Пляжі та бари, кава та шампанське: за які світлини можна отримати «на горіхи» у соцмережах?

Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну суспільство психологічно відреагувало не лише єднанням задля допомоги армії та переселенцям. Через постійний стресовий стан, більш чи менш явний, сталися зміни в особистісному та колективному спілкуванні.

Яскраво це відобразили соцмережі. Хтось з перших днів читає суто новинні ресурси, безперервно переглядаючи новини з фронту, відстежуючи політичні та соціальні рішення як в Україні, так і в країнах-партнерах та у ворога. Хтось навпаки майже перестав зазирати у медіа та соціальні мережі, намагаючись зберігати спокій. Дехто навмисне транслює свою напругу та негативні емоції на загал або ж усіма силами намагається зберегти рештки мирного життя, публікуючи світлини щоденних приємних дрібниць чи відпочинку.

І саме ці, здавалося б, найбільш мирні та доброзичливі фото, часто викликають у соцмережах невдоволення та негативну реакцію. CBN провело опитування, яке показало, що 42% респондентів не схвалюють фото з відпочинку, виставлені на загал.

Про причини цього явища та загалом психологічні зміни у настроях суспільства розповіла кандидатка психологічних наук, керівниця психологічної майстерні «Інсайт» Інга Кузнєцова.

- Чому люди так по-різному ставляться до опублікованих в соцмережах життєрадісних фото?

- Безсумнівним є факт, що більшість українців зараз страждають через війну. Натомість кожна людина має свою систему психологічних захистів, яка допомагає їй подолати стрес та впоратися зі своїми негативними почуттями. Тому для декого фото з відпочинку - це потужний подразник, який викликає агресію чи сум, і ці люди вважають, що недоречно постити фотографії з відпочинку, коли люди у біді. Інші - навпаки тішаться тим, що комусь спокійно, він у безпеці, й наче самі підживлюються емоціями, які транслюють світлини.

- Як і чому змінилось відреагування людей на особистий контент у соцмережах?

- Люди стали взагалі чутливішими до інформації, оскільки в умовах війни від вчасного та правдивого інформування залежить майбутнє людини, її життя та безпека. Недарма говорять, що у нас також і інформаційна війна, і тоді кожний допис, який створює чи читає людина, може стати миттєвою вибухівкою чи міною уповільненої дії. Недарма стосовно до коментарів іноді використовують слово «прилетіло». Слово є зброєю.

- Чи всі з однаковою метою виставляють світлини свого відпочинку?

- Є цікаві дослідження з приводу мотивів, які керують людиною, коли вона розміщує контент у соцмережах. Іноді людина у мережі конструює своє «Я» - те, якою б вона хотіла стати. Саме цей образ вона створює у віртуальному просторі для інших. Таким чином, фото з відпочинку чи з-за кордону можуть бути спробою транслювати образ щасливої людини в умовах, коли людина насправді відчуває негативні емоції через розлуку з друзями й близькими, рідною домівкою, з країною. Навіть у психології є техніка «так, ніби». Людина намагається себе поводити так, ніби вона щаслива. Іноді це допомагає.

Під час війни людина особливо потребує підтримки, тому світлини про себе чи будь-який допис (неважливо, на яку тему) може бути проханням про підтримку, про те, щоб відчути присутність людей.

Іноді ж дописи публікуються для того, щоб вилити негатив з приводу певної ситуації. Є такі поодинокі випадки, коли людина виставляє фото чи дописи навмисне, щоб викликати в людях бажання написати негатив, а потім влаштувати сварку. У такий спосіб виникає емоційна розрядка.

- Дехто говорить, що від початку повномасштабної війни взагалі не може нічого публікувати.

- Так, є люди, які нині не хочуть нічого писати. Цьому є декілька причин. По-перше, у людини банально може не вистачати енергії на дописи. По-друге, людина може відчувати комплекс меншовартості. Наприклад, з приводу того, що вона мало робить під час війни, чи соромиться того, що вона виїхала за кордон.

Оскільки спілкування у соцмережах стало напруженішим, деякі люди не хочуть витрачати енергію на сварки й на негатив. А дехто просто не хоче «світитися» у соцмережах, оскільки боїться переслідувань від інших користувачів за свою позицію.

- Як зараз тип контенту формує коло спілкування у соцмережах?

- Якщо у мирному житті люди звикли виживати поодинці або разом зі своєю родиною, то у скрутні часи більшості для виживання потрібна певна спільнота, так звані «свої», які уособлюють собою важливі для людини риси. Наприклад, політичні вподобання чи ставлення до певних подій.

Своїх і чужих визначають також за мовною ознакою. Дехто може вважати людину своєю чи чужою залежно від того, залишилася вона в країні чи виїхала. Іноді люди тягнуться до блогерів, які демонструють впевненість у собі, чи стресостійкість, чи активну життєву позицію.

За такими ж ознаками з'являються і так звані «чужі» - ті, хто демонструє протилежну позицію. На чужих зазвичай виливається багато бруду, вони є об'єктом негативних емоцій. Їх навіть звинувачують у проблемах нашої країни.

Загалом, ще за мирних часів існував такий вислів, що у кожної людини - свій фейсбук. Зараз інформаційна бульба, в якій живе людина у соцмережах, має ще чіткіші межі й відмінності від інших таких бульб.

Часто вона й служить осередком, де живуть «свої», де безпечно й комфортно. Але іноді бувають люди, які полюбляють спілкуватися з носіями інших поглядів і думок. Їм дуже важливо нібито просвітити інших, відкрити їм очі. Чи звинуватити їх у проблемах країни для того, щоб хоч якось «покарати» винного.

- Чому частина людей зараз намагається стати відкритішими, йде до інших, частина — ізолюється?

- Взагалі джерелом психологічного комфорту є наявність своєї групи людей. Тому для психологічного здоров’я ізоляція - тимчасове явище, потім усе одно людина намагається знайти своє коло підтримки.

- Чи є поради щодо психологічної підтримки себе під час взаємодії з інформацією, яка травмує?

- Один з уроків, який ми виносимо з цієї війни - це те, що є люди, які завжди будуть мислити не так, як ми. Багато хто зазнав глибокого розчарування, коли намагався запевнити росіян чи білорусів у хибності їхніх переконань. Але подібне розчарування ми можемо відчувати, коли намагаємося переконувати взагалі будь-кого.

Дуже складно дати оточуючим право мислити по-іншому коли, на нашу думку, від їхніх переконань та дій залежить доля всієї країни. Але треба подумати, чи доречно на це витрачати свої сили й час. Може, краще виспатися? Чи приділити увагу людям, які цього потребують? Чи допомогти з гуманітаркою? Взагалі, вміння захистити себе в інформаційному світі від надлишкової / деструктивної / неправдивої інформації - це одна з навичок сучасної людини, яка формується зараз, і цей процес ще триватиме.