто великий і надто важливий, щоб вважати його неактуальним», — пише Габуєв.
Оскільки Китай є найбільшим зовнішнім партнером Росії та головним дипломатичним союзником, Габуєв підсумував, «старіюча правляча еліта в Кремлі, короткозоро зосереджена на Вашингтоні, буде ще більше прагнути служити Китаю, коли він стане головним суперником Сполучених Штатів».
Деякі агресивні коментатори на Заході стверджують, що американські та європейські політичні еліти надто довго не вірили в загрозу, яку становить цей нібито неліберальний альянс. «Поки недовіра Заходу не зміниться рішучістю чинити опір, російські та китайські диктатори продовжуватимуть тиснути, плануючи свої масштабні напади та мріючи про майбутні перемоги», — написав Ендрю Міхта для правої секції колонок Wall Street Journal.
На початку вторгнення Росії деякі західні експерти припускали, що Китай також приєднається до каральних заходів, застосованих проти Кремля, або принаймні нічого не робитимк для підтримки російської економіки, що розхитується. Зараз мало хто на це сподівається. У четвер, на знак того, що вплив Китаю в Європі падає, Естонія та Латвія вийшли з «групи співпраці» шістнадцяти країн Центральної та Східної Європи, скликаної Китаєм.
«Найкращий спосіб для Заходу впоратися з відносинами між Китаєм і Росією — це визнати, що ці зв’язки міцні, і підвищити свою стійкість і можливості стримування», — написала Юстина Щудлік, аналітик з Китаю Польського інституту міжнародних відносин.
