Кропивничанка розповіла про життя українців у Великій Британії

Кропивничанка Юлія Демченко у своєму рідному місті працювала тренеркою з фітнесу. Дівчина поїхала за кордон через війну, зараз проживає у Великій Британії, в Ліверпулі.

Юлія розповіла CBN про свій переїзд за кордон, про складнощі та переваги життя у британському місті.

- Юлія, чому обрали саме Британію?

- Загалом ми вирішили з подружкою їхали в Англію. Ми не обирали конкретно, до якого місто будемо їхати, так скалилися обставини, що саме Ліверпуль.  Проживаю я тут із родиною, яка мене прийняла на певний час за спеціальною програмою, яку розробили для українців.

Місто портове, тут висока вологість, часто іде дощ, але це додає шарму. У місцевих жителів є своя мова. Вони розуміють англійську класичну, але говорять своїм діалектом.

- Побутове життя відрізняється від українського?

- Тут жінки й чоловіки готують однаково. Нема такого, що хтось це робить частіше, а хтось рідше. Якщо у жінки нема настрою, і вона не хоче готувати – це зовсім не проблема, і може приготувати та прибрати чоловік.

Щодо традиційної англійської кухні – це відварені овочі із запеченим м’ясом та пудинг. Люди гостинні, часто ходять один до одного в гості. Ніхто не зверне увагу, якщо в тебе не попрасований одяг, не прибрано в будинку, вони спокійно до цього ставляться. Для нас, українських дівчат, спочатку це було дивиною, але згодом звикли.

До британських звичаїв, цінностей привчалися одразу, для місцевих це дуже важливо.

- Ви навчаєтеся, чи працюєте?

- Навчаюся у двох коледжах паралельно. Навчають англійської мови, якщо ти закінчуєш коледж, то можеш піти на наступний рівень (це програма поглибленого вивчення), який тобі вже потрібен для отримання професії. Навчання триває від трьох до п'яти годин, кілька днів на тиждень.

- Фінансово складно жити у Ліверпулі?

- Ціни схожі на ті, які в Україні. Можна знайти й недороге житло. Усе залежить від району та інших факторів. Щоб українцям знайти тут житло, потрібно мати кредитну історію, аби показати її орендодавцю. Також за тебе має хтось поручитися. Проблема у тому, що знайти таку людину у чужому місті, досить складно.

- Яка ситуація із медициною?

- Українці не розуміють місцевої медицини. Якщо ти проходиш до лікаря і просиш призначити лікування, бо в тебе болить горло, то у відповідь чуєш, що тобі треба піти додому поспати, сходити в зал, а потім через тиждень знову прийти до лікаря. Коли я сюди приїхала, то мені порадили одразу знайти лікаря та підписати з ним договір, аби можна було без проблем звертатися в лікарню.

- Що було незвичним?

- Люди дуже відкриті. Багато спілкуються на вулиці, незвично те, що до тебе на вулиці може підійти людина і почати говорити з тобою, запитати, як провела вечір. Мене спочатку дивувало, чому вони запитують про особисті речі. Навіщо? Ми ж не знайомі. Зараз я розумію, що це нормально для їх культури.

Люди не люблять тепло одягатися. Коли ми, українці, ходимо в куртках, місцеві жителі одягають шорти, футболки, спідниці.

- Як ставляться до українців в Ліверпулі?

- Тут українців немало. У нас уже тут є українська спільнота. Англійці купують українську символіку, підтримують нас. При зустрічі вітаються «Слава Україні» - це приємно.

- Можна детальніше про українське ком'юніті?

- Є великі канали у Telegram та Facebook - «Українці у Ліверпулі». А також безліч маленьких груп, де українці об’єднуються за інтересами, зустрічаються, спілкуються, організовують різні заходи (українське Різдво тощо). Взагалі, українці за кордоном намагаються гуртуватись, допомагати один одному. Наша спільнота у Ліверпулі завжди старається реагувати на новини, збиратись на мітинги/протести (якщо треба). Беремо участь у всіх заходах, аби всіляко просувати українську культуру, говорити про Україну.

Як приклад: зараз я беру участь у проєкті «Портрети українок», навесні має бути виставка в галереї з нашими портретами та історіями.

- Як саме допомагають українцям місцеві? Можливо, є якісь фонди?

- Про фонди не знаю. Іншої фінансової допомоги, крім допомоги від держави за програмою, я не чула. «Червоний Хрест» знаю, що виділяв разову допомогу по приїзду в країну. Ще є безплатні проїзні квитки на автобус, які надає компанія Arriva Bus. Про мовні курси я вже згадувала. Особливих привілеїв українці перед усіма іншими тут не мають. Усі послуги розраховані лише на те, щоб допомогти адаптуватись.

- Як місцеві до росіян ставляться?

- Місцеві жителі переважно їх не люблять і відкрито підтримують українців символікою та словами. Вони засуджують вторгнення росіян на територію іншої держави. Хоч росіян у Британії менше ніж загалом в Європі, та все ж вони мають такі самі права, як і усі інші, їх так само приймають на роботу, обслуговують і не виділяють. Тільки тому, що ця країна, її цінності та правила саме такі - бути толерантним до кожного.

- Коли плануєте повертатися додому?

- В Україні вся моя родина, і я за ними сумую. Планую поїхати додому, але ще не знаю, коли.