Танго — танець свободи, танець смерті, танець перемоги

Міжнародний день танго відзначають щорічно 11 грудня — у день народження аргентинського співака, композитора, актора, одного з найвизначніших виконавців танго першої половини XX ст. Карлоса Гарделя.

Танго — не завжди про кохання, як може здатися через емоційний характер парного танцю. Історія його була непростою, вона відчувається досі.

Танго — танець свободи

Походження слова «танго» є предметом численних теорій. У 1957 році історик Рікардо Родріґес Молас дослідив мови привезених до Аргентини рабів і знайшов у них слово «танго», яке означало «місце зустрічі». Історик цитує донесення, датоване 1789 роком, у якому слово «танго» вживається на позначення зустрічей рабів, на яких вони танцювали: «Заборонялося проведення подібних танців і сходин, званих танго, адже на меті в них стояло ніщо інше, як грабунки й підбурювання негрів до здобуття волі та скидання ярма рабства».

Танго — танець пристрасті

Найдавніша з «академій» танго, буенос-айреська «Пардос і Моренос», датується приблизно 1830-ми роками. Поступово «академії» та «мілонги» стали множитися. Пов'язано це переважно з продажем напоїв у «кімнатах індіанських крамарок» і будинках розпусти, що почали відкривати з 1870-х.

Тоді частими були випадки, коли у пару вставали двоє чоловіків. Іноді танцюристи перетворювали виконання танцю на справжнє змагання за прихильність дами. Відомі випадки, коли ці танцювальні дуелі закінчувалися трагічно: удар ножа міг обірвати звучання музики. Партнерки по танцю тоді відкидали традиційну пасивну роль і натомість були жінками з кинджалом на стегні, які добре знали, як ним користуватися.

[caption id="attachment_144025" align="aligncenter" width="640"] Чоловіки танцюють танго. Фото: Вікіпедія.[/caption]

Танго — танець боротьби

Такі розваги відкидали вищі верстви суспільства і забороняла католицька церква, через що танго розвивалося у найбідніших районах. Танок з ознаками сучасного почав виникати в Аргентині у 1852 році, коли заборонили вуличні паради. Відтак, загнані у свої «танго» представники афроаргентинської спільноти почали символічно відтворювати зупинки та зміни руху, які відбувалися під час парадів.

Танго — танець відродження

За останні двадцять років XIX ст. танго почало зʼявлятися у театральних виставах, кав'ярнях, ярмарках, танцювальних салонах і кабаре, стаючи більш «порядним». Зрештою, у 1920-х, уже не несучи тавра забороненого, виникло салонне танго, яке набувало міжнародного розповсюдження. Почалася нова ера існування цього жанру, музиканти, що його виконують, стали більш підготованими, у словах до пісень йдеться про приміські пейзажі, дитинство та кохання.

Незадовго до початку Першої світової імператор Вільгельм І заборонив прусським офіцерам танцювати танго, якщо вони перебували у військовій формі. Заборони танго в Європі свідчили про поширення танцю, але війна все ж загальмувала цей процес.

Та після 1918 року платівки й німе кіно розпочали еру глобального розповсюдження музики й танців, танго перетворилося на один із найпопулярніших салонних танців Європи. І не лише у Франції та Іспанії, куди прямували аргентинські музиканти, але й у східноєвропейських країнах, зокрема в СРСР.

[caption id="attachment_144027" align="aligncenter" width="640"] Листівка часів СРСР.[/caption]

Танго — танець смерті

Під час Другої світової в СРСР танго було трагічним. Майже в кожному нацистському таборі примусових робіт існували оркестри. Такий оркестр у Янівському концтаборі складався з найкращих львівських музикантів. До того, як попасти у табір смерті, вони мали європейську славу. Найчастіше львівський оркестр з Янівського концтабору виконував танго. І відомим на весь світ він став завдяки мелодії «Танго смерті».

Львівським музикантам німці наказали написати особливу мелодію знищення. А потім нацисти змушували оркестр виконувати цю мелодію під час розстрілів. Незадовго до приходу Червоної армії до Галичини, 19 листопада 1943 року, під час виконання цього танго всіх оркестрантів по черзі розстріляли. Останнім грав своє прощальне танго професор Густав Штрікс. Потім матеріали та свідчення з фото оркестру використовували у Нюрнбергському процесі.

[caption id="attachment_144023" align="aligncenter" width="640"] Танго смерті у концтаборі. Фото: Вікіпедія.[/caption]

Танго — танець протесту

На батьківщині танго 1940-ві роки вважаються його золотою добою. Це був час великих оркестрів, масових виконань із живою музикою і потужного поширення завдяки радіо та телебаченню. Танго чулося в десятках кафе і кабаре, його танцювали в кондитерських, клубах, профспілках і на карнавалах. Цей час збігається з формуванням перонізму в Аргентині — націоналістичного руху. Багато з видатних постатей світу танго були відкритими пероністами.

Упродовж 1950-х і 1960-х танго втрачало популярність, через зростання міжнародного ринку звукозапису та появою звукопідсилювальної апаратури популярні молодіжні танці перемістилися в приміщення дискотек. Лише 1980-ті продемонстрували повернення танго в рамки міжнародної музики, але цього разу не як частини попмузики, а як окремого жанру.

Танго — танець єднання

Починаючи з 1990-х, завдяки глобалізації та появі мережі Інтернет виник рух культурної інтеграції, що спричинив змішання музичних стилів: джазу, року, електронної, латиноамериканської музики та фолку, тобто стилів, що належали різним культурам та етносам, до яких так само долучилося й танго.

З 2000 року танго отримало нове життя в Аргентині й Уругваї. Тільки в Буенос-Айресі працювали понад 200 «мілонг» і «академій». А ще мільйони людей затанцювали танго за межами Південної Америки. Досі проводяться фестивалі танго в різних країнах, зокрема і в Україні — щороку з 2010-го на різдвяні свята у Львові проводили міжнародний фестиваль Tango Remolino.

Найрозповсюдженішим, окрім аргентинського, в Україні є бальне танго — спортивний танець, який входить до програм міжнародних конкурсів. Відмінність від аргентинського — відсутність імпровізації. Всі рухи відповідають певним правилам. Цей танець відрізняється і музикою, і стилем від аргентинського.

[caption id="attachment_144024" align="aligncenter" width="640"] Світовий фестиваль танго, 2011 рік. Фото: Вікіпедія.[/caption]

Танго — танець перемоги

Здавалося б, зараз, під час війни, не місце танцям. Втім, тренерка Марія Литвинова, рятуючись від російського нападу, знайшла прихисток у Кропивницькому та навчає охочих саме танцям.

Марія розповіла CBN про виїзд із прифронтового міста, життя у Кропивницькому, танці та, звісно ж, танго:

— Нашому танцклубу «Натхнення» виповнилося вже 25 років. Полишили все. Ми тут понад пів року, виїхали зі Словʼянська з чоловіком навесні, переживали за дитину.

[caption id="attachment_144022" align="aligncenter" width="640"] Тренерка з танго Марія Литвинова. Фото: Ігор Філіпенко, CBN.[/caption]

Тренуємо хобі-групу, займаємося переважно з дорослими. Є учні, які займаються танцями вже понад 10 років, є ті, які відвідали кілька перших тренувань. Окрім спортивно-бальних танців, займаємося й аргентинським танго, й іншими латиноамериканськими танцями, але саме аргентинське танго — це те, з чого все почалося.

Це жанр, який народився у Буенос-Айресі як злиття багатьох культур: і африканської, і латиноамериканської, і потім європейської. Танго для мене відрізняється від усіх інших танців тим, що воно дуже емоційне. І за забарвленням воно може бути від такої взаємної любові до боротьби. Це те, що мені в ньому подобається.

Мене всі більше асоціюють з латиноамериканською програмою, тому що в ній більше емоцій і можна виразити це все у динаміці. А якщо брати класичне танго, то це мій улюблений танець з європейської програми, цей танець не схожий на інші, відрізняється.

Чи варто танцювати під час війни? Я придумала такий слоган: витанцюйте свої проблеми. Дуже багато навантаження маємо зараз, не лише фізичного, а й психологічного. Тому розрада має бути обовʼязково. Щоб людина могла прийти і хоча б годинку витанцювати все, відволіктися, щоб потім продовжувати працювати для себе і для інших.

Мене часто запитують, як не зламатися, що тримає та мотивує, і як я можу ще й ділитися енергією з оточуючими. І я завжди говорю, що це діти танцклубу, які заряджають. Вони мене надихають. Весь час пишуть, підтримують, і ти розумієш, що на тобі лежить такий пласт відповідальності, який ти не можеш з себе скинути і від цього відмовитися.

[caption id="attachment_144034" align="aligncenter" width="640"] Марія Литвинова вчить авторку цього тексту Мирославу Липу й журналіста телеканалу «Вітер» Олексія Меркулова танцювати танго. Фото: Ігор Філіпенко, CBN.[/caption]

Зараз я працюю більше з дорослими, але для них важче вступити у процес змагань, у турніри, для дітей простіше. Але і дорослих намагаємося мотивувати, можливо, колись і таке станеться, але поки танцюємо для себе.

Багато музичних творів танго написані як музика свободи й боротьби, це саме те, що всім нам зараз потрібно. Танго — танець перемоги.