«З кожної хати є хтось на передовій»: як Карлівка підтримує земляків

Перегляди: 1533

У селі Карлівка на Кіровоградщині жінки, не покладаючи рук, щодня клопочуть на кухні — все для того, щоб підтримати українських воїнів. Дві печі, сушарки для овочів, великі мішки борошна та вже спакованих заготівель — дім Наталі Мокряк схожий на волонтерський центр, в якому також працюють сьогодні ще троє: Марина Душенко, Валентина Ніколенко та Єлизавета Тригубенко.

У кожного своя задача: Марина нарізає кріп та петрушку, давить часник — то намазка на пампушки, щоб смакували з борщем; Валентина та Єлизавета розкочують тісто, додають подрібнені яблука, все дбайливо зліплюють у пиріжки на дошках, змащеними олією. Впевненими рухами вони швидко заповнюють форму для випічки пиріжками, але не ставлять одразу в піч — потрібно, щоб підійшли в теплому місці.

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

[caption id="attachment_162681" align="alignnone" width="640"] Зліва направо: Валентина Ніколенко, Єлизавета Тригубенко, Марина Душенко та Наталя Мокряк.[/caption]

І поки робота кипить, пані Наталя розповідає журналістці CBN про ту хронологію подій, які її та всю Карлівку надихнули до активної волонтерської діяльності з самого початку війни.

Волонтерка розповідає, що те, як розпочинали роботу: "Так сталося, що я перша відчула на собі війну. Мій син служив у Севастополі, для мене війна почалась у лютому 2014 року. Мене підтримав колектив у школі і сусіди з вулиці. Як починали, пам’ятаю дуже чітко. Це було 22 червня 2014 року, люди зібрались на нараду в селі, де всі чітко вирішили — треба допомогти".

[caption id="attachment_162676" align="alignnone" width="640"] Наталя Мокряк, координатор «Годуємо Патріотів».[/caption]

Почали з допомоги безпосередньо військовим, актуальною була потреба у спорядженні.

«Вирішили збирати на бронежилети. Стоїмо, обговорюємо, і тут приходить бабуся Нюта, старенька така вже, і приносить двадцять гривень. Каже: "Нате, діти, двадцять гривень". Ми спочатку і не зрозуміли, бо тільки думали, як то все організувати по-людськи, а вона далі каже: "Я ж також батька на війні втратила, я знаю, як це. Тримайте оте і купить, щоб хлопчиків захищало". Ми розуміємо ж: пенсіонерка, грошей геть мало. І тут добиває нас словами: "Що, мало, так? А у мене більше немає, то у мене на хліб залишилось, але ж хіба я на коржах не переб’юсь? Тримайте!". І ми взяли ті двадцять гривень, і назбирали загалом аж на два бронежилети. Завжди плачу, коли розповідаю про цей випадок", - згадує Наталя.

Жінка зазначає, що ідея готувати для бійців виникла не одразу. З самого початку вона та її подруги, які співали у клубі, вирішили своїм співом попід хатами збирати гроші. Так, вони одного разу зібрали дві тисячі та передали їх на операцію для солдата, щоб врятувати ногу.

[caption id="attachment_162661" align="alignnone" width="563"] Валентина Ніколенко, Єлизавета Тригубенко, Марина Душенко та Наталя Мокряк готують.[/caption]

Вже іншого разу довелось збирати на новорічні свята – порадувати діток загиблого воїна. І вже потім, в тому ж 2014 році, потрапилось на очі оголошення від «Кулінарної сотні Кіровоградщини», в якому йшлось про брак необхідних овочів для сушіння. («Кулінарна сотня Кіровоградщини» - волонтерське об'єднання з Кіровоградщини. Учасники спільноти готують напівфабрикати, сухі набори гарячих страв, та передають військовим на фронт, - авт.)

Часу не гаяли: Наталя збирала овочі у людей в селі, також писала оголошення, потім разом з подругами терли й передавали в місто заготовлене. Згодом це перетворилось на плідну співпрацю: жінки пекли, робили тушкованку рибну і м'ясну, салати різні, сухі борщі та супи. Передавали сумки на фронт попутними машинами, потім поштою, а ще потім познайомились з хлопцями, які їздили на «нуль» та возили передачі для захисників.

[caption id="attachment_162686" align="alignnone" width="640"] Валентина Ніколенко та Наталя Мокряк ліплять пиріжки з яблуками.[/caption]

Коли почалось повномасштабне вторгнення, 24 лютого, «Кулінарна сотня Кіровоградщини» відновила свою роботу під новою назвою «Годуємо патріотів», і майже з першого дня Карлівська громада дала про себе знати знову — ми ніде не ділись, ми знову працюємо.

"Я координатор від організації «Годуємо патріотів», і коли у нас є що відправляти, то я набираю номер нашої Вікторії, фермерки, яка нам допомагає все завантажити та доставити в пункт відправки. І так кожну суботу. До нас також приєдналось село Ганницьке та село Назарівка, дівчата звідти привозять вже сушені овочі, які також вантажимо разом зі своїми коробками. Але якщо Вікторія не може, то шукаємо когось іншого. По можливості", - розповідає волонтерка.

[caption id="attachment_162690" align="alignnone" width="640"] Сушена картопля, заготівля.[/caption]

Пані Наталя зазначає: вся громада — то їхнє фінансування. Жителі Карлівської громади щоденно обмінюються повідомленнями в групі у Фейсбуці та пишуть, що їм потрібно: картопля, чи цибуля для сушіння, чи ще щось. Допомагаємо одне одному. Навіть двадцять гривень для них — мотивація, яка згодом, копійка до копійки, стає сіткою моркви чи оплатою рахунку за світло.

Інколи продуктів не вистачає, Наталя розповіла, що роблять у таких випадках: «Ось, наприклад, Марина Душенко. Коли я пишу в групі, що мені потрібен часник, Марина прочитала, поїхала, купила, каже: "Від мене". Якщо я бачу, що стоїть повний пакет з якогось магазину, то я вже знаю — то Марина вже купила. А ось борошно, якщо мені потрібно, то Вікторія Чистякова-Шевченко (наш фермер і водій за сумісництвом) мені не відмовить. Навіть якщо жнива і вона посеред поля на тракторі, а я телефоную — прилітає моментально».

[caption id="attachment_162677" align="alignnone" width="640"] Марина Душенко.[/caption]

Марина Душенко – подруга Наталі та жителька Карлівської громади. Вісім років тому, вона вийшла заміж та переїхала до Миколаєва, допоки не розпочалось повномасштабне вторгнення росіян: батьківську хату її чоловіка росіяни розбомбили снарядом, і подружжя віддало свою квартиру батькам, поки не відбудують житло. Марина додає: «Допоки ми тут – допомагаємо, чим можемо».

Марина розповідає, що для минулої партії смаколиків зробили приблизно по сімдесят пиріжків, пампушок та кексів. Це приблизно десять середніх ящиків.

[caption id="attachment_162691" align="alignnone" width="640"] Свіжеспечені пампушки.[/caption]

На запитання про те, як смакує випічка хлопцям на фронті, волонтерки говорять, що чудово: «Дуже! Ось, взяти пиріжки Валентини Ніколенко (кухар нашої Карлівської школи), то їх впізнають просто з першого погляду. Навіть пишуть мені, буває, що прийшла посилка з партією смаколиків, і одразу додають: "О, видно Валентина робила". Її пиріжки - то просто вже власний бренд! Хлопці в захваті"».

[caption id="attachment_162678" align="alignnone" width="640"] Валентина Ніколенко.[/caption]

Валентина Ніколенко ніяковіє, але говорить, що їй дуже приємно. Також додає: «Ми робимо все це, щоб хлопці знали — ми також з ними воюємо всі ці роки. Ми їх дуже любимо, молимось за кожного солдата, та чекаємо з перемогою!».

Карлівська громада й надалі планує продовжувати підтримувати солдат, які захищають Україну від російської агресії. Своєю домашньою їжею, як зазначають жінки, вони відправляють також свої підтримку та любов, а також підтримують бойовий дух хлопців на фронті.