Невже ми, жителі Заходу, слабші за українців? Переклад авторської колонки Ніколаса Крістофа, The New York Times

Про автора. Ніколас Крістоф — політичний оглядач, колумніст The New York Times і постійний автор CNN, двічі вигравав Пулітцерівську премію.

«Ми виб'ємо з тебе українця, щоб ти полюбив Росію», — заявив, перш ніж відшмагати батогом і зґвалтувати, російський слідчий одній з жертв тортур, з якою я спілкувався в Україні. Схоже, це досить гарне формулювання суті стратегії Володимира Путіна.

І це не працює в Україні, де звірства Путіна, здається, зміцнюють волю давати відсіч. Ця смілива жінка перемогла своїх слідчих, хоч і заплативши жахливу ціну.

Але, боюся, ми на Заході зроблені зі слабшого матеріалу. Деякі з найважливіших рішень, які Сполучені Штати приймуть у найближчі місяці, стосуватимуться рівня підтримки, що ми надамо Україні. І деякі читачі розкритикували мене, доводячи, що президент Байден робить жахливу помилку, коли допомагає Україні боронитися від Росії.

Жінка на ім’я Ненсі заявила на моїй сторінці у Facebook, що я більше зацікавлений у безпеці українського кордону, ніж американського. Вона стверджувала, що ми повинні зосередитися на своїх власних викликах, а не на викликах України.

«Ми в боргах вище голови, але фінансуємо війну, в якій не повинні брати участь, — написала вона. — Хорошого потроху».

Опитування показують, що підтримка допомоги Україні в Америці все ще є сильною, але знижується, особливо серед республіканців. І майже половина американців хочуть, щоб Сполучені Штати підштовхнули Україну «якнайшвидше досягти миру», навіть якщо вона втратить територію — зробить якраз те, що потішить Володимира Путіна.

Виснаження від підтримки України може посилюватися найближчими місяцями. Люди втомлюються від високих цін на енергоносії та, у деяких європейських країнах, можливих постійних відключень електроенергії.

Тож дозвольте мені навести Ненсі та іншим аргументи, чому ми повинні продовжувати надавати зброю Україні.

Основна помилкова думка багатьох республіканців у Конгресі (і деяких прогресивних лівих) полягає в тому, що ми робимо послугу Україні, надсилаючи їй зброю. Ні. Ми підтримуємо Україну, бо вона жертвує життями та інфраструктурою, зменшуючи військову загрозу Росії для НАТО та Західної Європи — і, отже, для нас.

«Вони роблять нам послугу; вони ведуть війну замість нас, — сказав мені Уеслі Кларк, американський генерал у відставці та колишній головнокомандувач силами НАТО в Європі. — Війна в Україні – це війна за майбутнє міжнародної спільноти».

Якщо війна закінчиться вигідно для Росії, стверджує він, світ стане менш безпечним для американців. Одним із уроків, які світ мав би засвоїти, — першочергове значення володіння ядерною зброєю. В Україну вторглися після того, як вона відмовилася від свого ядерного арсеналу в 1990-х роках, а ядерні боєголовки Росії сьогодні не дають Заходу змоги відповісти потужніше.

«Якщо Україна не вистоїть, то точно буде хвиля розповсюдження ядерної зброї», — попередив Кларк.

Багато років військові стратеги боялися російського вторгнення в Естонію, що кинуло б виклик НАТО і вартувало життів американських вояків. Українці послаблюють російську армію, зменшуючи цей ризик.

Якщо поглянути ширше, мабуть, найбільшою загрозою світовому миру в найближче десятиліття є потенційний конфлікт у Тайванській протоці. Він може перерости у війну між Америкою і Китаєм. Щоб зменшити цю небезпеку, ми маємо допомогти Тайваню розбудувати свій потенціал стримування. Але, напевно, найпростіший спосіб зменшити ймовірність агресивних дій Сі Цзіньпіна — об’єднатися проти вторгнення Росії. Якщо Захід похитнеться і дозволить Путіну здолати Україну, Сі відчує більшу впевненість, що він зможе перемогти на Тайвані.

Путін дестабілізував обстановку протягом багатьох років — від Чечні до Сирії, від Грузії до Молдови — частково тому, що світ не хотів протистояти йому, а частково тому, що він володіє потужною військовою силою, яку Україна зараз розбиває. Крім енергетики, російська економіка не є істотною.

«Путін і Росія слабкі, — сказав мені Віктор Ющенко, колишній президент України, який кинув виклик Росії, а потім був загадковим чином отруєний. — Росія — бідна країна, нафтовий придаток світу, бензоколонка».

Світ завдячує Україні за її готовність нарешті протистояти Путіну. У будь-якому разі я хотів би, щоб адміністрація Байдена обережно нарощувала можливості зброї, яку вона постачає в Україну, адже, ймовірно, найкращий спосіб покласти край війні — переконати Путіна, що ціна на неї стала зависокою.

Я не маю на увазі, що всі, хто підтримує мирні переговори, боягузи, втомилися чи не бачать далі свого носа. Генерал Марк Міллі та інші посадовці Пентагону, зрозуміло, стурбовані тим, що конфлікт в Україні може вийти з-під контролю і перетворитися на ядерну війну. Це обґрунтоване занепокоєння, і завжди правильно вдивлятися крізь туман війни в пошуках з’їздів. Але підкорення ядерному шантажу та вдале вторгнення створили б ризики на багато років наперед, і в цілому ці небезпеки здаються більшими, ніж ті, що виникають у разі збереження поточного курсу.

Переконуючи, що Захід підтримує Україну, я наголошував на наших національних інтересах. Але на карту поставлені й наші цінності, оскільки постає також моральне питання.

Коли одна нація вдирається до сусіда, вбиває, грабує і ґвалтує, коли вона продає тисячі дітей, коли вона руйнує електричну мережу, щоб змусити мирних жителів замерзнути взимку, — в такій круговерті ймовірних військових злочинів нейтралітет не є благородною позицією.

Не даймо Росії вибити з нас українців: світу згодилась би пересадка хребта від цих відважних людей.