Лідерка етногурту Yelka Світлана Буланова: етнографія і пропаганда народної культури — на часі, як ніколи

[caption id="attachment_144566" align="aligncenter" width="640"] Лідерка етногурту Yelka Світлана Буланова. Фото: Ігор Філіпенко, CBN[/caption]

Yelka — кропивницький етногурт, який існує з 2017 року. Сьогодні, 22 грудня, музичний колектив презентує відео на нову пісню — «В нашого дядька». Про старовинний музичний твір з сучасною музикою, на який і зняли відеороботу, про творчість, плани на майбутнє та інше поговорили зі Світланою Булановою, лідеркою Yelka.

— Хто нині в команді?

— Максим Величко, — саундпродюсер, аранжувальник, один з найкращих гітаристів України. Максим Діденко — музикант, барабанщик нашого проєкту. Я — ідея, голос, пісні.

— Звідки берете пісенний матеріал, який лягає в основу?

— Ми їх записуємо в селах Кіровоградщини, в експедиціях етнолабораторії «Баба Єлька». Я співзасновниця проєкту і відповідаю за музичний напрямок. Пісні записую від носіїв народної творчості на відео, аудіо, дома їх опрацьовую, розшифровую на текст і далі вже ведеться ґрунтовна робота з цим матеріалом — працює Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Рильського НАН України.

Наразі етномузикологи досліджують ці пісні, транскрибують, і формують книжку «Народні пісні Кіровоградської області». Ми їх вивчаємо також з гуртом «Дувай-ва» — є у нас такий проєкт, де збираються хлопці й дівчата, і вчать пісні з відеозаписів. І гурт Yelka надає цим пісням нового прочитання, нового подиху, нового бачення. Тобто вже в сучасній інтерпретації подається ця пісня старовинна.

— Як це вдається, адже необхідно зберегти і традиційне звучання твору, і осучаснити?

— Я пісню вивчаю в традиційному варіанті. Намагаюся максимально наблизитись технічно і тембрально до того виконання, яке я почула від бабусь. Наспівую пісню на диктофон, відправляю Максиму, і далі вже відбувається його творчий процес, не завжди швидкий. Він нібито огортає традиційну пісню сучасною музикою. Пісня максимально залишається у початковому варіанті, мелодійний малюнок не ламається. Максим своїм аранжуванням надає свіжого подиху і звучання, але автентичний малюнок і голос ми залишаємо.

— Чи завжди збігаються погляди колективу на цей процес?

— Взагалі над жодною піснею ніколи не буває легкої роботи. І коли вже, наприклад, Максим створює нове аранжування і дає мені послухати, в більшості випадків мені це подобається. І я за те, щоб була не просто легка і доступна робота над кожним твором, а хочеться експериментів. Коли ми ще тільки почали працювати разом, я Максиму сказала, що готова до експериментів. Ну, а коли ми вже прописуємо на студії вокал, то я частіше прискіпуюся до свого голосу. Мені він не подобається, я його постійно правлю, перезаписую, страждаю. Коли вперше чую, наприклад, прописаний трек, я мучусь, бо мені не подобається, як я співаю. Ну це, мабуть, всі творчі люди себе так критикують. Самокритика мені здається правильною. Я хочу працювати над собою, мені хочеться вчитися.

— Як ви обираєте пісні для виконання?

— Наразі з проєктом «Баба Єлька» ми записали 905 старовинних народних творів. І це я ще не рахую сотні й тисячі коротких приспівок. І якась містика відбувається майже з кожною обраною згодом до виконання піснею. Коли баби співають, у мене в голові вже складається картинка, як би її співала я. Вона заходить мені в серце, ще коли я її чую вперше, і я вже знаю, що хочу її взяти в репертуар.

І от з цією новою піснею, на яку зняли кліп, та сама історія. У 2021 році ми з командою «Баба Єлька» побували у селі Несваткове Олександрівської громади. І там ми познайомилися з фольклорним гуртом «Полісяночка». Це переселенці з чорнобильського Полісся, яких у 1992 році перевезли з ураженої радіацією зони й оселили у Несватковому.

[caption id="attachment_144568" align="aligncenter" width="640"] Фольклорний гурт «Полісяночка». Фото з архіву Світлани Буланової[/caption]

І що саме нашу команду вразило — що донині ці люди, живучи на Олександрівщині, повністю зберегли фольклор, діалекти, пісні, кулінарію, всі культурні традиції свого краю. Це не може не вражати.

Ми тоді записали від них низку поліських пісень, рецепти, історії цікаві, говірки. От серед пісень була старовинна колядка «В нашого дядька да двор востровий». Я її почула і зрозуміла, що хочу взяти у свій репертуар, тому що такої ми ще не записували. Я розумію, що є схожі, подібні, на Поліссі, Житомирщині, Чернігівщині, але саме цю я ніколи не чула.

Тому, коли приїхала додому, вислуховувала, вчила напамʼять, з гуртом «Дувай-ва» заспівали минулого року на новорічні свята. Одразу ж скинула і Максиму, і він зробив сучасне аранжування для цієї пісні. І вона вже майже рік тому була готова, але ми не змогли її презентувати перед святами, мені було не до того, а згодом почалася повномасштабна війна. Ми кілька місяців були в ступорі, припинили творчу діяльність. А потім зрозуміли, що будемо працювати далі, ми не мамо права сидіти, склавши руки.

І вісім місяців тому почалася робота над зйомками відеокліпу. Я запропонувала зайнятися цією роботою Катерині Мурованій. Саме їй, тому що з нею ми побували в багатьох експедиціях, вона була режисеркою, операторкою документального 12-серійного фільму «Баба Єлька. Експедиція на піч».

[caption id="attachment_144569" align="aligncenter" width="640"] Зі зйомок кліпу на пісню «В нашого дядька». Фото з архіву Світлани Буланової[/caption]

Я побачила, як пані Катерина працює в експедиціях з нами, як вона тонко відчула нашу ідею. І я запропонувала їй зняти відео на пісню «В нашого дядька». Вісім місяців тому ми поїхали на перші зйомки. Кожна локація знята окремо. Це така любов, душа, і ми передали, маю надію, це глядачам.

https://www.youtube.com/watch?v=JSHUmzfsVfA

— Сім пісень — то майже альбом. Є в планах презентувати творчість у такому вигляді?

— Так, ми зараз починаємо працювати ще над кількома піснями, і маємо надію, що в наступному році допишемо їх, і будемо презентувати наш перший альбом.

— Ви нещодавно були на фестивалі у Польщі, як то відбувалося?

— Ми дізналися про JarmaRock Fest із соцмереж, і друзі «Баби Єльки» теж нам писали про нього. Я давно про нього знаю, мріяла туди поїхати, але у нас тоді ще не було повноцінної програми, всього декілька пісень. Нам потрібно було довести до якогось певного формату нашу музичну програму. А в цьому році у нас вона вже є, тривалістю 45-50 хвилин.

Тож я написала заявку організаторам JarmaRock Fest у Гданську. Це один з найстаріших фестивалів Європи, створений у 1977 році українцями у Польщі, які знайшли прихисток там ще в 40-х роках минулого сторіччя. І це був 46 фестиваль. Нині організаторами є онуки й діти засновників.

Цей фестиваль масштабний і потужний, він пропагує українську музику, театральне мистецтво. У ньому щорічно беруть участь і представники української спільноти у Польщі, і обов'язково туди запрошують виконавців та театральні колективи України. В цьому році Україну предстасляли Марія Бурмака, Kozak System, Stanza і два гурти з Кропивницького: Yelka та Inside the Sound.

Через два тижні після того, як я відправила заявку, зателефонувала голова Поморського відділу Об’єднання українців у Польщі Єлизавета Кремінська. Вона сказала, що вони передивилися і переслухали всі пісні, все про «Бабу Єльку», і що це саме те, що вони шукають, і що їм цікаво, та запросили до участі у фестивалі. І ми з хлопцями поїхали. Хочу окремо зазначили, що там нас неймовірно тепло зустріли.

На цей фестиваль щорічно з'їжджаються з усієї Польщі українці та поляки з українським корінням. Під час фестивалю одночасно на кількох сценах відбувалися якісь дійства. Театри, пісні, музика. Багато молоді, всі у вишиванках, всі говорять українською. У нас запитували про війну, про Україну, про «Бабу Єльку».

[caption id="attachment_144570" align="aligncenter" width="640"] Yelka на фестивалі JarmaRock Fest у Гданську. Фото з архіву Світлани Буланової[/caption]

Виявляється, там про нас знають. Люди в Польщі, деякі з яких ніколи не були в Україні, вражені тим, як Кіровоградщина активно збирає і поширює фольклор і етнографію. Вони радіють за наш проєкт, цікавляться ним. Кропивничани не всі знають про «Бабу Єльку» та про масштабність нашої роботи, а там знають і підтримують. Це вразило.

— Якщо вже український культурний продукт настільки потрібен в Європі, плануєте розвивати це там?

— Обов'язково. Ми вже знаємо, як це робиться, технічні нюанси. Ми знаємо, що цікаво саме тій публіці, й маємо кілька пропозицій на презентацію нашого музичного проєкту на європейських сценах інших міст та країн. Звісно, це буде більш цікаво українським громадам, які там проживають.

[caption id="attachment_144565" align="aligncenter" width="640"] Етногурт Yelka. Фото надала Світлана Буланова[/caption]

— Як сприймаєте українців, які вважають таку діяльність не культурною, а розважальною і недоречною під час війни?

— Нашу команду іноді це ображає. Звісно, ми переживаємо, читаючи під нашими публікаціями неприємні коментарі про те, що це зараз не на часі. Моя особиста думка — зараз на часі, як ніколи. Зараз це актуально і гостро. Ми багато років втратили, і не одне покоління виросло на культурі шароварщини, на такій спотвореній радянською пропагандою українській культурі. Тому потрібно це все відроджувати і показувати й нам, і всьому світу — хто ми такі є. Нам потрібно знати й досліджувати своє коріння, подібно дереву, яке міцне лише тоді, коли має міцне коріння. Таке дерево важко знищити.

Тому ми цим займаємося — і самі досліджуємо, і пропагуємо на весь світ. І хотілось би, щоб люди зараз поверталися до свого коріння, до предків, не нехтували цим.