Розмінування України: це буде дуже довго і дуже дорого

Перегляди: 1859

У Вікіпедії пишуть, що спочатку міною називався підкоп під фортечну стіну під час облоги, який, не шкодуючи рук, лопат і кайл, робили нападники. З появою пороху під цим терміном стали розуміти заряд вибухової речовини, закладений на певній глибині. Вважається, що вперше успішно скористалися мінами війська Великого князівства Литовського і Руського та Польщі при звільненні Стародуба ще у 1535 році.

[caption id="attachment_163631" align="alignleft" width="300"] Протипіхотна міна ПМН-2. Фото: Cat-Uxo[/caption]

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

Минав час, люди невтомно вигадували все нові й нові знаряддя вбивства. Наприкінці 18 століття з'явилися морські міни. Під час російсько-японської війни 1904 — 1905 років вже були міни для стрільби з мінометів, у період Першої світової — протитанкові, у Другій світовій — ще й морські неконтактні (акустичні, магнітні та інші), авіаційні морські та інженерні міни, що скидаються з літаків, тощо.

Однією з «вершин» досягнень людського інтелекту стали протипіхотні міни. Багато з них сконструйовані так, щоб не вбити, а лише скалічити ворога. «Коли солдат підривається на смерть, то це мінус один противник. А поранення означає, що участь у бою вже не беруть кілька людей — сам травмований і ті, що допомагають йому евакуюватися», — пояснює сапер-інструктор одного з підрозділів ЗСУ Дмитро.

Використання протипіхотних мін, їх виробництво та накопичення заборонені Оттавською конвенцією (офіційна назва: Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництво і передачу протипіхотних мін та про їх знищення) 1997 року. Вона також передбачає повне знищення запасів за винятком незначної кількості, необхідної для розробки і навчання розмінуванню та ліквідації мінних полів.

Україна підписала угоду про заборону мін 24 лютого 1999 року в Нью-Йорку та ратифікувала її 27 грудня 2005-го, ставши державою-учасницею з 1 червня 2006 року. Росія Конвенцію не підписувала. (А якби й був у документі автограф якого-небудь Путіна чи Лаврова... Чого варті обіцянки росіян, усі ми добре знаємо.)

Офіційно

У щорічному звіті The International Campaign to Ban Landmines (глобальна мережа неурядових організацій у понад 100 країнах світу, яка опікується проблемами розмінування) за 2021 рік (новішого поки немає, за 2022-й має з'явитися нинішньої осені) йдеться, що головні виробники мін — 11 держав: Китай, Куба, Індія, Іран, М’янма, КНДР, Пакистан, Росія, Сінгапур, Південна Корея та В’єтнам. Зокрема, Росія розробила і випускає нові протипіхотні міни, маркування яких вказує на виготовлення у 2019 і 2021 роках.

У 2021-му найбільш замінованою країною світу була Сирія, за нею — Афганістан. У квітні 2022 року Україну вперше назвали однією з найбільш замінованих країн світу. Нині, через півтора року повномасштабної війни, вона — не «одна з», а найбільш замінована.

[caption id="attachment_163634" align="aligncenter" width="640"] На трасі Чернігів-Київ авто наїхало на протитанкову міну. Фото: Focus.ua[/caption]

Дані ООН про загальні втрати серед цивільного населення України з 24 лютого 2022 року по 30 липня 2023-го: 8828 дорослих та 541 дитина. Від мін та інших вибухонебезпечних предметів за цей час загинули 302 цивільні українці, 644 отримали поранення.

ООН вважає, що фактичні цифри значно вищі, оскільки «отримання інформації з деяких місць, де тривають інтенсивні бойові дії, відкладено, а багато звітів все ще очікують підтвердження. Це стосується, наприклад, Маріуполя (Донецька область), Лисичанська, Попасної та Сєвєродонецька (Луганська область), де є повідомлення про численні жертви серед мирного населення».

Зі ЗМІ

На Житомирщині в прикордонній зоні родина поїхала на заміновану територію до лісового масиву поблизу с. Рудні-Хочинське Олевської громади збирати чорниці. Перед знаками «В’їзд заборонено» та «Стоп міни!» чоловік висадив сім’ю, а сам, піднявши шлагбаум, поїхав далі.

На ґрунтовій дорозі, вже на забороненій території, автівка натрапила на міну. Стався вибух, 23-річний водій загинув на місці.

[caption id="attachment_163635" align="aligncenter" width="640"] Поїздка за чорницями перетворилася на трагедію. Фото: ГУ Націполіції у Житомирській області[/caption]

5 серпня у полі між Великою Олександрівкою та Борозенським на Херсонщині на російській міні підірвався тракторист. 36-річний чоловік отримав тяжкі поранення.

Родичі з сусіднього села попросили 26-річного жителя Миколаївської області Дмитра Єлисеєнка підмінити місцевого тракториста, щоб обробити поле. Той день – 21 березня 2023 року – назавжди змінив його життя.

[caption id="attachment_163636" align="alignleft" width="284"] Дмитро Єлисеєнко після підриву на міні. Фото: стоп-кадр з фронтальної камери смартфону Дмитра[/caption]

2023 року цим полем уже не раз їздили фермери. Та й сам Дмитро тоді встиг провести на ньому багато годин. Але коли він вкотре виїхав на знайому дорогу, стався вибух. «Він був потужним – удар по всьому тілу – і дуже гарячим. І тут різко така картинка: я виповзаю з трактора. Роблю перший глибокий вдих чи видих, ніби повертаюся до життя. Підвівся і не розумію, що стою на ногах. Перше, що я зробив, озирнувся назад. Я боявся побачити себе лежачого: мені здавалося, що так люди вмирають. Я обернувся, нікого немає — просто видихнув. Потім думаю: "Стій, це ж не всі проблеми. Чи на місці у мене кінцівки?" Дивлюсь на ноги: "Є! Слава Богу! А руки? Ну не може все ідеально бути… Дивитись, не дивитись…" Витягую перед собою дві руки долонями вгору. Руки є. Думаю: "Шикарно!" І тут на долоні починає не просто капати кров, а падають згустки крові, цілі шматочки».

Зрозумівши, що в нього щось із головою, Дмитро знайшов у кишені телефон, увімкнув фронтальну камеру. І побачив себе таким: все обличчя у крові, що тече з очей та рота. Очі, за його відчуттями, були забиті сухим брудом. Тоді чоловік ще не зрозумів, що не бачить лівим оком.

Щоб покликати на допомогу, він пішов у бік траси, — йти було дуже тяжко й боляче. Далі були дорога до Миколаївської лікарні та лікування, яке триває досі.

Про час…

За підрахунками аналітичного центру Globsec, майже третину території країни — 174 тисячі квадратних кілометрів — потрібно ретельно обстежити на наявність мін та інших вибухових речовин. Харківська та Херсонська — найзамінованіші звільнені області в Україні. Все тому, що вони довго перебували під російською окупацією. При цьому оцінити масштаб проблеми на окупованих зараз територіях (близько 18% України) поки неможливо — ймовірно, там усе ще гірше.

[caption id="attachment_163629" align="aligncenter" width="640"] Фото: Асоціація саперів України[/caption]

Розмінування України відбувається дуже повільно, зазначають автори доповіді Globsec, опублікованій навесні 2023-го. З 2015 по 2021 рік від мін встигли очистити лише 6 відсотків замінованих деокупованих територій у Донецькій та Луганській областях. Такими темпами на повне розмінування країни може піти 757 років. У Міністерстві економіки України давали оцінку в 70 років. У МВС зазначали, що «за міжнародними стандартами один день активних бойових дій означає місяць розмінування».

Скільки часу знадобиться на повне очищення української землі, насправді не знає ніхто. Наприклад, пресрелізи про знайдені боєприпаси часів Другої світової війни надходять журналістам і зараз, через 80 років після активних бойових дій.

…і про гроші

З вартістю розмінування — приблизно так само, як і зі строками. Всесвітній банк порахував, що станом на сьогодні треба 37,6 мільярда доларів. CASE Ukraine (незалежна неприбуткова громадська організація, яка проводить економічні дослідження, аналіз та прогнозування макроекономічної політики) стверджує, що «цінова вилка» розмінування всієї країни складе від 400 мільярдів до 900 мільярдів доларів.

Звісно, обіцяють допомогти наші європейські та американські союзники і вже дечим допомагають. Не будуть зайвими і донати від українців на конкретні саперні підрозділи.

[caption id="attachment_163633" align="alignleft" width="300"] Металодетектор. Фото: скріншот сторінки товару в інтернет-магазині[/caption]

Для повнішого розуміння важливості пожертв: саперська сумка з мінімальним набором необхідного для роботи начиння коштує в Інтернеті понад 10 тисяч гривень, вартість нормального міношукача — в межах 100 — 200 тисяч гривень, про ціни на всіляку саперську роботехніку й писати страшно. Тільки так, усі разом ми можемо зробити нашу країну безпечною для життя.

Автор тексту: член Національної спілки журналістів України, колишній шеф-редактор CBN, старший сапер Андрій Лисенко

P. S. Охочі допомогти саперам можуть зв'язатися з автором тексту Андрієм Лисенком. Усі контакти є в редакції CBN.