Політтехнолог Денис Богуш: «60 відсотків росіян — біомаса, відтак протест там неможливий»

Денис Богуш відомий передовсім тим, хто системно і глибоко цікавиться вітчизняною політикою, бо зазвичай лишається поза кадром. За плечима політтехнолога Богуша — кілька успішних кампаній, а люди, які його наймали, нині у Верховній Раді та інших виборчих органах нижче рангом.

Він активно втілює у життя концепцію українського міфотворення і переконаний, що національним міфічним героєм може бути козак-характерник. З 2015 року Денис Богуш вивчає російську політику й розуміє, з чого складається їхня пропаганда і як вона діє.

У розмові з CBN Денис Богуш поділився своїми прогнозами щодо українського політикуму, розповів, як влаштована пропаганда в РФ, порівняв Путіна з Гітлером і висловив не дуже оптимістичне переконання, що проросійські політики в Україні після перемоги все одно будуть. Також поговорили про необхідність створення національного героя (в першу чергу для дітей) і могутність українських воїнів.

У тему: Чи виживуть старі політичні сили в повоєнній Україні? | проєкт Нові правила (відео)

— У політтехнологів поки канікули?

— Я б не сказав. Гляньте на Єдиний марафон новин, що іде по телебаченню. Вже було багато розслідувань на тему, що там неможливо побачити опозиційних українських політиків в принципі. Нам показують, що війною займається лише влада. З одного боку, це й правильно, тому що є певна потреба у централізації новин, відсіканні зайвого в інформаційному просторі. З іншого боку, решта каналів заблоковані, вони ведуть свої марафони на ютубі.

Але робити якісь політичні кампанії нині точно немає можливості. Окремі політичні сили, провладні, пробували робити свої штаби, проте це зараз настільки не на часі, що... Люди таку тему навіть не сприймуть.

— Централізація новин і марафонів чи пропаганда?

— Звісно, це пропаганда, однак вона вимушена. Це крок, на який змусили піти.

— А раптом владі сподобається?

— Так вона й подобається владі, інакше й бути не може. Сорок чотири дні азербайджанської війни, наприклад, коли Азербайджан відвоював свої території, — то там була дуже жорстка цензура. Тому цензура в умовах війни, пропаганда — це цілком виправдана історія, люди на це, можна сказати, погоджуються. По завершенні ж воєнного часу всі, як і раніше, кинуться рвати одне одного.

— На ворожу пропаганду має бути контрпропаганда. Вона у нас є? Як її оцінюєте?

— Найперше, що у нас є по цій темі, — Служба безпеки України. І вона нормально відпрацьовує. СБУ зупиняє не спровоковані росіянами акції, а безпосередньо провокаторів.

— Що взагалі зміниться у політиці після війни? Ми побачимо справді нові обличчя?

— Нові обличчя побачимо. Думаю, зміниться відсотків тридцять усього політичного поля.

Але для початку треба зрозуміти, що таке «після війни», бо цю картинку поки ніхто не бачить. «Після війни» — це ми звільнили Херсонську й Запорізьку області? Чи весь Донбас? Чи повернули й Крим? Ми проголосили, що під перемогою розуміємо повернення всіх окупованих Росією територій, але ж розуміємо, що до цього можуть пройти навіть не місяці — роки. Особливо це стосується Криму. Крім того, треба домогтися, щоб росія не накопичила сили для ще одного удару.

Я вже міркував, які політичні сили можуть лишитися. Зеленський точно, «Солідарність» Порошенка теж залишиться, Кличко, не зникне БЮТ — своїх відсотків пʼять матиме. Зʼявляться і нові сили — наприклад, якщо популярні нині блогери Притула й Арестович захочуть робити якісь політичні проекти, то саме на цій хвилі зайдуть. Залужний — якщо захоче, звісно, і завершить карʼєру військового — має дуже великі шанси. Інша справа, що військові не дуже хочуть, бо політика — це якась протилежна їм історія, зазвичай військові в політиці — як діти.

[caption id="attachment_143947" align="aligncenter" width="640"] Денис Богуш. Фото: Ігор Філіпенко, CBN[/caption]

— А проросійські партії?

— Я впевнений, що цю нішу заповнять. Вона була дуже велика, зараз вона набагато менша. ОПЗЖ той же, там нині дуже велика трансформація, бо відсотків девʼяносто розуміють, що росія — ворог, багато хто переходить на українську мову. Але ніша все одно буде, пʼять-сім відсотків. Це як з Шуфричем — когось треба бити.

— У чому феномен успіху російської пропаганди? Адже несуть відверті нісенітниці.

— Я засновник Центру досліджень Росії, тому вивчаю цю систему з 2015 року. Це величезна й потужна машина: багато країн і мов, радіо, телебачення, інтернет, аналітичні й культурні центри, «Россотрудничество», фонди тощо. В Росії вже вдалося виховати покоління, а може, навіть і два в рабській психології. Три президентські кампанії поспіль у Путіна був слоган «Есть Путин — есть Россия», тобто людей привчили до думки, що Путін — бог і цар. Ще заклали в голови наративи, що Росія завжди права, а навкруги — вороги. Ну і ще « у нас саамая сильная армия».

Всі їхні ток-шоу перейшли до стилю Жириновського. Той спочатку показав, що він зухвалий, гучний і нахабний, він свої месиджі доносив навстоячки і голосно. Подивіться на їхні ток-шоу за останні шість років — вони всі в такому стилі проходять. Їхні учасники не сидять, а стоять і гавкаються між собою, як собаки. Ток-шоу тотально охопили всю Росію. І тепер, коли ми бачимо, як у якомусь регіоні РФ беруть в когось інтервʼю, — ця людина транслює месиджі, почуті саме на ток-шоу.

У росіян були можливості черпати інформацію з інтернету, але і з цим, як виявилося, можна боротися. Великі соцмережі там уже заборонені...

До Росії можна застосувати так звану піраміду впливу. Базова її частина, найбільша, відсотків шістдесят — люди, які не читають книжок. Вони реагують на шок і страх, розпʼяті хлопчики — це якраз для них. Відсотків двадцять — люди, які не те щоб багато читають книги, але все-таки читають. Їм потрібна якась аргументація, хай і мінімальна. «Це все через те, що Україна бомбить Донбас уже вісім років» — уже аргумент. Ще пʼятнадцять відсотків книги читають, для них уже треба придумувати історії: чому так, а як усе почалося, подробиці. Саме для них фальсифікували історію, вигадали, що України ніколи не існувало, Володимир хрестив Русь не в Києві тощо. І пʼять відсотків — люди, які знають, що таке семантика, архетипи і т. д. Вони все розуміють.

Отак їхня пропаганда і побудована. Шістдесят відсотків — біомаса. Тим паче, що ті, хто виїхав, — це в основному представники сорока відсотків, для яких потрібна аргументація, відтак усе стає простішим. А біомаса, навіть ідучи на війну, не замислюється, навіщо це, як вони будуть воювати, яким буде забезпечення.

Російська пропаганда — багаторівнева, тотальна і системна. Зараз у тюрмі можна опинитися навіть за лайки в інтернеті — і гляньте, ніхто ж нічого там не робить, жодних демонстрацій чи протестів. Люди зголосилися: так, ми це приймаємо.

— А там узагалі протест можливий?

— Станом на сьогодні, думаю, ні. Зараз там можуть бути лише голодні бунти й бандитські розбірки. Протест — це ознака демократичного суспільства, коли люди складають у своїх головах якісь пазли і виходять на вулиці не за себе, а за якусь вищу мету. Вони розуміють, що живуть у лайні, і хочуть це змінити. А якщо цього в головах немає, якщо їх виховали рабами, то в них можливі лише голодні бунти й бандитські розбірки. Навальний і його спроби — Болотна площа, ще там щось — це були останні спроби, більше їх поки не буде. При цьому цілком можливий переворот еліт, а демократичний протест — не можливий. Якщо шістдесят відсотків не читають книжок взагалі, ще двадцятьом відсоткам достатньо мінімальної й примітивної аргументації, — ну які протести, звідки їм узятися?!

— І Симоньян, і Скабєєва вже обмовилися (чи не обмовилися?) про Гаагу. Нібито на всіх вона чекає.

— Думаю, вони просто іноді не знають, що говорити. От уявіть собі: почали таку війну, і тут флагман Чорноморського флоту йде на дно. Захопили Херсон, ввели його до складу Російської Федерації — а потім залишили його, відступили, і лишається дивуватися, чому «Зеленський приїхав у наш Херсон». Фактично Росія почала те, що не знає, як закінчити. Уже зʼявляються повідомлення про те, що Путін визначається, куди йому тікати.

— У Венесуелу ніби?

— Так, як і Гітлер — у Південну Америку. Все за Гітлером: Путін почав війну о четвертій ранку, «віроломно напавши», колони танків... І закінчується за Гітлером, тільки той в Аргентину, бо Німеччина дала їй багато золота, а цей — у Венесуелу, поруч, скориставшись звʼязками з тамтешніми наркобаронами.

[caption id="attachment_143946" align="aligncenter" width="640"] Фото: телеграм-канал Дениса Богуша BOHUSH LIVE[/caption]

— Як у Гітлера, у Путіна — не лише початок і ймовірне закінчення війни. Так само в пошані в нього окультизм.

— Вони на цьому взагалі дуже схиблені. Шойгу привів Путіну шаманів, Антон Вайно займався екстрасенсами, розробив власну теорію (ноосфера, сімдесят параметрів, за якими можна стежити за людьми). Дмитро Козак — він, до речі, ще у радянські часи служив у кіровоградському спецназі — займається паранормальними розробками, Аненербе всякими. Сурков — представник школи методологів Щедровицького. Юрій Ковальчук — всілякі ритуали, навіть жертвоприношення. Я вже мовчу про відверто божевільних — різних там відьом, «отрядов Путіна», бабусь, які на нього моляться, і так далі.

Окультизм для Путіна — велика тема. Він і війну, кажуть, розпочав, зʼїздивши до шаманів, а вони йому сказали, що все швидко вийде, Київ візьме за три дні. Я так розумію, що цих шаманів уже немає серед живих.

Тобто Путін приймав рішення, спираючись не лише на раціоналізм, а й на оцю всю велику окультну штуку. Але ж куди він пішов? Він пішов в Україну, де окультизм ніхто не вивчає, він просто є у крові, ми всі — частина магії. У кожному селі — відьма, існує чимало груп, які разом проводять медитації і т. п. Для нас це все — частина життя, в Росії це робиться штучно. Ніяким шаманам тут, в Україні, нічого не світить.

Крім того, вони ввімкнули нашу родову пам’ять. І з’ясувалося, що на цій території жили і живуть найсильніші воїни світу. Тепер вони дивляться, як наші їх убивають, і можуть говорити, що це поляки, американці, НАТО — але ж реально наші хлопці їх кладуть. Самі ж розбудили нашу родову пам’ять. І шансів у них немає. У них багато людей, давлять масою, але вже закінчується техніка. Вони всю свою високотехнологічну техніку кинули на самому початку, і ми величезну кількість її успішно перемололи. Більше того, у них закінчуються й офіцери. Оці всі «чмобіки», що поприходили, — їх нікому вчити. Кантемирівська дивізія, Самарська, рязанські десантники — вони всі вичищені на вісімдесят відсотків мінімум.

— Новий Жириновський у Росії буде? Деякі російські ЗМІ сватають на цю роль власника ПВК «Вагнер» Пригожина.

— Ні, Пригожин — то інша історія. Горлопани треба для телевізора, а керувати країною мають серйозні люди. А Пригожин організував для Путіна приватну військову компанію, яка на полі бою є дуже ефективною. Вона ефективніша, ніж регулярна армія, ніж кадрові військові, не говорячи вже про «ополчєнцев» з Луганщини і Донеччини. Путіну подобається, що робить Пригожин, тому що спочатку лякали Кадировим, тепер от є ще одна персона. Але кадирівці ж насправді не воюють, вони більше виконують поліцейські функції, зачищають. Саме тому обрали командувачем Суровікіна, який виглядає таким, знаєте, альфа-самцем. А Пригожин — людина Путіна, він зараз мітить на губернатора Санкт-Петербурга, Путін дав йому на це карт-бланш. Більш того, йому віддають усе націонал-патріотичне виховання дітей.

Пригожин, до речі, сидів у тюрмі. І, за чутками, його там опустили. Оскільки у певних колах його, скажімо, не сприймають, йому доводиться проявляти таку дику поведінку, поведінку степових народів. Вони в давнину привозили з війни додому голови ворогів, вуха, скальпи, а Пригожин направляє в Європу кувалду з бутафорською кров’ю.

Путін розуміє, що ФСБ на нього поглядає не дуже приязно. Служба ця велика, і вона — одна з частин війни, я маю на увазі війну внутрішню. Саме ФСБшники дали неправильну інформацію на початку, перед 24 лютого, а армія тепер не справляється. І тут виринає Пригожин зі своєю ПВК, це інша сила, яка не підкорюється ні армії, ні ФСБ, і ця сила зараз росте. Багато тренувальних баз «Вагнера» знаходяться у Чечні, тому в Пригожина нормальні взаємини з Кадировим. Та і взагалі такі компанії, як «Вагнер», — майбутнє Росії. Башкирія, Татарстан, Дагестан, інші — вони вже розуміють, що треба якось тримати владу. Якщо Росія буде розпадатися, то вона буде розпадатися на ось ці регіональні угрупування.

— А буде?

— Хотілось би. І, в принципі, є багато передумов. Але в регіонах поки немає справжніх «буйних», «настоящих буйных мало, вот и нету вожаков». Якщо з’являтимуться — їх вистрілюватимуть. Треба чекати, поки ситуація стане геть поганою. Навіть те, що в деяких регіонах вони переходять на продуктові картки, — ще не дно. Є надія на національні республіки, що вони почнуть щось каламутити, однак таку махину дуже складно розкачати. Найвірогідніша історія для них — палацовий переворот у Москві, бо в регіонах поки ресурсу немає, щоб правильно відділитися. От якби Україна змогла підготувати кілька тисяч людей, щоб після перемоги розкидати їх по регіонах Росії, щоб вони створювали проукраїнські фракції у різного рівня думах... От тоді би процес рухався в правильному напрямку. А так — лише бунт, «бездумный и беспощадный».

— Знаю, що ви пропонуєте створити такий собі український міфодизайн, тобто популяризувати вітчизняних героїв...

— Нам же потрібно, щоб діти ще з дитячого садочка були патріотами, мали своїх героїв? І рівень цих дитячих героїв не має бути нижчим рівня «Марвела». Думаю, що наш, виключно наш, національний міфологічний герой — козак-характерник. Цю тему я активно просуваю вже років десять. Але для успіху потрібні шалені гроші і політична воля тих, хто керує країною. Щоб патріотичне виховання не закінчувалося співом гімну й розмальовуванням стовпів у жовто-блакитні кольори. А щоб це був контент...

— Хто його творитиме, цей контент?

— Ну я ж творю.

— Одного вас замало. Тут потрібен цілий комплекс: фільми, мультфільми, музика, книги тощо.

— Ну звісно ж! От якби мені хтось допоміг за ці десять чи одинадцять років. Вірніше, є люди, які мені допомагають, немало таких людей. Але немає в цьому всьому системи, єдиного підходу.

Розповім вам цікаву історію. Ми були в Китаї на так званому ринку кіно. Там збираються кіношники з усього світу, купують і продають одне одному формати, ідеї, контент і так далі. Ми туди поїхали з фільмом «Козак-характерник». Ми пішли до китайців, які створили два фільми у спробі перебити Голлівуд. «Земля, що блукає» і «Воїн-вовк». Для них пʼять чи сім мільйонів доларів на фільм — це так, раз плюнути. І що ж вони нам кажуть? А кажуть приблизно таке: ми бачимо, що ви створюєте свого національного героя. Це добре і правильно. Ми вам дамо мільйон доларів на фільм. Але щонайменше один його герой повинен бути китайцем.

Інакше кажучи, свою міфологію ми маємо творити самі. Міфологію, яка допоможе нам зрозуміти, якими ми були пару сотень років тому, якими ми є, і якими ми будемо через ті ж умовні пару сотень років. Хто ми і що ми, що ми споживаємо, якою мовою говоримо, як ми діємо і так далі. От лише після початку повномасштабної війни у нас відкрилися очі на те, що українці — круті воїни. А повинні були б знати це і розуміти раніше, що ми маємо певні генетичні передумови для цього.

[caption id="attachment_143945" align="aligncenter" width="640"] Фото: телеграм-канал Дениса Богуша BOHUSH LIVE[/caption]

— Так що ж з фільмом?

— Чесно кажучи, я подумав: а навіщо нам китаєць? Але тему з національним героєм я все-таки потрохи рухаю.

— Якщо уявити на мить, що після перемоги Зеленський відмовиться балотуватися на другий строк. У кого тоді найліпші шанси?

— У Залужного, якщо він, як я вже говорив, узагалі захоче йти в політику. Нам дуже пощастило в цей історичний час, що головнокомандувач — Валерій Залужний. Те, що нині роблять ЗСУ, — це якась фантастика. Повірте, ледь не кожна операція української армії йде в підручники світової військової науки.

Може, ще спробує Арестович, хоча шансів у нього відверто не багато. Пробуватимуть, думаю, взагалі всі: і Порошенко, і Тимошенко, й інші.