Катерина Дорош: «Коли військові чули, що веземо собак, у відповідь говорили, що ми молодці»
Журналістка CBN поцікавилася у керівниці організації з захисту тварин «БІМ» Катерини Дорош, як нині живе притулок.
- Як працює «Бім» під час повномасштабної війни в Україні?
- Ми продовжуємо працювати у звичайному режимі. Ми були здивовані до сліз, адже, коли все почалося, люди дзвонили і запитували - як у нас справи, як виживаєте, чим вам допомогти. Надсилали кошти та привозили корми для тварин. Це нас тоді вразило до глибини душі, і ми щиро вдячні людям за підтримку, адже у перші дні війни нам було досить складно, це той момент, коли ти сам знаходишся між небом та землею, і розумієш, що тобі потрібно щось робити із великою кількістю тварин. Думаю, ми отримали таку підтримку, бо також ніколи не залишаємо без допомоги того, хто до нас звертається.
- Коли ви вирішили рятувати тварин на тих територіях, де відбуваються воєнні дії?
- Це у мене вийшло спонтанно… У наший обласний центр приїхала жінка із Краматорська та почала допомагати, вона їздила у своє рідне місто – возила гуманітарну допомогу. В інтернеті я побачила допис, що у Краматорську є старий собака, який був сильно наляканий. Тоді я попросила ту жінку, коли вона знову буде везти допомогу, привезти цю тварину, адже не можна там залишати собаку, і жінка погодилася. Але коли я зателефонувала у Краматорськ до волонтерів, то мені сказали, що старого собаку уже забрали у Дніпро. Вони розповіли, що зараз у місті багато покинутих собак, і їм досить складно, бо волонтерів теж одиниці, багато хто повиїжджав. Запитала, чим ми можемо допомогти. Можливо, забрати якусь із тварин? Тоді я звернулася до дівчат із «КропХабу», «Серця матерів Кіровоградщини», де збирають гуманітарну допомогу для військових та переселенців. Запитала у них, чи можу я з кимось поїхати (аби забрати тварин із Краматорська). У відповідь чую: ну ти даєш, ти розумієш, куди ти їдеш? Я розумію… так можна це зробити чи ні? Буду їхати на своєму авто. Мені потрібний тільки супровід. Добре, сказали дівчата. Кажуть, там буде їхати військовий волонтер, який переганятиме машину хлопцям на фронт. Ти тоді із ним повернешся назад у Кропивницький. Вклалися ми тоді в одну добу. А перед тим, як їхати, я викинула допис у соцмережі, і за дві доби зібрали 12 тисяч гривень, і ще 10 тисяч гривень нам дала людина на дорогу. Тоді ми закупили кормів та ліків, відвезли волонтерам у Краматорськ, і ще я залишила три тисячі дівчатам на потреби. Ну і забрала із собою трохи тварин.
- У вас була друга поїздка за тваринами?
- Так, я знову зателефонувала до волонтерів, і вони сказали, що їм потрібна допомога – тоді у них були проблеми із великою кількістю котів, їх не було чим годувати. За тиждень ми зібрали 29 тисяч гривень. Закупили корми, відвезли, а назад забрали ще трохи домашніх улюбленців. А уже третій раз я їздила за людьми…
- Розкажіть про вашу третю подорож.
- Вона була для мене особливою. Тоді потрібно було терміново забирати людей. Це були - жінка та син Аркадія Андрійовича, якого раніше привезли у Кропивницький на евакуаційному потязі. Він жив від родини окремо, бо переїхав до батьківського будинку, там йому було зручніше, адже чоловік без ноги, а дружина із сином залишилися у багатоповерхівці на четвертому поверсі. І під час однієї із евакуацій родину розділили, тому що одну частину людей вивезли у Дніпро, а іншу - до Кропивницького, і чоловік потрапив у наше місто, а син його та дружина - до Селидового, це трохи далі ніж Авдіївка. Але там збільшилася кількість обстрілів, сину та дружині Аркадія дали чотири дні на евакуацію. Я знову запитала дівчат волонтерів із Кропивницького, хто буде їхати із наших, аби забрати людей. Але хлопці їхали на позиції до військових. Я поїхала одна. Взагалі далекі відстані для мене - це нормально. Одного разу була за кермом 13 годин, возила в Угорщину тварин. Тому для мене це не проблема.
- Скільки усього перевезли за цей час тварин?
- Перший раз нам вдалося забрати 32 тварини, а другий – 28.
- Кропивничани знаходять собі домашніх улюбленців серед котів та собак, яких ви привезли із Краматорська?
- Так, люди потроху розбирають тварин. Наприклад, ми віддали маленького пекінеса чоловіку, який приїхав із Борисполя. Насправді, ми дуже хвилювалися, адже собака була сильно залякана, її господарка загинула. І через те що тварина залишилася одна, вона поводила себе агресивно та кидалася на людей. Але майбутній господар запевнив, що усе буде добре, він із нею упорається. А тепер у нинішнього господаря - інша проблема. Собака - як реп'ях, від неї неможливо нікуди сховатися.
- Були якісь складнощі під час поїздок?
- Ні, абсолютно не було. На блокпостах зупиняли, перевіряли, адже це за правилами воєнного стану. Коли військові чули, що веземо собак, у відповідь говорили, що ми молодці.
- Як реагуєте на людей, які хейтять, що ви вивозите тварин, а не рятуєте людей?
- У нас було обговорення серед місцевих волонтерів. Чи у нас в місті не вистачає тварин? Особисто мені було це дивно чути від людей, які називають себе волонтерами. Ми забираємо тварин із небезпечних територій, адже там вони загинуть не від прямого влучання ракети, а від стресу та серцевих нападів, адже, коли бахкає людині можна пояснити, а тварина цього не розуміє і лякається. Тому ми і рятуємо наших друзів. Я б забрала більше собак, аби було куди відвозити, та у нас уже не вистачає місця.
- Що зараз потрібно для притулку?
- Як завжди, нам необхідні корми, адже ми також ділилися із іншими волонтерами, які годують тварин. Узагалі наша організація існує на пожертви.
- Чи плануєте і надалі їздити забирати тварин?
- Так, у планах продовжувати їздити. До речі, одного разу, коли ми готуватися до поїздки у Краматорськ, хотіли їхати у четвер, але вирушили у наступний вівторок. І саме у четвер було там 11 обстрілів. Тоді щось нас уберегло від поїздки...
[gallery type="columns" size="medium" columns="4" td_select_gallery_slide="slide" ids="137907,137909,137908,137906,137905,137899,137900,137901,137902,137903,137898,137897"]
Фото - Катерини Дорош
