Погонич, боденька, рубель: музейний реманент у сучасному побуті
Тетяна Черепова з Родниківки Олександрівської громади порається вдома, використовуючи посуд та знаряддя, яке нині зазвичай можна побачити лише у музеях. Таким чином вона зберігає і памʼятні речі своєї родини, і, водночас, культурно-побутові традиції Кіровоградщини.
Тетяна показує інвентар, яким користується у побуті водночас з сучасним приладдям: «От собі в літній кухні я собі зробила так, як мені подобається, як мені зручно, як було в моєї бабусі. Піч тут була, я її привела до порядку, помазала, заслінку заказала. Вона в сажі, робоча, цим усім користуюся. Запалю у печі трохи. Чаплія у мене є для цього. Чаплію не можна ставити ручкою донизу. Говорять, це погана прикмета, але цьому є практичне пояснення — робоча частина в сажі, хто ж це буде сажею стіни паскудить?
Так само лопату дерев'яну не ставлять полотном униз, бо потім хліб не буде сходить. Але й цьому є пояснення — на неї ж хліб кладуть. Є таке повір'я, якщо таку лопату кинути через поріг під час бурі — буря зупиниться. Я один раз спробувала — спрацювало. Може, й співпадіння. Кочерги ще є. Рогач є, зараз покажу, як казанка брали».
Також демонструє посуд: горщики, деякі з яких здротовані (якщо глечик репався, його обмотували дротом, щоб слугував довше), боденька (посуд, у якому зберігали ковбасу, залиту смальцем, а у менших боденьках - варення), глечики для молока, керамічну миску, якій близько сотні років і якою користується раз на рік — насипає кутю на Різдво, та сулію — посуд для зберігання напоїв: «Це мій дід Шура робив. Він плів з лози і колиски, і корзини».
[gallery type="rectangular" td_select_gallery_slide="slide" td_gallery_title_input="Фото: Мирослава Липа, CBN" ids="136685,136686,136687,136688,136689,136690,136691,136692,136693,136694,136695,136696,136697,136698,136699,136700,136701,136702,136703,136705,136706,136707,136708,136709,136710,136711,136712,136713,136714,136715,136716"]
У дворі просто неба є літня плита, на якій Тетяна консервує та варить борщ. Планує на весну її подовжити, каже, що місця мало. А у господарчій прибудові стоїть рундук — велика скриня для зберігання зерна. «Рундук для зерна. Це у мене з Ясинового Хутора, з Нерубайки, діда й баби», - розповідає Тетяна.
Є у побуті й коромисло, теж активно використовується. Ним Тетяна носить воду «в берег» (у неї чотири кози): «Отаке в мене грушове коромисло. Чого грушове? Бо грушу важко зломить, вона жилава. Я ним користуюся, з ним можна досить швидко ходити».
Для господарчих робіт використовує ціп: «От у мене є ще ціп. Я ним молотю квасолю, а як вроде горох, то молотю ще й горох. У ціпа є держак, є капиця, і є ріпиця. Кажуть: "Ти як ціп без капиці", бо ціп без капиці — то просто палиця».
Прання та прасування нині набагато спростили сучасні прилади, але старовинні сорочки й рушники можна попрасувати й рубелем. А для прання раніше використовували інструмент з відповідною назвою — праник. Тетяна коментує: «Праник — прилад з дерева, одна сторона вигнута, для попереднього прання, щоб вибити бруд, а пласка - щоб випрати ідеально.
Рубель — для прасування. Вологу тканину накатували на качалку, й прокатували рубелем, аж поки не розрівнювалася. Вологою залишали не просто так — тканина не псувалася, не руйнувалися волокна. Поки тканину таким чином прасували, вона й вирівнювалася, й підсихала».
Дорогою селом Тетяна також бачить цікаву деталь на віконницях закинутої хати і розповідає: «Якщо була холодна зима, оці віконниці зачинялися. Або як люди з дому їхали надовго. Крючечком - якщо ненадовго, а якщо надовго - був отакий завіс, називався погонич. У ньому є щілинка, і в ту щілинку з того боку вікна кілочок вставляється, і вже ніхто в хату не зайде. Заходим в хату і з хати закріплюється. Віконниці взяті на погонич — хазяїв надовго немає вдома».
Записано у експедиції етнолабораторії «Баба Єлька»
