Діти війни: як російський збройний напад шкодить психіці дітей

Перегляди: 2237

Дітям в Україні так чи інакше доводиться жити серед війни. Хтось з них бачив жахи окупації, хтось ледь не щодня йде в укриття під звук сирени, у когось рідні на війні. Якими виростуть діти, які стали так чи інакше свідками війни? Що сьогодні мають зробити дорослі, щоб зменшити вплив війни на психіку дітей?

Журналістка CBN поспілкувалася про це і з батьками хлопця, який з родиною опинився в окупації, і з дитячим психіатром, який має досвід роботи з травмованими наслідками війни дітьми.

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

Сім’я Корнєєвих — переселенці з Херсонщини, які нині проживають у Кропивницькому. Наймолодшим членом родини є 12-річний Максим, який з батьками прожив в окупації майже два місяці та став свідком чималої кількості воєнних злочинів. Попри те, що нині він перебуває у безпеці, спогади про пережите й досі переслідують Максима та його батьків.

[caption id="attachment_173219" align="alignnone" width="640"] Родина Корнєєвих. Фото: Ігор Філіпенко, CBN[/caption]

На початку березня 2022 року Збройні Сили України втратили контроль над Херсоном, а згодом загарбники окупували практично всю територію області. За два місяці життя під владою росіян відбулось чимало жорстоких та кривавих подій, свідком яких був і хлопець.

«Спершу ми чули сигнальну ракету, а потім вже почалося... Вибухи, літають винищувачі, ракети... Ти стоїш, не знаєш куди діватись, а вони летять і летять. Ми пішли з Максимом в підвал, тісний такий, що не було куди залізти, а потім, як почали вже обстрілювати з “градів”, то настав повний жах. Максим де тільки не ховався — це страшно було», - розповідає Тетяна, мама хлопця.

Та не лише обстріли змушували хлопчика відчувати себе у небезпеці. Росіяни проводили обшуки у цивільних, не оминули й сім’ю Корнєєвих. До них неодноразово навідувались російські солдати з обшуками, але, на щастя, їм вдавалось уникнути найгірших наслідків та не впускати окупантів далі хвіртки.

Тато Максима - Сергій, чоловік з інвалідністю, старався, наскільки це було можливо, не пускати рашистів до будинку. Проте, Максим після їхніх візитів через нервову напругу та страх переживав сильні істерики.

«Колись стояли у нас коло хвіртки, питали, чи маємо ми телефони та іншу техніку. Я йому кажу, що маємо лише один телефон, а іншу техніку малий поламав, поки грався. А я стою — тіло похололо, адже в будинку були всі грамоти та форма Нацгвардії старшого сина. Той росіянин мені каже: “Та не бійся мене!”, а сам стоїть з метровою гарматою і мало не тицяє в обличчя мені та дитині.

Але обійшлось. Якось вони нас оминули, а Максимко, коли повернувся в хату, так плакав... У нього була справжня істерика. Він мені каже: “Мамо, я так боявся... Я так боявся, мамо!”. Це було страшно пережити», - згадує Тетяна.

Вже дуже скоро родина була змушена тікати — росіяни дізнались про те, що їхній старший син служить в ЗСУ. Родину ледве пустили до евакуаційного автобуса, але найважливішого — «зеленого коридору” — не дали. Під час поїздки вони неодноразово потрапляли під обстріли та ледве змогли виїхати.

Матері дорогою довелося давати заспокійливе Максиму, настільки дитині було страшно:
«Нас взяли в той автобус правдами-неправдами. Ми сиділи на власних валізах у проході, і якось виїхали. Нам пощастило, що були в автобусі одні жінки та діти. Був лише наш Сергій з чоловіків та водій. І коли нас зупиняли, Максим скручувався “равликом”, тією довгою дорогою пачку заспокійливих випив», - ділиться спогадами Тетяна.

Після переїзду до Кропивницького сім'я Корнєєвих проживає в гуртожитку. З ними, як і з іншими переселенцями, працював психолог. Зараз Максим майже повністю адаптувався - хлопчик ходить до школи, спілкується з новими друзями.

Проте, на відміну від рідних Максима, чимало батьків травмованих наслідками війни дітей звертаються до психіатрів. Загалом кількість таких звернень значно зросла.

Про це розповіла очільниця дитячого психіатричного відділення Обласної клінічної психіатричної лікарні Яна Острова: «До нас звертаються за допомогою не лише місцеві жителі, але й вимушені переселенці. З початку повномасштабного вторгнення, кількість дітей з розладами психіки та поведінки в стаціонарі збільшилась орієнтовно на 150 осіб за рік».


[caption id="attachment_173176" align="alignnone" width="640"] Очільниця дитячого психіатричного відділення Обласної клінічної психіатричної лікарні Яна Острова. Фото: Марія Матюнькіна, CBN[/caption]

Лікарка поділилась історіями деяких пацієнтів, які опинились у медзакладі внаслідок війни.

«Серед найстрашніших випадків за час моєї роботи, була амбулаторна консультація пацієнтки - дівчинки, у якої загинули батьки внаслідок обстрілу. Її привезла тітка. Вони були вимушені виїхати зі свого постійного місця проживання та мали чимало проблем з житлом, одягом та харчуванням. Згодом вони все ж облаштувались. Але це стало відбитком на моєму серці, який залишився надовго.

Також у відділені перебуває зараз дівчинка родом з Донецької області.

Вона дуже часто говорить, що її тато знаходиться на війні, і що вона разом з матір'ю, братами та сестрами були змушені покинули свою оселю. Звісно, зв'язку з батьком майже немає, вона за ним сумує, тому в неї виражені тривожно-депресивні розлади, які ми наразі лікуємо в умовах стаціонару - антидепресантами, антитривожними препаратами. Її стан поступово стабілізується, дівчинка готується на виписку.

Вона продовжуватиме отримувати лікування та приїжджати періодично на консультації задля стабілізації свого стану.
Раніше у дітей не було цих симптомів. Вони були абсолютно життєрадісними та активними, проте в наших теперішніх умовах стан будь-якої дитини може змінюватись», - розповіла Яна Острова.

[caption id="attachment_173182" align="alignnone" width="592"] Маніпуляційна. Фото: Яна Довга, CBN[/caption]

Проте, війна триває, і впливає на всіх дітей. Зі слів психіатрині, умови воєнного стану спровокували випадки тривожно-депресивних розладів у дітей та підлітків у відносно безпечних регіонах.

Зокрема, також на маленьких пацієнтів, яким вже допомагали фахівці медзакладу. Серед найскладніших — діти з розладами аутистичного спектра.

«У дитячому психіатричному відділені налічується десять палат, загалом це сорок ліжок для дітей від трьох до вісімнадцяти років. Дітей обстежують у супроводі батьків, аби об'єктивно зафіксувати виниклі скарги. Захворювання бувають різними, серед них зазвичай розлади аутистичного спектра, підлітки з афективними порушеннями (депресивні епізоди), тривожні розлади.

Серед дітей, які перебувають у нас на лікуванні, 75-80 відсотків захворювань - розлади аутистичного спектра. Менший відсоток - це діти з інтелектуальним зниженням та діти з афективними патологіями й психотичними розладами.


Впродовж війни діти з аутистичними розладами мають погіршення стану. На це вплинули повітряні тривоги, обстріли, звуки ракет та літаків. Їм дуже важко переносити таке. Також негативно впливає і тривале перебування в підвалах та бомбосховищах. Тому ми бачимо таку тенденцію, що поведінка цих дітей погіршується і вони потребують інтенсивного лікування», — зазначила лікарка.

Окрім класів для занять з логопедами та педагогами, які оснащені всіма необхідними приладами, у відділені також є сенсорна кімната, що має чимало різних предметів для різних вправ.

Журналісти CBN поспілкувались також і з клінічною психологинею Тетяною Гримовою, яка розповіла про функції та властивості сенсорної кімнати.

[caption id="attachment_173177" align="alignnone" width="640"] Клінічна психологиня Тетяна Гримова. Фото: Марія Матюнькіна, CBN[/caption]

Як розповіла Тетяна Гримова, тут діти можуть займатись разом з батьками або попросити про проведення групових занять: «У сенсорній кімнаті є чимало різних предметів для комплексних вправ. Прикладом, в обладнаних тунелях дітки люблять лазити, в одному із них - особливо тісному, що ніби обіймає їх з усіх сторін, - люблять довго залишатись. Також у басейні люблять довго залишатись, адже з кульками цікаво гратись. Це все сприяє розвитку їхньому розвитку».

[caption id="attachment_173178" align="alignnone" width="640"] Сенсорна кімната. Фото: Яна Довга, CBN[/caption]

Групові заняття важливі, адже, як акцентувала психіатриня Яна Острова, дистанційне навчання може також мати негативний вплив на дитячу психіку.

З її слів, відсутність живої комунікації призводить до тривожно-депресивних розладів, які мають різні симптоми — в залежності від віку дитини: «Дистанційне навчання взагалі негативно вплинуло на дітей. Це почалось ще з карантину і продовжується й зараз. Обмеження соціальної взаємодії призводить до тривожно-депресивних розладів, до розладів адаптації. Це можуть бути порушення сну, зниження настрою та апетиту тощо, проте вони можуть мати різну вираженість.

Якщо брати до уваги дітей молодшого віку, це можуть бути регреси у розвитку: дитина починає смоктати палець, може з'явитись енурез (нетримання сечі).

У підлітків можуть з'явитись тривожно-депресивні розлади, проте іноді буває так, що вони стають дратівливими, агресивними, мають деструктивну поведінку - зловживання психоактивними речовинами, алкоголем, можуть наносити собі ушкодження та мати активні суїцидальні думки та наміри. Тому, це є прямим показанням для госпіталізації в наш стаціонар, де ми проводимо лікування».

Лікарка наголошує: якщо протягом більш як двох тижнів у дитини спостерігається надмірна тривожність, замкнутість, посилення страхів, зниження настрою та апетиту, порушення сну, погіршуються пам'ять, уважність та когнітивні процеси — батьки мають звернути увагу та проконсультуватись з фахівцями.

Насамперед можна звернутися до шкільних психологів, до яких опікуни звертаються найчастіше. Психолог оцінює ситуацію та направляє до лікарів первинної ланки, тобто педіатрів та сімейних терапевтів. Надалі, якщо на тому етапі допомогти дитині не вдається, фахівці направлятимуть до психологів та психіатрів. До останнього можна потрапити без направлення, проте з одним нюансом — дитина має бути у супроводі батьків.

[caption id="attachment_173181" align="alignnone" width="640"] Фото: Яна Довга, CBN[/caption]

Проте, батьки й самі можуть надавати психологічну підтримку своїм дітям завдяки різноманітним методикам.

«Допомогти дітям в умовах війни батьки можуть наступним чином: вони мають бути "в ресурсі". Якщо батько та матір будуть налякані, не зможуть контролювати власні емоції, дитині буде важко допомогти. Як тільки вони стабілізують свій стан, матимуть розуміння, що робити для себе та які методики з техніками допомагатимуть їм - з того моменту вони зможуть допомогти власним дітям.

Серед дієвих методик - техніка дихання в формі гри.

Батьки просять дитину уявити, ніби вона надуває повітряну кульку. На видиху також можна видавати різні звуки. Якщо дитина маленького віку, то їй стає це цікаво та вона спрямовує на це свою увагу. Або ще є техніка "Про погоду": мати або батько говорять дитині про різні погодні явища та дотиками характеризують їх. Це нагадуватиме дитині про те, що вони зараз знаходяться з батьками та в безпеці», - розповіла Яна Острова.

Дитяче психіатричне відділення Обласної клінічної психіатричної лікарні продовжує надавати необхідну допомогу. Її можуть отримати всі — як місцеві жителі області, так і вимушені переселенці. Лікарі закликають батьків бути свідомими: знизити рівень стресу, впоратись з емоційним навантаженням та опанувати себе, аби надалі мати змогу піклуватись про здоров’я, безпеку та розвиток своїх дітей.

Окрім того, у надзвичайних випадках не гаяти часу та звертатись до фахівців — це не соромно, наголошують фахівці, адже кваліфікована допомога прирівнюється турботі за майбутнє вашої дитини.