In vino veritas: вся правда про вина з Кіровоградщини

Перегляди: 3250

Виноробство, зазвичай, є візитівкою південних областей України. Завдяки своїм угіддям, Херсонська, Одеська та Миколаївська області були безперечними чемпіонами в вирощуванні винограду та виготовленні вина. Проте, з початку повномасштабного вторгнення росії, чимало винарень припинили свою роботу: розграбовані підприємства, неспроможність оброблювати землю та збирати урожай - з цими та іншими труднощами зіштовхнулися віч-на-віч власники вітчизняних виноробень.

Зокрема, окупація Херсонщини та постійні обстріли Миколаївської та Одеської областей впливають не лише на регіональне виноробство, а й на загальноукраїнську промисловість, в якій Кіровоградщина далеко не остання.

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

Про те, як Кіровоградщина виготовляла і виготовляє вино, з якими труднощами зараз справляються кропивницькі винороби-крафтовики та чи можна пишатись вином обласного виготовлення дізнавалась журналістка CBN.

[caption id="attachment_166647" align="alignnone" width="640"] Фото: Ігор Філіпенко, CBN[/caption]

У минулому Кіровоградщина мала досвід виробництва вина у ширших масштабах. Прикладом, за часів Радянського союзу у Кропивницькому працював відомий далеко за межами Кіровоградської області Сокоекстрактний завод по вулиці Енергетиків, який місцеві жителі називали буденно «Винзавод».

Там виробляли не лише сік з фруктів, а ще й свою візитівку - вино «Золота осінь» (в народі - «Золушка»), ціна якого, зі слів очевидців, складала 1 рубль 28 копійок, що робило «Золушку» надзвичайно привабливим у плані вартості алкоголем (в порівнянні, пляшка горілки коштувала від 4 рублів).

Про Сокоекстрактний завод зі своїх спогадів розповідає детальніше місцевий житель Ігор Філіпенко, не приховуючи посмішки: «Оскільки я виріс на Ковалівці, то я часто бачив цей завод. Пам'ятаю, як до цього заводу постійно привозили яблука, груші, сливи тощо і робили дитячий сік, але також мали лінію виробництва вина. Продукції точно вистачало на все місто, а, можливо, й на всю область. У 1975-76 роках завод був на піку своєї популярності, і я неодноразово бачив, як привозили туди ті ж самі яблука, як зараз возять пшеницю повсюди.

Вдень і вночі, перероблював він чимало продукції. Приємно було, коли відвідував Київ та мене питали про цей завод - чи не він у нас там знаходиться такий файний? Відчував гордість. Ще пам'ятаю, як працівники заводу кликали нас та пригощали соком. Було це досить рідко, але як приємно...

Але з початку періоду «перебудови» завод став занедбаним, як і інші заводи в нашому місті в той час. Чи продукції не виготовляв, чи сировини не поставляли - не знаю. Зараз там проходжу і бачу, що зовсім цеглини на цеглині немає - лише хащі, сміттєзвалище та суцільні руїни».

[caption id="attachment_166622" align="alignnone" width="640"] Фото: Ігор Філіпеко, CBN[/caption]

Нині за адресою, де раніше працював Кіровоградський сокоекстрактний завод, знаходиться стихійне сміттєзвалище, яке, ймовірно, створили жителі житлового району.

На теперішній час виноробство Кіровоградщини прийняло більш роздріблений вигляд та тримається завдяки місцевим крафтовикам, більшість з яких є скоріше виноробами-ентузіастами.

Проте, навіть під час успішного виробництва соків та вин в промисловому масштабі, сировину до Кропивницького завозили. Як запевняє сомельє та співвласниця сімейної виноробні Ганна Ковалевська, більшість виноробів з Кіровоградщини все ж таки вимушені замовляти сировину з більш-менш спокійних районів південних областей.

[caption id="attachment_166608" align="alignnone" width="640"] Ганна Ковалевська. Фото: Ігор Філіпенко, CBN[/caption]

Все через те, що Кіровоградщина не типова область для вирощування винограду - чорнозем не дає змогу лозі визріти, розповідає Ганна: «Ті винороби, які досі працюють в Кропивницькому та області, все ж таки купують сировину відповідних сортів. Великої кількості виноградників у нас немає, і пов'язано це також з кліматом та ґрунтом: у нас надто родючий чорнозем, який постійно насичує лозу винограду - вона просто потім не може визріти й взимку намертво замерзає. Щоб лоза дала гарний виноград, технічний сорт вищого ґатунку, потрібно чотири роки обробляти й стежити за якістю плодів, щоб отримати хоча б перший якісний урожай. Умови на Кіровоградщині не дають цього зробити без належної обробки та постійного догляду».

[caption id="attachment_166610" align="alignnone" width="576"] Фото: домашній архів Ганни Ковалевської[/caption]

На сьогодні ще одна проблема крафтового виноробства Кіровоградщини на поверхні - чимало власників угідь з початку повномасштабної війни пішли боронити Україну від російського нападу, тому належного догляду за врожаєм ніхто не здійснює вже понад другий рік поспіль.

Проте, вино, зроблене в Кропивницьких винокурнях, від цього не стало менш престижним. Ганна Ковалевська запевняє - воно достойне і вже змагається на всеукраїнському рівні, щороку отримуючи призові місця: «Наше крафтове вино вже неодноразово брало участь на всеукраїнських змаганнях. Якщо брати за приклад нашу винарню, то виноград сорту «Солярис», який росте саме у нас, вже декілька разів брав участь на всеукраїнських конкурсах та отримував відзнаки.

[caption id="attachment_166611" align="alignnone" width="576"] Фото: домашній архів Ганни Ковалевської[/caption]

Вино Rose Blend, яке робиться з червоного винограду, що росте безпосередньо на території Кропивницького, зайняло перше місце на конкурсі UWines та отримало «бронзу» на всеукраїнському конкурсі Ukraine Wine&Spirits Awards, але через те, що було одним з найкращих рожевих вин, то отримало відзнаку найкращого серед своєї категорії, а також конкурс «Галицька лоза», на якому Rose Blend знову отримало відзнаку «Галицької лози» як найкраще рожеве вино».

[caption id="attachment_166609" align="alignnone" width="576"] Фото: домашній архів Ганни Ковалевської[/caption]

Як зазначає Ганна, на дегустаціях місцеві вина від різних виноробів Кіровоградщині є достатньо якісними, але є куди покращувати показники. І, якщо брати до уваги саме крафтове виробництво подібних вин, то оцінка твердо тримається на позначці четвірки з мінусом із п'яти можливих.

Відповідних критеріїв оцінювання, а саме: смак, післясмак, колір, прозорість, аромат тощо - безліч, і кожен конкурс має свій лист вимог. Сама Ганна вирішила стати сомельє та пізнати всі секрети вина через чоловіка, Руслана Ковалевського, який свого часу почав займатись виноробством.

В один момент, коли їх запросили на фестиваль українських виноробень та вин в Києві, Ганна побачила як точно сомельє змогли провести сенсорний аналіз вина лише за його смаком. Відтоді захоплення професією її не покидало, розповідає жінка: «Наша пам'ять так влаштована, що все пов'язане з кухнею ми запам'ятовуємо спочатку ароматом, а вже потім смаком. Аналогічне закріплюється і в винах. Після фестивалю в Києві я пройшла навчання в школі сомельє, бо зрозуміла - самотужки цієї професії навчитися неможливо через велику кількість хаотичних матеріалів, які, на жаль, неможливо упорядкувати самому. Кожного разу на заняттях ми дегустували до 10 зразків вина, закріплюючи з практикою всі набутті знання про запах та смак».

[caption id="attachment_166612" align="alignnone" width="640"] Микола Хапун. Фото: Ігор Філіпенко, CBN[/caption]

Руслан Ковалевський, окрім своєї дружини, також зумів підштовхнути на непростий шлях винороба й Миколу Хапуна - нині кропивницького крафтовика, який виготовляє вино за древньою кахетинською технологією у квеврі.

«Ідея виникла тоді, коли мій колега Руслан Ковалевський зробив виставку вина. Але, попри це, я також дуже полюбляю грузинську кухню, і, подивившись декілька туристичних роликів про поїздку до Грузії, заразився ідеєю створювати вина по кахетинській технології у квеврі: це закопані в землю великі глиняні глеки, в яких бродить вино з кісточками, шкурками та грибнями. З цього все і почалось», - говорить Микола.

Як зазначає сам Микола, вино зазвичай роблять по так заваних червоному та білому методах: «білий метод» має за собою збродження лише соку винограду, а «червоний» - збродження з кісточками та шкурками, які, своєю чергою, віддають властивості соку. І третя, грузинська технологія, використовується самим Миколою.

Проте, труднощів зараз чимало, особливо з сировиною - на Кіровоградщині майже не вирощуються технічні сорти винограду, тобто винні, тому виноробу приходиться налагоджувати постачання з Одеської області. Сировину обирає за бажанням: транспортує сюди та вже на місці перебирає.

Після відбору ягідки подрібнюють та залишають стікати соком, в якому вони настоюються 12 годин. Роблять це для того, щоб шкірка віддала всі поживні властивості, аромат та ферменти, і все це залишається у квеврі та бродить, додається ще до цього всього чиста культура дріжджів та ще залишається для бродіння на півтора місяця. Готове вино закривають і залишають на певний період настоювання.

Готове вино потрібно розлити в гарну тару, але й тут не все так просто - виявляється, на сьогодні спеціальних пляшок у нас немає: «Ми замовляємо пляшки з Закарпатської області, які поставляються своєю чергою з Чехії та Румунії. На сьогодні нашого виробництва тари немає. Ті виробники, які займались цією справою, вже зачинились».

[caption id="attachment_166613" align="alignnone" width="640"] Фото: Ігор Філіпенко, CBN[/caption]

Готова пляшка має гарний вигляд, її приємно тримати в руках, а тому її подальша доля досить очевидна - кожен хоче її придбати, проте Микола зізнається в зовсім іншому: «Я роблю приблизно 800 літрів вина на рік - більше не дозволяють умови, і найбільшим попитом вино користується все ж таки серед друзів та знайомих із соцмереж, також у перехожих на виставках та ярмарках. На замовлення рідко хто замовляє пляшку, та і не рентабельно це - малий об'єм, який потребує великої праці».

Наразі Микола Хапун займається популяризацією своєї справи, зокрема, бере участь у КропКрафті - благодійному ярмарку, який не лише має за мету привернути увагу місцевих жителів на локального виробника, а ще й закликає споживати крафтову продукцію, в створенні якої людина знаходить себе та ділиться щастям займатись улюбленою справою з іншими через свою працю.