Ядерний балаган Росії - ознака паніки
Переклад статті Еліота А. Коена з The Atlantic
Маргарита Симоньян, головний редактор RT і одна з провідних російських пропагандистів, за сім місяців пройшла шлях від абсолютної впевненості, що Київ упаде за кілька днів, до чогось схожого на розпач через мобілізацію в Росії та поразки на полі бою. Вона зізнається, що тепер співає гімн Росії на старий радянський манер. Цей вибір доречний, тому що Москва зараз спеціалізується на радянській балаканині та істериці. Ніде це не проявляється так очевидно, як у ядерних погрозах президента Володимира Путіна.
У своїх промовах про анексію чотирьох українських областей, які його розбита армія не контролює повністю, Путін підняв привид ядерної війни. У кращих традиціях радянської пропаганди він говорив про Хіросіму та Нагасакі, називаючи їх американським прецедентом... чого, він точно не сказав, але сенс був зрозумілий. Потім почали погрожувати такі підлеглі, як Дмитро Медвєдєв, заступник голови Ради безпеки Росії, а також творці паніки, як колега Симоньян Володимир Соловйов.
Еліот А. Коен — позаштатний автор The Atlantic, професор Школи передових міжнародних досліджень Університету Джона Гопкінса та кафедри стратегії Арлі Берка в CSIS. З 2007 по 2009 рік був радником Державного департаменту США.
Будь-яка загроза застосування ядерної зброї з боку країни, яка нею володіє, повинна сприйматися серйозно. Особливо це стосується Росії, країни, чия військова доктрина завжди передбачала використання ядерної зброї відносно низької потужності під час війни. Зрозуміло, що низька потужність може означати детонацію, еквівалентну 5000 або 10 000 тоннам тротилу. Коли радянські військові плани в Європі були розкриті після холодної війни, аналітики зблідли від масштабу ядерного нападу, який радянський генеральний штаб розглядав як підготовче бомбардування для потенційного прориву до Ла-Маншу.
Путін погрожує через кілька причин. Росія програє війну в Україні і програє її дуже погано. На першому етапі рф вибили з Києва; на другому - війська викинули з Харківської області; оборона, укомплектована погано оснащеними, деморалізованими та погано навченими підрозділами, яким, імовірно, віддали наказ з Москви не відступати, проривається українськими наступами — на третьому. Падіння Лиману було лише квіточками; ягідки будуть, коли впаде Херсон, у якому може перебувати від 10 000 до 20 000 російських вояків. Тим часом, за словами австралійського генерала у відставці Міка Райана, російська логістика та система командування розбиваються безперервними високоточними атаками.
Треба завжди пам’ятати, що Путін — колишній таємний поліцейський, для якого ігри розуму завжди є першим і рідко останнім заходом. Колишній канцлер Німеччини Ангела Меркель, як відомо, неспокійно ставиться до собак? Приведіть на зустріч собаку. Страх – головна зброя чекіста. Деякі західні політики та багато західних експертів тремтять від однієї лише згадки про ядерну зброю, відтак у Путіна є можливість для гри розуму. Судячи з постійних і достовірних повідомлень про те, що Сполучені Штати та Німеччина, серед інших, затримують поставки певних видів зброї в Україну, це працює.
https://cbn.com.ua/2022/10/04/rosijska-taktychna-yaderna-zbroya-ryzykovanyj-variant-yak-dlya-putina-tak-i-dlya-ukrayiny/
Майже таким же поганим є хор крикунів про початок переговорів, тому що «тверезі дорослі думають, що [світ] такий, яким він є», як сказав Вільям Ругер з Американського інституту економічних досліджень. «Путін більше загнаний у кут, ніж хотілося б, тому що це нікому не вигідно», — нещодавно сказав Джон Керрі, нинішній спеціальний уповноважений президента з питань клімату і колишній державний секретар. І тому, звичайно, він спонукає до переговорів чинного держсекретаря Ентоні Блінкена та радника з національної безпеки Джейка Саллівана. Так само Папа Франциск. Так само роблять багато інших, хто не намагається замислитися над тим, що стоїть за добре організованими заявами з Москви.
Будьте певні, в основі російських загроз лежить потік російської параної щодо Заходу, який знаходить вираження у всіляких диких твердженнях про сатанізм, скасування гендеру та плани перетворити росіян на бездушних рабів. У тій мірі, якою ця параноя не є чисто синтетичною, вона ґрунтується на глибокому колодязі російської амбівалентності щодо Заходу — образи та страху перед ним, почуття неповноцінності перед ним і все ж глибокого усвідомлення його привабливості, через що навіть нинішні лідери Росії відправили своїх дітей на захід, щоб отримати освіту, своїх коханок, щоб розкошувати, і свої мільярди награбованого, щоб бути в безпеці.
Однак піддатися ядерному шантажу було б безглуздям. Поступіться зараз, і кожен, хто має ядерну зброю, дізнається, що секрет успіху в переговорах полягає в тому, щоб пускати піну з рота, закочувати очі та погрожувати грибоподібною хмарою. Поступитися Путіну означало б, як сказав Черчилль в іншому, але не зовсім відмінному контексті, зробити «перший ковток із гіркої чаші». Що тоді робити, особливо якщо Росія справді підірве один чи кілька ядерних боєприпасів або як сигнал, або проти якоїсь української цілі?
Арсенал економічних санкцій Заходу далеко не порожній. Сполучені Штати, зокрема, не показали найбільшої зброї з усіх: необмежених вторинних санкцій проти будь-кого, хто веде бізнес з Росією, за винятком ліцензій, виданих Міністерством фінансів США. Вони також не взялися за конфіскацію приблизно 300 мільярдів доларів, які Росія має на рахунках за кордоном. Використання ядерної зброї Росією виправдало б це та багато іншого.
У військовому плані американська авіація може перетворити жахливу ситуацію Росії в Україні на катастрофічну. Російські військово-повітряні сили нині є незначним фактором, про що свідчить їх неймовірно низька ефективність в Україні. Західні військово-повітряні сили дуже добре розуміють російську протиповітряну оборону і давно працюють над способами її подолання; США та їхні союзники мають для цього достатньо повітряних сил у Європі.
Зрештою, і дипломатія відіграє свою роль, але мета точно не в тому, щоб примусити Україну до переговорів, які вона ненавидить, поки жорстокі загарбники окуповують її землі. Дипломатичний варіант полягає скоріше в тому, щоб нагадати ключовим російським лідерам, що, якщо Москва застосує ядерну зброю, вона скоро побачить, як вона (зброя) з’явиться для самозахисту в Польщі, Туреччині, Казахстані та, цілком імовірно, у Фінляндії й інших країнах. Це не зробить Росію ні безпечнішою, ні сильнішою.
У цьому зацікавлений і Китай: у світі, де ядерне табу порушене, Тайвань, Японія та Південна Корея можуть відчувати, що їм потрібні власні ядерні засоби стримування. Індія, зіткнувшись з Пакистаном, який може мати більше ядерної зброї, ніж вона, і чия політика жахливо нестабільна, не зацікавлена в тому, щоб використання ядерних бомб і ракет стало прийнятним. Тих, хто все ще може говорити з Москвою, слід закликати передати це повідомлення російському керівництву — якщо вони насправді цього ще не роблять.
Війна в Україні, незважаючи на окремі заяви, не є екзистенційною для Росії. Ніхто не претендує на територію РФ, і українська армія не збирається йти на Москву. Це цілком може бути екзистенційною боротьбою для Володимира Путіна як лідера і навіть як людини, але це його особиста справа. Щоб він застосував ядерну зброю, багато інших — сотні, якщо не більше — повинні діяти разом. Сполучені Штати та інші країни, ймовірно, мають засоби, щоб повідомити кожному з них, що вони особисто заплатять ціну, якщо вони це зроблять, якщо не руками друзів України, то за наступної влади в Росії, яка повинна буде притягнути їх до відповідальності, щоб бути знову допущеною до економіки розвиненого світу.
Українська війна може наближатися до кульмінаційної точки. Увесь час перспектива краху російської армії була реальною: багато війн закінчувалися однією чи кількома поразками, які кардинально змінювали настрої та атмосферу, лінії фронту та уряди. Призови в Росії — це не мобілізація, а скоріше набір до армії тих, хто надто нещасний або має недостатньо зв’язків, щоб уникнути служби. Відправлення людей із застарілою зброєю та спорядженням іта мінімальною військовою підготовкою в погано розміщені та виснажені підрозділи, наповнені ветеранами, які страждають від посттравматичного стресу, є приводом для появи нових тріщин і багатьох мішків із трупами, які повертаються через кордон. Це призведе до подальших поразок від рук все більш вправних і натхненних перемогою українських військових, які прагнуть визволення та помсти за грабіж, тортури, викрадення і різанину. Чим швидше буде завдано остаточного удару і російські війська розіб’ють і виженуть з окупованих земель, тим швидше закінчаться страждання, і тим швидше розсіється невизначена хмара ядерної загрози.
Папа Іван Павло ІІ, який надто добре знав Радянську владу, у темні часи безупинно повторював: «Не бійтеся». Ми повинні прислухатися до його поради. І, натхненні українським героїзмом, а також раціональним розрахунком, ми маємо зараз посилати їм більше кращої зброї та спорядження.
