Гіркі історії війни: з фронту - на прощання із загиблим другом

Перегляди: 2472

Між ними останніми тижнями було всього кілька десятків кілометрів. Один боєць - гранатометник взводу технічного забезпечення, другий - старший сапер групи розмінування. Кожен займався своїми, нібито різними військовими справами, але водночас однією - боротьбою з російською армією. На Донеччині побачитися не встигли. Для одного з них дорога додому була останньою перед тим, як знайти вічний спочинок. Для другого стала шляхом до прощання з людиною, роль якої в житті набагато більша за слово «друг».

З Максимом Вдовенком прощалися у Кропивницькому 26 вересня. Друг, який прибув на церемонію поховання - колишній шеф-редактор CBN, нині військовослужбовець Андрій Лисенко. З ним та дружиною Максима Вдовенка, Іриною, зустрілися напередодні похорону.

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

[caption id="attachment_167801" align="aligncenter" width="640"] Ліворуч - Максим Вдовенко, праворуч - Андрій Лисенко. Фото: соцмережі.[/caption]

«Я не знаю, що розповідати. Він просто був офігезним другом», - перше, що говорить Андрій і замовкає. Після паузи додає: «Жив. Він умів жити. Жив дуже смачно. Був щирим, все, що робив - робив від душі. Був яскравим і нестандартним. Не знаю, що ще додати».

До розмови долучається Ірина: «Дуже гарно про нього б його сестра розповіла. Ми згадували Макса, вона такий хороший підсумок зробила. Сказала, що він вмів як ніхто любити, дружити і якщо він щось робив, то з щирого серця. Якщо йому щось не подобалося - говорив прямо. Якщо ж, навпаки, подобався - віддавав останнє. Він не гнався за матеріальним, матеріальні цінності для нього цінностями не були».

Розповідає, що Максим завжди був готовий допомогти, попри всі обставини, скільки міг і навіть більше.

«Питаю його якось, чому затримався, де так довго був, поїхав же нібито до мами? Відповідає, що зайшов до тьоті Жені (мама нашого спільного друга), а ремонт у них досі не закінчений. Ну і допоміг то стінку повісити, то двері поставити. Потім знову схожа історія. Питаю його, де ж цього разу був. А інший наш друг тоді переживав особисту драму. Макс заїхав, подивився, а у нього їсти немає чого, холодильник геть пустий, пішов, набрав всього, відніс», - згадує жінка.

Андрій додає, що втратив більше, ніж друга, близьку людину, з якою завжди було про що поговорити, навіть книжки однакові читали.

«Начитаний дуже був. Він завжди одночасно мінімум три книжки читав. Ми з ним познайомилися, мені було добряче за 30. І я дуже шкодую, що не знав його з дитинства. Ми й в дитинстві книжки однакові читали. Ох, ми б і начудили. На все мав свою точку зору. Наприклад, журналістику, те, чим я займався, він не вважав чимось серйозним. Так і говорив: "Андрюша дурнею страждає". Єдиний, крім мами, хто мене називав Андрюшею. Чому - і сам не знаю», - говорить Андрій.

[caption id="attachment_167800" align="aligncenter" width="640"] Максим Вдовенко. Фото: соцмережі.[/caption]

Ірина розповідає в продовження бесіди: «Він був прекрасним чоловіком, чудовим хазяїном, мав золоті руки. Затишний будиночок зробив. Я домашнім господарством захоплююся. Він мені бувало казав: "Ірочка, не сварися, я тобі хоч і страуса куплю". Кажу: "Я качок хочу". Він запитував, ну нащо нам ще качки, говорив: "Поживи, відпочинь". Потім погодився: "Ладно, купуй своїх качок, бери з десяток". Потім питає: "Ну що, скільки взяла?". Говорю: "Два десятки"...».

Жінка додає, що до армії воїн займався домашнім господарством. Планували вже й на продаж перепілок та курей розводити, вже й почали це робити. Максим на столярці працював, любив з деревом справу мати, розумівся на роботах по будівництву. А потім в один день відправився до війська.

Андрій уточнює, що до лав армії Максим вступив добровільно. Служив у механізованій бригаді. Він говорив, що війна - не його справа, що у нього все є з того, що йому треба. А ще, що керівництво над собою не любить. Але російських нападників ненавидить дужче. «В мене нарешті в житті все є, треба лише москалів вигнати», - говорив Максим, згадує його друг.

Максим з Іриною купили будинок у Світловодську, там і хотіли розводити перепілок та курей. Максим вже встиг дещо зробити по господі. Чудова місцина, у кінці городу ліс.

«Макс обожнював життя і пішов захищати все, що мав. Любив природу, риболовлю, ліс, ходити по гриби, - говорить Ірина. - Він до зустрічі зі мною і не думав, що йому хазяйство тримати сподобається. До речі там, на Донеччині, де вони були, там поряд гуси були, він з ними подружився. Сусідські, він їх підгодовував. До речі, всіх тварин, які в нього були, називав. Півні були: Френк, Петруччіо. Кози - за назвами штатів США: Флорида, Алабама, Юта, Луїзіана, Монтана. Флорида поруч ходила, як собака, ідеш гуляти, а вона за тобою, уяви. Кролик - Роджер.

А почалося хазяйство з курки Віолетти. Просто десь прибилася чужа курка і ми не знали, чия. Друзі агітували за те, щоб з курки зробити бульйон. Але ж не зразу той бульйон. У нас був вольєрчик, ми її туди поселили. Потім її назвали Віолеттою і пересварилися за неї, бо Макс вважав, що не треба її на бульйон. Там були цілі баталії. А потім їй купили півня. Звали його Петруччіо. Він захворів, думали йому вже вкоротити віку. Але вбити не змогли. Сиділи, плакали, не наважувалися того півня зарізати. А потім згадали, що бабуся наче колись кефіром курей відпоювала. Ми найшли кефір, відпоїли, птах вижив».

Андрій теж розповідає про турботливе ставлення Максима до птахів: «Уяви, він ходив взимку курям пічку топити, переживав, що замерзнуть. Буржуйки поробив, опалювані сараї. А нас колись вклав спати у найхолоднішу кімнату» (сміється).

[caption id="attachment_167803" align="aligncenter" width="472"] Максим Вдовенко. Фото: соцмережі.[/caption]

Ірина згадує іншу історію зимової пори: «Посварилися якось перед самим Новим роком. Він кудись пішов. На вулиці темно, холодно, а його геть довго немає. Приходить, весь у снігу, з гілками ялинковими. Я хотіла ялинку, от і приніс. А я ж одразу ще й не відреагувала, дулася. Але помирилися потім, звісно».

У Максима було білоруське коріння, розповідає його друг. Любив готувати млинці, деруни. Млинці були білоруські - на опарі, вона стояла весь час у нього замішана, з осені й до весни. Любив пригостити близьких смачним.

«Він був не просто другом, він був цілою частиною мого життя. Особливо це відчувається тепер. Панк любив, він був таким і трохи панком по життю. Багато музики відкрив для мене. Такі гурти, які я й не знав, не мейнстрим. Він міг знаходити якусь цікаву музику, яку мало хто чув. Міг знайти маловідому пісню і потім дуже влучно присвятити її комусь, зігравши на гітарі. Грав круто. Ми завтра йому включимо пісню «Enter Sandman», гурту Metallica. Він колись просив. Ну, як просив. Ми сиділи якось, він говорив жартома, щоб у нього на похоронах «Enter Sandman» грав, якщо його першого будемо ховати», - згадує Андрій.

Прощаємося. Зовсім скоро приходить повідомлення від Андрія: «Максим Вдовенко, 1978 року народження, пішов на війну 24 лютого 2023 року. У вересні загинув під Андріївкою Донецької області, рятуючи пораненого побратима. Хз, що тут ще можна написати».

Say your prayers little one

Don't forget, my son

To include everyone...

Метал-гурт Metallica.