Після фронту: військовий розповів про виклики життя з інвалідністю

Перегляди: 2740

Максим Сліпець – військовий родом із Лисичанська. Зараз він перебуває на реабілітації у Кропивницькому, до місцевої лікарні потрапив через поранення, отримане на Донеччині, та втрату ноги. Наразі захисник не може повернутися додому, його домівка окупована. До того ж Максиму зараз доводиться відновлювати свої документи, за відсутності яких і без того непросте життя з інвалідністю стає ще складнішим.

Про те, з якими складнощами чоловік зустрічається повсякденно, налагоджуючи життя після поранення, Максим розповів журналістці CBN.

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

До того як відправитися на службу, Максим працював в Лисичанську в охороні. У 2018 році відправився до військкомату та підписав контракт. Вже під час повномасштабного вторгнення Максим втратив ногу у боях під Мар'їнкою на Донеччині.

«Я отримав поранення під Мар’їнкою. Я просто переходив з поста на пост і був приліт міни. Буквально в перебігу двох секунд почув удар і відразу вибух. Те, що тоді відбувалося, пам’ятаю уривками, а саме те, як хлопці мене евакуювали. Після того, як мені відірвало ногу, у ті моменти, коли я приходив до тями, поки мене везли в госпіталь, я питав хлопів, де мої документи та ланцюжки. Для мене було важливим, аби ці речі були зі мною. Я носив товсті ланцюжки на шиї та руці, аби, якщо щось станеться, мене змогли по них опізнати, хлопці ще посміювалися з мене, бо ланцюжки реально величенькі були», - розповідає Максим.

Як розповів воїн, він прийшов до тями в шпиталі у Дніпрі. У лікарні, коли прокинувся, спробував порухатися і зрозумів, що не відчуває ніг й загалом нижньої частини тіла. Спочатку в нього було лікування у Дніпрі, а потім його перевезли до Львова, далі - у Трускавець, а згодом у США. Після реабілітації повернувся до Львова, а згодом потрапив у Кропивницький.

[caption id="attachment_169217" align="alignnone" width="640"] Ліворуч волонтерка – Вікторія Бобіта, праворуч - Максим Сліпець. Фото Ігоря Філіпенка, CBN[/caption]

«Нас відправили на реабілітацію у Трускавець торік. Там випадково познайомився із чоловіком, американцем українського походження – Майклом Саматохою, який постачає до України медикаменти у шпиталі. Він подивився мою історію хвороби. На той момент лікарі говорили, що моє лікування – це час, і потрібно займатися. За підтримки київського фонду Ірини Ващук та з допомогою Майкла вирушили до США у місто Джексонвіл, штат Флорида. Там я пробув два з половиною місяці на лікуванні, після чого я став практично самостійним», - розповідає військовий.

Розв'язувати деякі з проблем, які виникають у Максима, йому допомагає волонтерка з Кропивницького - Вікторія Бобіта. З нею він познайомився у кропивницькому шпиталі, тоді Вікторія разом з іншими волонтерами відвідувала військових у реабілітаційному відділенні. Наразі воїну потрібна допомога зокрема з оформленням документів.

«Спочатку я мав статус ВПО. Після того, як придбав будинок, ми почали займатися пропискою та зіштовхнулися із бюрократією, як виявилося, прописатися, не так і просто», - додає Максим.

Також у військового є не розв'язані проблеми із військовим квитком та не списаною зброєю. Єдине, що збереглося - копії військового квитка. Але з його поновленням виникли проблеми: військова частина не списала зброю. Все ж зрештою військовому вдалося отримати прописку за іншими документами та копіями наявних. Але й надалі не стало простіше.

«У травні цього року я отримав пенсійне посвідчення, і з того часу мені мали нараховувати пенсію, але не змогли, бо знову не було необхідних довідок. У переліку необхідних була довідка про доходи, вона у мене була, але коли її віднесли в обласний військкомат, там сказали, що це довідка неправильного формату. Звісно, її не прийняли. Хоча надати необхідну довідку мала моя військова частина. З часом довідку правильного формату отримав, вже передав, але пенсії ще немає», - говорить військовий.

[caption id="attachment_169218" align="alignnone" width="640"] Максим Сліпець. Фото Ігоря Філіпенка, CBN[/caption]

Через це Максим наразі не має постійних виплат, крім наданих одноразово від міської та обласної рад. До того ж Кропивницький має проблеми з інклюзивним облаштуванням закладів та загалом міського простору, вважає воїн.

«Переважно я можу доїхати хіба що до подвір'я установ, які нам були потрібні, аби оформити надання комунальних послуг. Місцями - навіть до бордюру біля установи. Подекуди це проблематично навіть з пандусами», - говорить Максим.

Про відвідування закладів сфери послуг йдеться ще рідше, прикладом, простіше домовитися про те, аби перукар завітав до Максима, аніж дістатися до перукарні самостійно. Зараз чоловік самостійно себе доглядає, працює над покращенням фізичого стану, до реабілітації долучає також не медичні методи.

«Поки я був у госпіталі, ми займалися фізичними навантаженнями, зараз займаємося іпотерапією - заняттями на конях на Новомиколаївці», - говорить захисник.

А от щодо хобі Максим говорить, що зовсім на це не має часу.

«Мені просто немає коли думати про це. Відтоді, як переїхав у свій будинок, мені постійно є чим зайнятися. А ще мені показували Кропивницький, бо міста я ж не знав. Був у парку «Перемоги», Дендропарку, на концертах у філармонії», - говорить захисник.

Максим вдячний волонтерам, які допомагають йому як соціалізуватися, так і розв'язувати побутові та бюрократичні питання. Він продовжує оформлювати запити, аби отримати особову справу й нарешті списати зброю, та своїм прикладом нагадує про те, що його проблема - не одинична. Розбудовувати як міський, так і загалом громадський простір для реабілітації й адаптації військових - одна з першочергових задач суспільства.