? Скласти життя в дорожню сумку. До Кропивницького прибули переселенці з Донеччини
Сьогодні вночі до Кропивницького прибув черговий потяг з переселенцями з Донецької області. На них уже чекали рятувальники, представники влади і кілька автобусів з громад області, де розселять евакуйованих.
Мирослава Липа говорила з людьми, а її колега Андрій Лисенко слухав, як і про що спілкуються переселенці між собою та з тими, хто їх зустрічав.
Наталія розповідає, що хотіла виїхати трохи ближче, до Дніпропетровської області, але не знайшла там собі прихистку:
- Я з Дружківки, нам запропонували виїхати до Кіровоградщини. Тут будемо мешкати у Первозванівці. Раніше не виїжджали, бо влітку все ж було простіше з побутом. А ближче до холодів вирішили виїхати.
____
- Ви у яку громаду? Гурівка?
- Ми не знаємо. Сказали, якась забере.
____
Олена з села Орлівка з березня разом з дітьми мешкала у Родинському, нині рятується від війни вже вдруге:
- Саме сюди приїхала, бо мій син тут. Він учиться в Донецькому державному університеті внутрішніх справ. Їх евакуювали у лютому з Маріуполя спочатку в Кривий Ріг, потім - сюди. Хочу залишитися у Кропивницькому. Житло шукатиму власними силами. Виїхати вирішили перед зимою, але повернемося одразу, як буде можливість. У Родинському залишилися батьки, зовсім не хочуть їхати звідти. Але якщо погіршиться становище, то заберу їх.
____
- Головне - здоров'я! Не кури, дєд!
- Помру і кину.
____
Ірина з двома дітьми потрапила до нашої області зі Словʼянська:
- Просила таке місце, аби були поруч дитсадочок і школа. У нас давно вже небезпечно, але сподівалися, що якось налагодиться. А зараз ще й з опаленням неможливо вирішити питання. Навіть дрова ніхто не привезе. Додому збираємося повернутися, якщо буде куди.
____
- Льоха! Я тебя не узнал!
- Та в одном же вагоне ехали!
____
Олександр і Юлія - з Дружківки:
- Вирішили їхати сюди, бо тут живе друг, є до кого. У нас дім, город, ось врожай зібрали і приїхали. Картоплю в погріб склали, сподіваємося, повернемося скоро додому і вона там не погниє. Там зараз снаряди над головою літають, перечекаємо, поки спокійніше буде.
[gallery type="rectangular" td_select_gallery_slide="slide" td_gallery_title_input="Фото: Мирослава Липа, CBN" ids="135969,135968,135967,135966,135965,135964,135963,135962,135961,135960"]
Артем з котом Валентином приїхав з Селидового до дружини, яка евакуювалася раніше. Кіт залишався з ним, бо під час «прильотів» виявив неабияку стресостійкість і лише раз ховався у гардеробній:
- Я працював на старому місці роботи, скільки міг, а дружина раніше переїхала. Вона буде тут до кінця війни, а я — як вийде по обставинах, потрібно заробляти на життя.
____
- А нам казали, що гроші даватимуть.
- Сідайте в автобус, на місці все вирішиться.
____
Олена, волонтерка ГО «Десяте квітня», розповідає про свої враження від спілкування з переселенцями:
- Це вже третій потяг, у зустрічі переселенців з якого я беру участь. Ми хочемо зробити перші хвилини перебування на Кропивниччині для евакуйованих людей комфортними. У всіх різні очікування, хтось чекає, що тут буде ледве не рай, а хтось виїжджає, бо вже просто не може знаходитися в тих умовах, де жив. Ми їх зустрічаємо, пропонуємо випити чаю чи кави, щоб вони відчули гостинність, проводимо до автобусів, якщо визначились з бажаним місцем проживання, або до представників громад, які можуть відповісти на поставлені запитання.
Найпозитивніший випадок у мене був, коли чоловік спитав, в якій громаді найкраща риболовля. Це був несподіваний запит. Чудово, коли людина їде з думками про майбутнє життя, коли є за що зачепитися.
Найсумніше, коли їдуть з дітьми, з домашніми тваринами. Наприклад, везли морських свинок у клітці, вони з переляку пищали. Ми намагалися допомогти дитині, їхній власниці, а вона вчепилась у клітку і не хотіла відпускати своїх улюбленців. Це сумні миті, в які відчутно, що люди втратили свій дім. А так це виглядає, наче ми просто зустрічаємо людей з потягу...
____
- Гурівка! Рахуйте людей в автобусі і не випускайте вже!
____
Мирослава Липа, Андрій Лисенко, CBN
