«Ніхто так не вірить у перемогу, як я». Стаття про Зеленського у Time, яка так схвилювала українців
Днями у Time вийшла стаття про боротьбу Володимира Зеленського за збереження цілісності України, про діалог із західними партнерами та про втому від російсько-української війни у світі. Стаття вже розійшлася цитатами та неабияк збентежила насамперед українську спільноту. Що ж саме викликало таку реакцію українців на матеріал Саймона Шустера - у нашому перекладі статті Time.
Володимир Зеленський запізнювався. Запрошення на його виступ у Національному архіві у Вашингтоні надійшло кільком сотням гостей, включаючи лідерів Конгресу та високопосадовців адміністрації Байдена. Цей виступ, який планувався як головна подія його візиту наприкінці вересня, мав би дати йому шанс надихнути США на підтримку проти Росії за допомогою ораторського мистецтва, яке світ очікував від президента України, країна якого перебуває у воєнному стані. Але не так сталося, як гадалося.
Того дня зустрічі Зеленського в Білому домі та Пентагоні затримали його більш як на годину, і коли він нарешті прибув, щоб розпочати свою промову о 18:41, виглядав відстороненим і схвильованим. Він покладався на свою дружину, першу леді Олену Зеленську, щоб донести його послання стійкості на сцені поруч із ним, тоді як його власний виступ здавався скутим, видавалося, ніби він хотів пошвидше закінчити його. У якийсь момент, під час роздачі нагород після промови, він закликав організатора поквапитися. Причиною, як він пізніше сказав, була виснаженість, яку він відчував того вечора, не лише від викликів керівництва країною під час війни, але й від постійної потреби переконувати своїх союзників, що з їхньою допомогою Україна може перемогти.
«Ніхто так не вірить у нашу перемогу, як я. Ніхто», – сказав Зеленський в інтерв’ю Time після своєї поїздки. Він промовив, що вселяти цю ж віру у союзників «забирає всю твою силу, твою енергію. Ти розумієш? Потрібно так багато всього».
Через двадцять місяців війни приблизно п’ята частина території України залишається під російською окупацією. Десятки тисяч солдатів і цивільних вбиті, і Зеленський відчуває під час своїх подорожей, що глобальний інтерес до війни впав. Як і рівень міжнародної підтримки. «Найстрашніше, що частина світу звикла до війни в Україні», — каже він. «Втома війною накочується хвилею. Ви бачите це в Сполучених Штатах, у Європі. І ми бачимо, що як тільки вони починають трохи втомлюватися, це стає для них схожим на шоу: «Я не можу дивитися цей повтор в 10-й раз».
Суспільна підтримка допомоги Україні в США вже кілька місяців падає, і візит Зеленського не допоміг її пожвавити. Близько 41% американців хочуть, щоб Конгрес надав Києву більше зброї, порівняно з 65%, згідно з опитуванням Reuters, коли Україна розпочала масштабний контрнаступ. Цей наступ відбувався болісними темпами та з величезними втратами, що ускладнює для Зеленського завдання переконати партнерів у тому, що перемога не за горами. З початком війни в Ізраїлі навіть утримання уваги світової спільноти до України стало серйозним викликом.
Після його візиту до Вашингтона Time простежив за президентом та його командою до повернення у Київ, сподіваючись зрозуміти, як вони відреагують на отримані сигнали, особливо на наполегливі заклики до Зеленського боротися з корупцією у власному уряді та згасаючий ентузіазм щодо війни, якій не видно кінця. У перший день у Києві я запитав декого з його оточення, як почувається президент. Відповідь пролунала без жодних вагань: «Розлючений».
Звичайний блиск його оптимізму, його почуття гумору, його схильність оживляти зустріч жартом — нічого з цього не збереглося до другого року повномасштабної війни. «Тепер він заходить, отримує останні новини, віддає накази та виходить», — каже один із давніх членів його команди. Інший каже мені, що найбільше Зеленський почувається зрадженим своїми західними союзниками. Вони залишили його без засобів, щоб виграти війну, лише із засобами, щоб її пережити.
Але його переконання не змінилися. Попри останні невдачі на полі бою, він не має наміру відмовлятися від боротьби або домагатися перемир'я. Навпаки, його віра в остаточну перемогу України над Росією застигла в формі, яка непокоїть деяких його радників. Вона непорушна, межує з месіанською. «Він обманює себе», — розчаровано каже мені один із його найближчих помічників. «У нас немає варіантів. Ми не виграємо. Але спробуй йому це сказати».
Деякі з його помічників кажуть, що впертість Зеленського зашкодила зусиллям команди розробити нову стратегію. Поки вони обговорювали майбутнє війни, одне питання залишалося табу: можливість укладення мирної угоди з росіянами. Судячи з останніх опитувань, більшість українців відкинули б такий крок, особливо якщо він спричинив би втрату будь-якої окупованої території.
Зеленський залишається категорично проти навіть тимчасового перемир'я. «Для нас це означало б залишити цю рану відкритою для майбутніх поколінь», — сказав мені президент. «Можливо, це заспокоїть когось і всередині нашої країни, і за її межами, принаймні тих, хто хоче за будь-яку ціну закінчити війну. Але для мене це проблема, тому що ми залишимось із цією закладеною вибухівкою. Ми лише затримаємо її детонацію».
Поки що він має намір виграти війну на українських умовах і змінює тактику, щоб досягти цього. Усвідомлюючи, що потік західної зброї з часом може вичерпатися, українці нарощували виробництво безпілотників і ракет, які вони використовували для нападу на російські шляхи постачання, командні центри та склади боєприпасів далеко за лінією фронту. Росіяни відповіли новими бомбардуваннями мирних жителів, ракетними ударами по цивільній інфраструктурі.
Зеленський побоюється, що якщо росіян не зупинити в Україні, бойові дії поширяться за її межі. «Я довго жив із цим страхом», — каже він. «Третя світова війна може початися в Україні, продовжитися в Ізраїлі, звідти перейти в Азію, а потім вибухнути десь ще». Це було його послання у Вашингтоні: допоможіть Україні зупинити війну, поки вона не поширилася, і поки не стало надто пізно. Він стурбований тим, що аудиторія, до якої він звертається, перестала звертати на це увагу.
Наприкінці минулого року, під час попереднього візиту до Вашингтона, Зеленського зустріли як героя. За кілька днів до Різдва Білий дім відправив літак ВПС США, аби забрати його з Польщі та в супроводі літака-розвідника НАТО й винищувача F-15 Eagle доставити на обазу Ендрюс за межами столиці США. Того вечора Зеленський виступив перед спільним засіданням Конгресу, щоб оголосити, що Україна перемогла Росію «в битві за розуми світу».
Спостерігаючи за його промовою з балкона, я нарахував 13 овацій, перш ніж перестав стежити. Один сенатор сказав мені, що не пам’ятає жодного разу за три десятиліття на Капітолійському пагорбі, щоб іноземного лідера зустріли з таким захопленням. Кілька правих республіканців відмовилися підтримувати Зеленського, але протягом минулого року голоси на його підтримку мали перевагу.
Цього разу атмосфера змінилася. Допомога Україні стала каменем спотикання в дискусії про федеральний бюджет. Один із зовнішньополітичних радників Зеленського закликав його скасувати поїздку у вересні, попереджаючи, що атмосфера надто напружена. Лідери Конгресу відмовилися дозволити Зеленському виступити з публічною промовою на Капітолійському пагорбі. Його помічники намагалися організувати для нього особисту появу на Fox News та інтерв’ю з Опрою Вінфрі. Не вийшло.
Натомість вранці 21 вересня Зеленський приватно зустрівся з тодішнім спікером Палати представників Кевіном Маккарті, перш ніж відправитися до Старої зали Сенату, де законодавці говорили за зачиненими дверима. Більшість звичних критиків Зеленського на засіданні мовчали; Сенатор Тед Круз запізнився більш як на 20 хвилин. Демократи, зі свого боку, хотіли зрозуміти, куди йде війна і наскільки Україні потрібна підтримка США. «Мене прямо запитали: якщо ми не надамо тобі допомогу, що буде?» – згадує Зеленський. «Станеться те, що ми програємо».
Виступ Зеленського справив глибоке враження на деяких із присутніх депутатів. Ангус Кінг, незалежний сенатор від штату Мен, згадав, як український лідер сказав своїй аудиторії: «Ви даєте гроші. Ми віддаємо свої життя». Але цього було замало. Але десять днів потому Конгрес прийняв рішення, у якому не йшлося про допомогу Україні.
Коли Зеленський повернувся до Києва, вже прийшли перші холоди ранньої осені, його помічники кинулися готуватися до другої зими вторгнення. Російські атаки на українську інфраструктуру завдали шкоди електростанціям і частинам електромереж, внаслідок чого складно буде збалансувати систему під час зниження температури. Троє високопосадовців, відповідальних за вирішення цієї проблеми, сказали мені, що відключення електроенергії цієї зими, ймовірно, будуть більш серйозними, і реакція громадськості в Україні не буде такою поблажливою. «Минулого року люди звинувачували росіян», — каже один із них. «Цього разу вони звинуватять нас у тому, що ми недостатньо підготувалися».
Холод також ускладнить наступ військових, заблокувавши лінію фронту принаймні до весни. Але Зеленський відмовився з цим погодитися. «Заморозити війну для мене означає її програш», – каже він. На початку зими його помічники попереджали мене, що очікують серйозних змін у військовій стратегії та серйозних перестановок у команді президента. Вони сказали, що принаймні одного міністра потрібно буде звільнити разом із старшим генералом, відповідальним за контрнаступ, щоб так перекласти відповідальність за повільний прогрес України на фронті. «Ми не рухаємося вперед», — каже один із близьких помічників Зеленського. Деякі командири на передовій, продовжує він, почали відмовлятися від наказів про наступ, навіть якщо вони надходять безпосередньо з офісу президента. «Вони просто хочуть сидіти в окопах і тримати свою лінію оборони», — каже він. «Але ми не можемо виграти війну таким чином».
Коли я заговорив щодо цих претензій зі старшим військовим офіцером, він сказав, що деякі командири не мають іншого вибору. У якийсь момент на початку жовтня, за його словами, політичне керівництво в Києві вимагало проведення операції з «відвоювання» міста Горлівка, стратегічного форпосту на сході України, який росіяни утримували і запекло захищали майже десять років. Відповідь повернулася у вигляді запитання: «Чим? У них немає ні людей, ні зброї», — каже офіцер. «Де зброя? Де артилерія? Де новобранці?».
У деяких родах військ дефіцит особового складу став ще страшнішим, ніж дефіцит зброї та боєприпасів. Один із близьких помічників Зеленського сказав мені, що навіть якщо США та їхні союзники нададуть всю зброю, яку вони обіцяли, «у нас не буде людей, щоб її використати».
Від початку вторгнення Україна відмовлялася оприлюднювати офіційні дані про загиблих і поранених. Але за оцінками США та Європи, кількість жертв давно перевищила 100 000 з обох сторін війни. Це настільки сильно понищило лави українських Збройних сил, що призовні комісії були змушені набирати на службу старших чоловіків. «Вони вже дорослі чоловіки, і вони не такі вже й здорові», — каже наближений Зеленського. «Це Україна. Не Скандинавія».
На початку вторгнення картина виглядала інакше. Один з видів військ, відомий як Сили територіальної оборони, повідомив про прийняття 100 000 новобранців за перші 10 днів повної війни. Масову мобілізацію частково підживлювали оптимістичні прогнози деяких високопосадовців про те, що війну можна буде виграти через місяці, якщо не тижні. «Багато хто думав, що можна стати учасником героїчної перемоги», – каже інший член команди Президента.
Зараз мобілізаційний набір значно зменшився. У міру того, як у країні активізувався призов на військову службу, у соціальних мережах поширюються історії про військових, які витягують чоловіків із поїздів і автобусів, і відправляють їх на фронт. Ті, у кого є кошти, іноді дають хабарі, щоб звільнитися зі служби, часто сплачуючи за відповідні медичні довідки. Подібні корупційні епізоди в системі призову до кінця літа набули такого розмаху, що 11 серпня Зеленський звільнив начальників терцентрів комплектування у всіх регіонах країни.
Це рішення мало продемонструвати його відданість боротьбі з хабарництвом. Але цей крок мав зворотний результат, за словами старшого військового офіцера, оскільки набір майже припинився без керівництва. Звільнених чиновників також виявилося важко замінити, частково через те, що репутація призовних служб була заплямована. «Хто хоче цю роботу?» — питає офіцер. «Це все одно, що поставити собі на спину табличку з написом: корумпований».
В останні місяці питання корупції погіршило відносини Зеленського з багатьма його союзниками. Напередодні візиту до Вашингтона Білий дім підготував для українців список антикорупційних реформ. Один із помічників, який їздив із Зеленським до США, сказав мені, що ці пропозиції стосуються найвищої ланки державної ієрархії. «Це не були пропозиції», — каже інший радник президента. «Це були умови».
Щоб усунути занепокоєння американців, Зеленський пішов на кілька драматичних кроків. На початку вересня він звільнив міністра оборони Олексія Резнікова, члена його найближчого оточення, який потрапив під пильну увагу через корупцію в його міністерстві. Два радники президента сказали мені, що він особисто не був причетний до хабарництва. «Але він не зміг підтримувати порядок у своєму міністерстві», — каже один з них, вказуючи на завищені ціни, які міністерство платило за товари, такі як зимовий одяг для солдатів і продукти.
Коли новини про ці скандали поширювалися, президент дав суворий наказ своїм співробітникам уникати найменших свідчень розкоші. «Не купуйте нічого. Не беріть жодної відпустки. Просто сидіть за своїм столом, мовчіть і працюйте», – озвучує ці директиви один із співробітників. Деякі чиновники середньої ланки в адміністрації скаржилися мені на бюрократичний параліч і низький моральний стан, оскільки контроль за їхньою роботою посилився.
Типова зарплата в офісі президента, за їхніми словами, становить близько 1000 доларів на місяць, або близько 1500 доларів для високопосадовців, що набагато менше, ніж вони могли б заробляти в приватному секторі. «Ми спимо в кімнатах розміром 2 на 3 метри», — розміром приблизно з тюремну камеру, — каже глава президентської адміністрації Андрій Єрмак, маючи на увазі бункер, який Зеленський і кілька його довірених осіб називали своїм домом від початку вторгнення. «Ми тут не живемо розкішним життям», — каже він мені у своєму офісі. «Увесь день, кожен день ми зайняті цією війною».
Серед усіх дій, спрямованих на викорінення корупції, я припускав, мабуть, наївно, що чиновники в Україні двічі подумають, перш ніж брати хабара чи привласнювати державні кошти. Але коли я сказав про це головному раднику президента на початку жовтня, він попросив мене вимкнути аудіозапис, щоб він міг говорити вільніше. «Саймоне, ти помиляєшся», — каже він. «Люди крадуть, наче завтра не буде».
Навіть звільнення міністра оборони не змусило чиновників «відчути жодного страху», додає він, оскільки перевірки та звільнення занадто довго втілювалися. У лютому президента попередили про те, що в міністерстві поширилася корупція, але він не діяв понад шість місяців, даючи своїм союзникам кілька шансів тихо розв'язати ці проблеми. Він почав діяти незадовго до візиту в США, «було вже надто пізно», — каже інший радник президента. Західні союзники України вже тоді знали про скандал. Солдати на фронті почали відпускати непристойні жарти про «яйця Резнікова», нову метафору корупції.
Коли я запитав Зеленського про проблему, він визнав її серйозність і загрозу, яку вона становить для морального стану України та її відносин з іноземними партнерами. Боротьба з корупцією, запевнив мене, є одним із його головних пріоритетів. Він також припустив, що деякі іноземні союзники мають стимул перебільшувати проблему, оскільки це дає їм привід припинити фінансову підтримку. «Це неправильно, – каже він, – щоб вони прикривали свою неспроможність допомогти Україні, оприлюднюючи ці звинувачення».
Але деякі звинувачення було важко спростувати. У серпні українське видання Bihus.info, відоме розслідуванням хабарництва, опублікувало кричущий матеріал про головного радника Зеленського з питань економічної та енергетичної політики Ростислава Шурму. Звіт показав, що Шурма, колишній керівник енергетичної галузі, має брата, який є співвласником двох компаній сонячної енергетики з електростанціями на півдні України. Навіть після того, як росіяни окупували цю частину країни, відрізавши її від української енергомережі, компанії продовжували отримувати державні платежі за вироблену електроенергію.
Антикорупційне бюро - НАБУ, відреагувало на публікацію, відкривши провадження щодо Шурми та його брата. Але Зеленський не відсторонив свого радника. Натомість наприкінці вересня Шурма приєднався до президентської делегації у Вашингтоні, де я бачив його з привітними високопоставленими законодавцями та чиновниками з адміністрації Байдена.
Незабаром після його повернення до Києва я відвідав Шурму в його кабінеті на другому поверсі президентської адміністрації. Атмосфера там змінилася за 11 місяців після мого останнього візиту. З багатьох вікон зняли мішки з піском, оскільки до Києва прибули нові системи протиповітряної оборони, зокрема американські ЗРК Patriot, що зменшило ризик ракетного обстрілу офісу Зеленського. Коридори залишалися темними, але солдати більше не патрулювали їх з автоматами, їхні спальники та інше спорядження прибрали. Деякі помічники президента, зокрема Шурма, повернулися до цивільного одягу замість військового.
Коли ми сіли в його кабінеті, Шурма сказав мені, що звинувачення проти нього є частиною політичної атаки, оплаченої одним із внутрішніх ворогів Зеленського. «У нас кинули лайно», — каже він, пригладжуючи передню частину накрохмаленої білої сорочки. «А тепер ми повинні пояснити, що ми чисті». Здається, його не хвилювало те, що його брат є головним гравцем у галузі, якою керує Шурма. Навпаки, він витратив майже пів години, намагаючись переконати мене в золотій лихоманці, яку чекає відновлювана енергетика після війни.
Можливо, я припустив, що серед усіх занепокоєнь щодо корупції в Україні, для Шурми було б розумніше відійти, поки він перебуває під слідством за розтрату, або принаймні пересидіти поїздку Зеленського до Вашингтона. Він знизав плечима. «Якщо ми це зробимо, завтра всі в команді стануть мішенню», — каже він. «Політика повернулася, і в цьому проблема».
Через кілька хвилин телефон Шурми засвітився терміновим повідомленням, через що він був змушений скоротити наше інтерв'ю. Президент викликав своїх помічників на нараду в своєму кабінеті. У понеділок вранці для їньої команди звично проводити стратегічну сесію, щоб спланувати тиждень. Але цей тиждень був іншим. Минулими вихідними палестинські терористи вбили багато сотень мирних жителів на півдні Ізраїлю, що спонукало ізраїльський уряд запровадити блокаду сектора Газа та оголосити війну ХАМАС. Зібравшись за переговорний стіл, Зеленський і його помічники намагалися зрозуміти, що для них означатиме ця трагедія. «У мене голова йде обертом», — сказав мені один із них, коли того дня вийшов із зустрічі. «Хід подій почне розвиватися дуже швидко».
З перших днів російського вторгнення головним пріоритетом Зеленського і, мабуть, його головним внеском у захист нації було утримання уваги до України та згуртування демократичного світу для її перемоги. Обидва завдання стали набагато складнішими з початком війни в Ізраїлі. Центр уваги союзників України в США та Європі та світових ЗМІ швидко перемістився на сектор Газа.
«Це логічно», — каже мені Зеленський. «Звичайно, ми програємо від подій на Близькому Сході. Люди гинуть, і тут потрібна допомога всього світу, щоб врятувати життя, врятувати людство». Зеленський хотів допомогти. Після кризової зустрічі з помічниками він попросив в ізраїльського уряду дозволу відвідати їхню країну на знак солідарності. Наступного тижня в ізраїльських ЗМІ з’явилася відповідь: «Час не настав».
Через кілька днів президент Байден спробував вийти з глухого кута, який побачив Зеленський на Капітолійському пагорбі. Замість того, щоб попросити Конгрес проголосувати за інший окремий пакет допомоги Україні, Байден об’єднав його з іншими пріоритетами, зокрема підтримкою Ізраїлю та безпеки на кордоні між США та Мексикою. Пакет коштуватиме 105 мільярдів доларів, з них 61 мільярд для України. «Це розумна інвестиція, — сказав Байден, — яка принесе дивіденди американській безпеці протягом багатьох поколінь».
Але це також було визнанням того, що сама по собі допомога Україні більше не має великих шансів бути наданою у Вашингтоні. Коли я запитав про це Зеленського, він визнав, що опозиція Республіканської партії, схоже, зв’язала руки Байдена. За його словами, Білий дім залишається відданим допомозі Україні. Але дебати про спільні цінності більше не впливають на американських політиків чи людей, які їх обирають. «Політика така», — каже він мені зі втомленою посмішкою. «Вони зважують на власні інтереси».
На початку російського вторгнення місія Зеленського полягала в тому, щоб зберегти симпатії світу. Тепер його завдання ускладнилося. У своїх закордонних поїздках і президентських телефонних дзвінках йому потрібно переконувати світових лідерів, що допомога Україні відповідає їхнім власним національним інтересам, що це, як сказав Байден, «принесе дивіденди». Досягти цього стає все важче, оскільки глобальні кризи помножуються.
Але зіткнувшись з альтернативою заморозити війну або програти її, Зеленський не бачить іншого виходу, окрім як продовжувати все далі. «Я не думаю, що Україна може дозволити собі втомитися від війни», – каже він. «Навіть якщо хтось втомлюється всередині, більшість з нас не показує це». Президент - найменше.