Російська пропаганда, французька підтримка. Життя українських біженців у Марселі

Марсель - французьке місто, «столиця» Провансу. Після повномасштабного вторгнення Росії до України там знайшли прихисток українці, які рятувалися від війни. Їх гостинно прийняли марсельці, багато хто розмістив біженців у своїх будинках, інших оселили на круїзний лайнер, згодом підшукали постійне житло.

Прості французи допомагали шукати українцям роботу, оформлювати документи, збирати чи отримувати гуманітарну допомогу. З тим самим сприяла й українська діаспора, яка вже давно живе у Марселі. Але не меншою спільнотою у Франції є й російська. Хтось зберігає нейтральну позицію чи стає на сторону українців, але є й інші - ті, хто займається антиукраїнською пропагандою та підтримує так звану «СВО».

У когось є політичні чи бізнес-міркування, у когось мізки прошиті кремлівською ідеологією. Саме ця частина росіян намагається активно впливати на настрої французів щодо російсько-української війни та створювати негативний образ української спільноти у Франції.

Зрештою, нашим співгромадянам доводиться окрім як вчитися жити в нових умовах, допомагати українському війську, волонтерам та своїм рідним, яким не вдалося виїхати, так ще і вести інформаційну війну з росіянами. На щастя, за дружньої підтримки французів.

Про обставини життя українців у Марселі розповів в інтерв'ю журналістці CBN Геннадій Гребньов (Віктор Орлі) – кропивничанин, художник та галерист, який переїхав до Франції задовго до війни, під час повномасштабного вторгнення Росії до України активно долучився до допомоги українським біженцям та українцям, які залишаються вдома, й опікується цим досі.

Розмова відбувалася безпосередньо у Марселі, тож вдалося зафільмувати і маніфестації, які щосуботи влаштовують у Старому порту на підтримку України. А також і українських біженців, і французів, які допомагають Україні. Про це і йшла розмова з Геннадієм.

Фото: Мирослава Липа, CBN.

Життя українських біженців у Марселі

- Коли у Марселі з'явилися біженці та як інтегрувалися в нове життя?

- З'явилися з перших днів повномасштабної війни, хтось знав, що їде саме до Франції, у інших це був вибір із заплющеними очима. Вони прибули сюди з невеликими сумками, де були хіба що документи й змінна білизна. Тобто це ті люди, які справді тікали від війни. Були й біженці, які вимагали особливого до себе ставлення, такі собі «віпи».

Крім того, були біженці, які розв'язали питання житла тут, у Франції, заплативши за розселення, і їх заселили абсолютно секретно. Місце їхньої дислокації не афішувалося, це була закрита резиденція, де була певна кількість українців, до сотні. Думаю, що досить респектабельних, бо у самій резиденції знаходилися дорогі автомобілі. Цікаво, що серед номерів автівок, розташованих там, були й російські.

Серед тих біженців, які дійсно рятувалися від війни, багато хто з'явився на території Франції без документів, через що стояла задача забезпечити їх усіма документами: як французькими, для того, щоб вони легально знаходилися на території Франції, так і українськими, для того, щоб у них було підтвердження громадянства України.

Багато волонтерів-українців, які живуть у Франції, надавали допомогу біженцям в отриманні тимчасового документа, який дає їм право знаходитися на території Франції. У прямому сенсі заводили у префектуру, допомагали з перекладом у спілкуванні з працівниками, заповнювати бланки та отримати довідку тимчасового захисту як біженця. Також є установа, яка захищає фінансово, одразу після отримання посвідчення тимчасового захисту українці там розв'язували питання фінансової підтримки. На початку це була значна сума, близько 700 євро. Зараз зменшили виплати.

Фото: соцмережі

- Наші біженці в Марселі спочатку жили на лайнері, ми у CBN також тоді повідомляли про це незвичайне житло. Вони досі там?

- Проєкт лайнера на півтори тисячі місць був розрахований до квітня місяця, згодом - до середини травня. Тобто ніхто не розраховував, що українці будуть довго жити там і що наші Збройні Сили утримають цю російську навалу.

 Тобто всі європейські країни, як і Франція, постали перед фактом неймовірного героїзму наших людей, які протистояли одній з найчисельніших армій світу і не дали захопити Україну. Але згодом лайнер, який належить приватній компанії Corsica Linea, повинен був заробляти гроші та відбув.

- Де вони живуть тепер?

- Тих, хто жив на кораблі, розселили по готелях, інших – у студентських гуртожитках. При цьому студентів виселили. Ще декого розселили у житло, яке надали релігійні організації. І також приватні особи, дуже багато французів, які відкрили двері своїх домівок для українців і багато хто з них і досі розміщує у себе, при тому абсолютно безоплатно.

- Чи всі залишаються у Франції?

- Є декілька умовних категорій українців. Одна категорія – це ті, хто не бачать свого майбутнього тут і планують повернутися до України, аби тільки стало спокійніше. Друга - ті, хто не визначився, і це визначення залежатиме від того, наскільки їхнє життя стане більш чи менш комфортним тут. Якщо воно комфортним не стане – вони повертаються до України.

Інша категорія - туристи. Вони просто використовують обставини як шанс побачити світ. На самому початку вторгнення Росії в Україну був безплатний проїзд в усі кінці в усіх видах транспорту для українців, потрібно було лише показати український паспорт.

Ще є ті, хто шукав шансу виїхати з України, війна стала поштовхом для того, аби приїхати до Європи й змінити своє життя. Мається на увазі можливість отримати роботу, житло, одружитися, чи отримати частину певного комфорту, яку мають, прикладом, ті самі французи.

- Впевнена, можна додати ще категорію тих, кому просто нікуди повертатися -  домівок немає, їхні міста окуповані.

- Це до першої категорії, вони втратили все і може б не хотіли залишатися тут, у Франції, але їм немає куди повертатися, тому вони чекають того моменту, коли з'явиться шанс, щоб повернутися додому.

- Куди українці влаштовуються на роботу, враховуючи те, що мало хто з них володіє французькою?

- У тому є проблема. Ти не можеш отримати роботу, не знаючи французької мови. І не можеш отримати курси для вивчення французької, якщо не маєш житла. Житло ти можеш отримати лише тоді, коли у тебе буде робота. Тобто виходить замкнене коло, але у ньому є виключення і французький уряд тут посприяв, допомагав.

- У яких сферах переважно працюють?

- Все залежить від того, які дипломи мають. Якщо це дипломи вчителів, звичайно, що для них тут роботи за фахом особливо немає, якщо це дипломи наших, прикладом, менеджерів, для них також складно підшукати місце, менеджмент французький і український - різні. Навіть лікарям, які мають наші дипломи, для роботи потрібне підтвердження кваліфікації у Франції. Лише після отримання аналога французького диплома можна отримати роботу за спеціальністю.

Але такі фахівці як зварювальники, прикладом, користуються попитом. На відміну від Італії, тут не такі популярні послуги з догляду за літніми людьми, але є потреба у працівниках у готельному бізнесі - у прибиральниках та менеджерах нижньої ланки. Також це робота у пекарнях, булочних, у які беруть навіть із мінімальним знанням мови, якщо є відповідний досвід роботи або курси від служби, яка цим опікується у Франції (щось на кшталт нашої служби зайнятості). Мінімальна заробітна плата, яка фіксується державою на сьогодні - 1600-1800 євро орієнтовно. І це ще залежить від того, скільки годин на день людина працює.

⁃ Діти українські де вчаться?

⁃ У Франції в якому б соціальному статусі не перебували батьки, діти навчаються у школі всі разом, безоплатно. Українців стараються згуртувати, посадити в один клас і забезпечити посилене вивчення французької, але вони повторно залишаються на той же рік навчання, на якому вже вчилися в Україні.

⁃ Хто їх вчить, це має бути людина, яка знає також і українську?

⁃ Ні, тут лише французька у державних школах, але українські діти дуже швидко навчаються і не просто навчаються, а прогресують, багато хто з них не лише не залишається повторно на той самий рік навчання через те, що у них не було мови, а й переходить у клас наперед.

 Програми абсолютно різні й інколи українцям здається, що програми французьких шкіл слабші порівняно з українськими. Насправді ж французька система освіти не гірша. Перше, що тут дають - можливість аналізу, вміння обґрунтувати ту чи іншу тезу, мислити.

Фото: Мирослава Липа, CBN.

⁃ Наскільки українці гуртуються? І ті, хто приїхав, і ті, хто вже був тут.

⁃ Переважно гуртуються, крім того, вони об'єдналися у різних групах в соцмережах для того, аби обмінюватися інформацією з приводу фінансування, отримання захисту, документів, всього абсолютно. Серед них дуже багато волонтерів, які допомагають з найпершого дня перебування тут. Ті, хто має копійчину - відправляють не лише додому, а й на благодійність, хто може - допомагає руками у зборі, видачі гуманітарки тут чи відправці до України.



Яскравим прикладом є Дмитро Воронов, оперний співак, баритон, переможець багатьох міжнародних конкурсів, композитор, автор пісень, патріот і невтомний волонтер. Але при цьому він знаходить час для того, аби допомогти завантажити медобладнанням чергову фуру, яка прямує до України, або взяти участь у маніфестації, або дати благодійний концерт, кошти з якого підуть на придбання генераторів чи забезпечення логістики гуманітарної допомоги.

Дмитро Воронов. Фото: соцмережі

Хто відчуває, що є потрібною допомога у вигляді маніфестацій, декларацій - беруть участь у подібних заходах. Культурні заходи організовуються на підтримку України й для збору коштів. Є ті, хто постійно допомагає, але є й ті, хто ігнорує. Були й такі, які не просто ігнорують, а реагують різко, просять не займати їх такими питаннями.

⁃ Тут є мовне питання, якою мовою говорять між собою українці?

⁃ Ситуація тут є віддзеркаленням мовної ситуації в Україні. Є україномовні. Є ті, хто після вторгнення чи бомбардувань українських міст перейшли на українську, або хоч стараються нею говорити. Є навіть ті, хто найняв для себе учителів української мови. Але є й ті, хто говорить, що їм достатньо російської.

Боротьба українців проти російської пропаганди у Марселі

⁃ Щодо маніфестацій у порту: коли була перша?

⁃ У перші ж дні повномасштабної війни. Українська громада одразу ж відгукнулася, як і французькі демократичні сили, які долучилися до нас, тому наша перша маніфестація була досить численна - більш як тисяча осіб.

Перша маніфестація у Марселі. Фото: Геннадій Гребньов

⁃ Як зібрали так багато людей?

⁃ Один від одного передавали інформацію. Сарафанне радіо таке. Ми визначилися, що наша маніфестація почнеться у порту і потім ми маршем пройдемо до американського Генерального консульства. Швидко вирішили й питання дозволу самої маніфестації. І відтоді ми щотижня її провидимо.

Це були не лише українці, також литовці, латвійці, естонці, грузини, при чому зі своїми національними прапорами, поляки. Французи, звичайно ж. Але звісно, що звучав український гімн, «Україна - понад усе!», звучали інші гасла. Поліція нас супроводжувала, ми узгоджували маршрут, піклувалися про безпеку всіх учасників, особливо враховуючи провокацію, яка відбулася, із застосуванням вогнепальної зброї.

⁃ Що за провокація?

⁃ Хто саме влаштував - нам достеменно невідомо. Затримання тривало декілька секунд, поліція зреагувала миттєво. Тому вся інформація у правоохоронців. Ми коли завершили маніфестацію, то перше, що зробили - подякували поліції.

⁃ Були ще провокації згодом?

⁃ Скажімо так, їх планували. Але ми, отримавши таку інформацію, ділилися нею із поліцією, спецслужбами, завдяки їм все обійшлося. Після одного з наймасовіших бомбардувань, коли Росія випустила по українцях понад сотню ракет, ми запланували маніфестацію біля стін Генерального консульства Росії.

Але завчасно отримали інформацію про те, що у Марсель з'їжджаються з різних кінців Франції молодики спортивної статури, типово одягнуті у напівспортивний одяг і вони всі сконцентрувалися локально. Якраз напередодні нашої маніфестації спецслужби отримали інформацію щодо їхнього місця розташування й упередили можливі дії.

- Наскільки загалом активні росіяни у Марселі?

- Російська громада в Марселі є чисельною, але на тлі війни вона зачаїлася. Якщо раніше відбувався театральний фестиваль за участю зірок російського театру і кіно, фестивалі й дні російської культури, масові пікніки тощо, то зараз російська активність обмежилась.

Але є й медійна складова пропаганди. Особливо на початку повномасштабної війни безліч французьких журналістів співали свої оди путіну і пропагували правильність ідеї «специальной военной операции». Свою експансію Росія активно проявляє й через дозвілля: організація в барах «вечеров русской культуры», дискотеки з популярними російськими піснями, чи то «протягування» у репертуар концертів оперного співу творів російських класиків.

Деякі росіяни, які випадково стають співучасниками українських маніфестацій, іноді ведуть себе зухвало, промовляючи до окремих маніфестантів: «Мы все равно вас всех уничтожим». Але на цей випадок маніфестанти голосно двома мовами скандують: «Росія - країна терорист!». Провокатори миттєво тікають.

Фото: Мирослава Липа, CBN

⁃ Як впливають маніфестації на розвиток подій?

⁃ Маніфестації дають можливість нагадувати політикам, що в Україні війна. Від них наша війна далеко. І не привід для того, щоб скасовувати звичний образ життя. Але наші маніфестації якраз не тільки нагадують, а й спонукають французів до співчуття та допомоги.

Організація гуманітарної допомоги Україні з самого Марселя та регіона масштабна. Навіть навколо лише нашої організації - Capitale об'єдналися уже понад тисячу осіб. Ці люди допомагають Україні медикаментами, медичним обладнанням, ковдрами, продуктами, матрацами, генераторами, дронами тощо.

У Марселі ціла група франко-українських організацій об'єдналися у своїй спільній меті - допомозі Україні. Кожен розв'язує проблеми тієї галузі, якою опікується. Наша організація, прикладом, взяла на себе питання медикаментів і медобладнання. Інші опікуються продуктами, які збирають у величезній кількості тощо. Тому маніфестації все ще потрібні. Вони нагадують про необхідність допомоги Україні.

Фото: Мирослава Липа, CBN.

⁃ Як реагують пересічні французи, українці, іноземні туристи, коли бачать маніфестацію?

⁃ Маніфестації ми завжди проводимо в одному й тому ж місці. Навпроти мерії, у самому центрі міста, таким чином всі туристи так чи інакше проходять повз нас. Влітку минулого року відбулася феноменальна річ: офіс, який опікується туризмом у Марселі, розробив інформаційну доріжку, яка звучала у туристичних міських поїздах і коли вони проїжджали повз мерії, то в цій доріжці звучав текст на кшталт: «А тепер зверніть увагу, будь ласка, на наших друзів - українців, які проводять маніфестацію на підтримку України». Емоційно це було досить потужно.

Українці, які живуть в інших містах Франції й приїжджають до Марселя, бачать маніфестацію і зазвичай тут же приєднуються до нас.

Японці вважають за обов'язок зупинитися і зробити фото з нашою маніфестацією. Вони це роблять приховано, у силу їхньої культури, але щоразу саме японці роблять так.

Був випадок, коли прийшла величезна група казахів, вони розгорнули свій прапор казахський і скандували разом з нами «Слава Україні!». Колись у порт прибув норвезький мореплавець Пітер, якій на вітрильнику обійшов уже кілька разів навколо світу, він долучився до нашої маніфестації й попросив викупити у нас український прапор.

На що ми йому запропонували взяти прапор просто так, але з умовою, що він зараз тут у Марселі буде сигналити на своєму вітрильнику у той час, коли ми будемо скандувати «Слава Україні!». І він дав слово, що в усіх портах буде підіймати український прапор. Це було приємно, бо це ще одне свідчення того, що ми не самі. Так, це підтримка не фінансова, не зброєю, але вона також ціна.

Польська збірна з хокею, яка була тут на змаганнях, теж одного разу долучилася до нашої маніфестації й скандувала з нами «Слава Україні!». Це було емоційно.

Фото: Мирослава Липа, CBN

Бувають протилежні випадки. Наші транспаранти є предметами, які колють очі росіянам, при чому росіяни тут є різні, вони є представниками певної влади в Росії, бізнесу, прибувають у Марсель, аби зупинитися там на кілька днів і мимоволі стають свідками нашої маніфестації, намагаються спровокувати якість чубанини.

Реагуємо ми миттєво, одна з найголовніших задач організаторів - безпека кожного маніфестанта. Ми за допомогою правоохоронців це забезпечуємо. Кожен знає, що робити і як діяти у таких випадках, кожного учасника маніфестації інструктуємо як не бути ураженими під час цих провокацій.

⁃ Що саме робили росіяни з транспарантами: нищили, з рук вихоплювали?

⁃ Було всяке. Але жоден росіянин не дозволяв собі вихопити наш прапор. Ймовірно тому, що море досить близько і є ризик незалежно від погоди й пори року там викупатися під вигуки про те, що Росія є країною-терористом.

⁃ Ми коли були на маніфестації, людей було явно менше тисячі, щось змінилося за цей рік?

- Найбільше українських біженців опинилися тут у перші дні війни. Відповідно і маніфестації тоді були масовішими. Згодом частина розселилася в інших містах та країнах, хтось повернувся додому, у когось робота припадає на час маніфестацій. Але маніфестації триватимуть до перемоги України. Це абсолютне переконання всіх, хто бере участь у них.

Допомога французів українцям

- Згадана раніше тисяча людей, які за цей час згуртувалася навколо асоціації Capitale – хто ці люди?

- З найпершого дня російського вторгнення українці включилися в роботу по збору гуманітарної допомоги: на самому початку це був одяг для біженців, які приїхали у чому були. Були такі, що босоніж приїжджали. Адресної - мобілізованим воїнам, яким допомагали амуніцією. Також продукти, спецобладнання, як дрони, тепловізори, старлінки, тактичні навушники, генератори й таке інше. Ще один напрямок – медикаменти та медобладнання. Наприклад, наша асоціація безпосередньо займається медикаментами, медобладнанням і спецобладнанням (меншою мірою), але ми відправляли генератори, дрони, тактичні навушники.

Нам у цьому допомагає величезна група людей, це переважно медики, фармацевти, це фельдшери, керівники самих різних медзакладів. У нас є центр цієї роботи – Даніель Коген, який є комунікатором між усіма абсолютно групами медиків.

Ліворуч - Геннадій Гребньов, праворуч - Даніель Коген. Фото: Мирослава Липа, CBN.

Він сам медик, вийшов на пенсію, але понад 40 років займається гуманітарною допомогою, відправляв допомогу у Єгипет, Ліван, Ізраїль, Вірменію, країни Північної Африки, тобто має величезний досвід роботи з цим. Його основний напрям роботи зараз – це потреби України. Ми відправили допомоги вже на понад 3 мільйони євро.

Фото з особистого архіву Геннадія Гребньова

- Хто це все доправляє?

- Є компанії, які мають свої складські приміщення і свою інфраструктуру, які можуть робити фасування, формувати палети, потім ці палети завантажувати на фури. А от логістика коштом українських компаній, транспорт яких працює на території Європи. В Україні палети з вантажем розподіляються вже в різні лікарні та шпиталі.

Часто в логістиці й в оплаті бере участь Посольство України у Франції, оскільки наша гуманітарна допомога є специфічною – медобладнання, медикаменти. І вони у таких випадках частково або повністю фінансують логістику.

Прості французи також допомагають з транспортом. У нас є один доктор, який уже також у нашій команді, він живе за 100 кілометрів від Марселя, але знаючи про те, що ми щодня отримуємо вантажі, просто віддав нам свою автівку.

Коробки з медичними матеріалами для України у Даніеля вдома. Фото: Мирослава Липа, CBN.

Була історія, як Даніель поїхав в Альпи забрати гуманітарний вантаж, у нього був великий причіп, який в Альпах не витримав навантаження, поламалися осі. Через те, що поломка була серйозна, довелося викликати майстра. Він знайшов сервіс, який може допомоги, але він знаходився за 120 кілометрів.

Приїхав майстер, який зробив діагностику і повідомив, що для ремонту необхідно поміняти багато деталей. Але також і покришки непридатні для того, щоб не те, що щось перевозити, а й просто їздити. Він склав список і знову поїхав за 120 кілометрів до себе. І через певний час приїжджає, привозить все, відремонтовує причіп і потім каже: знаєте, я привіз вам і нові колеса. Даніель відповів, що зовсім на це не розраховував і це буде дуже дорого, у відповідь на що чоловік каже: «Я не візьму за це грошей, раз це для України».