Боєць Української добровольчої армії: «Переможемо тоді, коли росія не існуватиме як явище»

УДА — добровольче військове формування України. Символічна дата заснування - 20 квітня 2014 року – перший наступальний бій українських добровольців під командуванням Дмитра Яроша під час Антитерористичної операції під містом Слов’янськ Донецької області.

Дмитро Сінченко (позивний - Перун) - 36-річний боєць Української добровольчої армії з Кропивницького. Допомагав українському війську як волонтер, згодом і сам став до лав саме добровольчої армії. CBN публікувало інтерв'ю з Дмитром у минулому році, втім з того часу і ситуація на фронті, і структура самої УДА зазнала змін, тож журналістка CBN знову зустрілася з Дмитром.

- Яким було 24 лютого 2022-го для тебе та що змінилося за понад рік війни?

- Коли почалося повномасштабне вторгнення, я спершу був у Києві, у новосформованому першому батальйоні. Після того, як батальйон виконав задачі по обороні Києва, нас перекинули на південний напрямок, я долучився до руху опору «Південь», це також підрозділ УДА. Там ми брали участь у боях під Правдиним, Олександрівкою. Після звільнення Херсона і правобережжя області нас перекинули на Донеччину, зараз ми беремо участь в обороні в районі Бахмута. Наш підрозділ УДА інтегрувався в ЗСУ. З осені 2022-го ми 14 рота 5 батальйону 28 бригади.

- Керівництво також змінилося?

- Керівництво залишилося своє. Ми сформували свою роту у складі батальйону. Я за званням солдат, але виконую обов'язки на сержантській посаді - сержант з матеріального забезпечення роти.

- Чому люди йдуть служити саме в УДА?

- Є різні добровольчі підрозділи, їхня історія починається ще з 2014 року, але на різних етапах деякі інтегрувалися у структуру ЗСУ, між ними є певні відмінності, передусім у командному складі. Йдуть в той чи інший підрозділ зокрема тому, що там є якісь особисті контакти. Служити з тим, кого ти знаєш і кому ти довіряєш, набагато краще. Також це ідейне спрямування, тобто є певні відмінності в ідеологічному плані між різними добровольчими структурами.

Також тепер можна розмежовувати саме УДА і наш підрозділ, який є в складі ЗСУ. Оскільки ми підрозділ ЗСУ, то деяких переваг УДА у нас немає, але і деякі переваги ЗСУ у нас з'явилися.

- Наприклад? Оплату додали, а ротації раз на 10 днів скасували?

- Так, у цьому плані ми тепер не вільні. Ми тепер, як і всі інші солдати, маємо бути на своєму місці. Але передусім ідеологічне спрямування наших бійців є тим самим, командування є тим самим, кадрова політика є тою самою, тобто ми самі готуємо воїнів для себе і ці підготовані бійці ідуть саме у наш підрозділ.

- Зараз охочих вступити до лав УДА менше, ніж на початку широкомасштабного вторгнення?

- Зараз у нас є і деякі бійці, які потрапили до нас по мобілізації, яких ми відбирали з тих, кого нам пропонували.

- Як саме відбираєте?

- Командир проводить співбесіду і визначає, чи нам підходить боєць.

- Після приєднання до ЗСУ всім підійшли нові умови служби, чи хтось відмовився?

- Частина людей просто не оформилася у склад ЗСУ, але вони продовжують бути добровольцями й виконувати певні задачі, просто у трохи іншому форматі.

- Ви зараз тримаєте оборону неподалік Бахмута. Навіщо це місто росіянам: тактично, чи все ж скоріше ідейно, щоб представити це як локальну перемогу?

- Загалом їм потрібна вся Донеччина, вся Україна. Їм байдуже, якою буде назва міста, яке вони захоплять. Але вони мають показувати якісь перемоги для своїх громадян, тому так наполегливо намагаються захопити будь-яке українське місто. Бахмут за деякими моментами простіше захопити, ніж інші міста - через географічні особливості. Тож і тому туди йде такий удар - Бахмут важче утримувати. Для них це просто ще один населений пункт для подальшої окупації. Якщо здати Бахмут, то далі будуть бої за інше місто.

- Що росіяни після себе залишають?

- Якщо брати, прикладом, Олександрівку, то за неї постійно шли бої, переходила з рук в руки, там немає нічого цілого, суцільні руїни, розбита техніка, відірвані башти від танків, БТРів. Крадуть. Проїжджали - стоїть пралка біля двору, біленька, ціла. Мабуть, не встигли з собою забрати.

- Українські воїни щоденно гинуть у цій війні. Як жити далі після загибелі побратимів?

- Всі знають, куди вони йшли, всі знали, що це війна, тут небезпечно. Кожен з нас може загинути. Але двічі не вмирати.

- Наскільки присутній страх за своє життя?

- Звичайно, у розумних межах інстинкт самозбереження має бути, він є і, не може бути такого бійця, який зовсім не боїться. Інакше його вже треба списувати терміново, забирати з лінії фронту. Але страх не має керувати діями бійця, це має бути здорове відчуття інстинкту самозбереження.

- Що найстрашніше у цій війні для тебе?

- Напевно, поразка.

- Цивільні часто орієнтуються на думки аналітиків та громадських діячів у соцмережах, а ті періодично роблять гучні прогнози про звільнення тих чи інших територій.

- На то вони й аналітики, аби давати прогнози, але всі мають розуміти, що прогноз може і не збутися.

- Голова ГУР Кирило Буданов говорив, що цього року є можливість звільнити Крим.

- Якщо це говорить Буданов, то треба розуміти, що це він говорить з якоюсь метою і не факт що для того, щоб когось заспокоїти.

- Яка роль випадку на війні, є історії щасливих збігів?

- Часто трапляється, що через якісь збіги залишаєшся живим. Смерть там ходить на кожному кроці й те, що кожен з нас живий - це вже диво, тому так, про кожного можна без перебільшення зняти фільм і написати книжку.

- Траплялося, що в УДА за Україну хотіли воювати росіяни?

- Коли ми були ще у Києві та Запоріжжі, у нас служив громадянин росії, але етнічний українець, з українським прізвищем, який хотів тримати українське громадянство, одружений з українкою. А зараз у нас служить саме етнічний росіянин, громадянин України, з російським прізвищем, але який ненавидить москалів. Командир одного з підрозділів. Етнічна складова ролі не грає, грає роль відчуття справедливості, спорідненості з Україною. Звісно, кожен боєць проходить перевірку і перевірку боєм також. Якщо він показує себе добре на позиціях, то воює разом з нами.

- Бувало таке, що хтось потрапив саме до УДА, а потім відмовився від служби?

- Був один хлопець, який проходив раніше патріотичні вишколи, мав гарну фізичну підготовку, родом з Херсона і прийшов до нас саме визволяти Херсон. Прийшов і після першого ж суттєвого обстрілу сказав, що хоче додому. Перепитав у нього, може контузію отримав, чи що. Він задумався, сказав, що так, отримав контузію, на тому й домовилися.

- Бувають курйози?

- Коли наш підрозділ кудись переїжджає, я часто буваю в іншому місці й потім доганяю підрозділ своїм ходом, за геолокаціями. Так сталося, коли ми переїжджали на Донеччину, я гнав якраз машину волонтерську - пікап на заміну знищеному росіянами під Олександрівкою, і їхав прямо на позиції за точкою геолокації. Їду, все нормально, але дорога веде якось близько до лінії фронту. Перетелефоновую, уточнюю, чи все правильно, мені відповідають, що так. Їду, проїжджаю останній блокпост наш. Кругом висока трава, злітають фазани, пташки, пробігає косуля. Приїхав до наших, вони перепитують, як я тією дорогою їхав, якщо там взагалі не наші. На щастя, ніхто мене не помітив.

- Чим люди в тилу зараз можуть допомогти військовим?

- Зараз волонтери часто продовжують передавати їжу, одяг, шкарпетки, цього на фронті насправді не потрібно стільки. Не знаю, можливо десь існують підрозділи, яким бракує їжі, але це, на моє особисте переконання, питання до їхнього командування. По забезпеченню у нас немає жодної потреби в їжі. До того ж на позиціях і не до їжі. Бійці намагаються їсти менше, за великим рахунком там і мало думаєш про це, не до їжі. Через переживання, емоції. В одязі також немає проблем. Є потреби у суттєвому - у дронах, у машинах, які, на жаль, швидко знищуються. Потреби у ремонтах. Пальним ми також забезпечені, але його ніколи не буває забагато.

- Як зорієнтуватися у зборах для військових та які обрати для допомоги?

- Є потреба у поточних коштах для підрозділів. Краще звертати увагу на цільове призначення для запитів від військових.

- Коли і як ми переможемо?

- Я вважаю, що тоді, коли росія не існуватиме як явище. Як геополітичне утворення. Тобто не тоді, коли зміниться політичний режим, не коли усунуть путіна і замість нього буде путін з іншим прізвищем, а тоді, як знищимо росію як загрозу для світу. Інакше ми знову і знову будемо змушені з ними воювати у відкладеній на 10-20 років війні. Нам не можна спокушатися на ейфорію від того, що от ми звільнимо наші території, й вони зупиняться.

Якщо росія буде дезінтегрована, з контрольованою дезінтеграцією, тобто сприянням певним національним республікам у їхній незалежності, тоді ось тій частині, яка залишиться, Московії умовній, не буде справи до України.

- Які у нас задачі в цьому напрямку, крім поля бою?

- Задача об'єднувати світ цією ідеєю і просувати її. На міжнародних майданчиках, через дипломатичні представництва, і цей процес просувається, ця ідея вже лунає. Якщо раніше нашим партнерам таке видавалося божевільним, то зараз про це мова вже йде. Моя коронна фраза: «Ми підпишемо мир на руїнах Кремля».

Фото з особистого архіву Дмитра Сінченка.