Без повісток та з вибором посади. Як працює рекрутинговий центр 25 повітрянодесантної бригади

Питання мобілізації в Україні стоїть гостро. Багато хто боїться потрапити у бій без достатньої підготовки, або до такого місця служби, яке напевне нестиме загрозу життю. Навіть охочі служити вагаються, оскільки хотіли б мати посаду за своїм фахом, а не потрапити туди, куди розподілить ТЦК. Одним зі шляхів розв’язання цих питань є рекрутинг. Саме рекрутингові центри допомагають обрати місце, посаду та (у випадку контракту) тривалість служби.

Рекрутер 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Петро Ткаченко розповів в інтерв’ю CBN, як обрати своє місце в армії, чи є вироком повістка та про власний шлях у війську.

- Петро, ви - педагог. Скільки років і де викладали?

- 20 років загалом. 15 років тут, у місцевій школі, а до того - в районі. Викладав математику. Коли почалася війна, зразу прийшов у ТЦК. Була дуже велика кількість людей. По-перше, чергу потрібно було вистояти. По-друге, коли дізналися, що в мене немає бойового досвіду, сказали, що перетелефонують, і щоб йшов додому. Пішов додому, потім знов прийшов, бо ж не передзвонили. Потім вже вирішив, що раз так складається, то завершити вже навчальний рік у школі.

І я якраз здав всі журнали, виставив оцінки. Прийшов знов, мені сказали пройти медкомісію, я пройшов, і мене направили у навчальний центр. До того у мене взагалі не було ніякого досвіду військового. Максимум - це ще в школі. Коли був учнем, нас колись вивозили пару разів постріляли. Це все.

- І ви одразу потрапили до 25 повітрянодесантної бригади?

- Ні. Там ціла історія. Нас зібрали, відвезли до Житомира на відбір. Там були завдання - відтискання, біг, психологічні тести. Приїхали ще охочі, нам поки сказали їхати додому. І тут йде оголошення по телебаченню, що в Британію на навчання набирають війська. Мені син каже: «Тато, ти в Британію?». Я кажу: «Де Британія, а де я?». Але він мене почав англійської вчити. Я пам'ятаю, поставив дошку: минулий час, теперішній час, а я вчив раніше французьку. Коли через три дні дзвінок: «Бігом сюди!». Знову ті самі тести пройшли. До речі, дуже багато хто і відсіявся, навіть на елементарних речах. І потім відправили нас після тижня-двох у навчальному центрі в Британію.

- Тобто у вас є можливість порівняти наш навчальний центр, український, і британський? І що скажете, чим відрізняється?

- У Британії я як вчитель бачив, що в них методично грамотно все зроблено. Ми сидимо в казармі, потім поїли, отримали зброю. Під'їжджають комфортабельні автобуси з кондиціонерами, під'їжджають вантажні автомобілі, ми знімаємо свої рюкзаки, складаємо всі речі в автомобілі, самі сідаємо в автобуси. Нас вивозять на полігон. Там у них ангар. В тому ангарі - теорія. Великий екран, вони все розповідають.

Потім виходимо на полігон, їхні солдати показують, як це все треба виконувати. Ми сидимо з інструктором, він розповідає, де плюси, де мінуси, а лише потім ми починаємо щось робити. Але навіть до цього нас вчили чистити зброю, розбирати-збирати, тобто теж підготовка.

Я так зрозумів, що пройшов курс молодого бійця так, як вони це роблять в Англії, але вони дуже це ніби стисли у часі. Тобто такі курси прискорені. І відповідно, у нас там не було ні вихідних, нічого.

І аналогічно у нас теж навантаження. Так, дуже тяжко все, але коли я перший раз поїхав на виїзд, я зрозумів, для чого мені це навантаження потрібні були. На той час, коли я був учителем, я б не вибігав те, що я вибігав на «нулі». Тобто це саме навантаження дало великий вплив.

Наш рюкзак, автомат, я ще був гранатометником, в мене ще й гранатомет був додатково. І зранку до 12 години ми проходимо марш-кидок. Далі нам розповідають, що робити. Ми побігали, постріляли, тактика, медицина. Тобто фактично сенс той же самий.

Потім ми поверталися назад, з 12 чи з 14 години у нас кожен день стрільби. Тобто якщо я раніше взагалі не знав, як той гранатомет працює і все інше, то на кінець цього навчання я вже був практично професіонал. Я вже знав як, куди, що. Також страху вже не було до зброї. Тобто ми впевненими були. У Житомирі хлопці засікали, то ми по 25 кілометрів проходили на день, в повній амуніції.

- Тобто переважно на витривалість такі завдання?

- Так, я дуже сам навіть був задоволений собою, що я зміг і пройшов, тому що це справді дуже тяжке навантаження: рюкзак, гранатомет, заряди, патрони.

- Люди переживають, що вони потраплять до війська без підготовки. Яка мінімальна гарантована підготовка насправді?

- Хочу одразу сказати: рекрутинг - це не ТЦК. Ми не набираємо людей. Ми надаємо інформацію, а людина вже сама вибирає, що вона буде робити з цією інформацією. В чому полягає моя робота: до мене приходить людина. У мене є список посад, які ми можемо запропонувати. Відповідно, вік людини враховується, враховується військовий стаж. Якщо хтось взагалі не має військового досвіду, обов'язково спочатку відправляється в навчальний центр, де проходить 5 тижнів навчання.

- 5 тижнів – це мінімум?

- Так, 5 тижнів – це мінімум. Якщо в людини ще якась специфічна посада: артилерист, танкіст, то ще додаткові є навчання. Тобто у нас таких випадків, щоб одразу призвали й кинули бій, взагалі немає. Максимум, що може бути, якщо людина до того 10 років служила у війську, тоді вона направляється не у військовий чи навчальний центр, а в іншу частину.

- Це ті, хто має досвід військової служби або бойовий досвід?

- Так, вони відразу відправляються до нас у військові частини. Але ці люди все одно проходять злагодження. Для тих людей, хто в нас воював, і для тих, хто новий, у нас постійно йдуть навчання. Так само у нас тиждень в окопі тренувалися, просто штурмували. Бо одні люди вже були, інші прийшли.

Це щоб всі спрацювалися, щоб розуміли один одного. Але знову ж, це люди, які раніше вже служили, від 10 років. Новачок не потрапляє у військову частину. Одразу він йде в навчальний центр. Далі - вибір професії, вибір спеціальності. У нас є список вакантних посад на даний час. Людина приходить, вибирає ту посаду, яку вона вважає може потягнути, може там працювати.

- А прочитайте, я бачу, що у вас є список, що там є небойового є?

- Ну, скажімо, в нас є офіцер групи цивільного військового співробітництва.

- Ну, це ж офіцер.

- Так, це офіцерське звання від молодшого лейтенанта і вище. Але тут, відповідно, і вміння працювати з офісними програмами, і водійські права, і так далі. Оператор РЕБ. Але тут треба і досвід, і стаж. Дешифрувальник розвідувальних матеріалів. Оператор поста РЕБ. Бойовий медик, водій, оператор безпілотних літальних апаратів, командир відділення.

- Добре, нехай водій, наприклад. Людина вирішила зараз йти до лав армії і обирає цю посаду. Скажіть, в чому різниця між тим, що він може піти через мобілізацію і через рекрутинг?

- Навіть якщо у вас на руках є повістка, однозначно потрібно прийти, прочитати де які є бригади, хто що пропонує. І потім ви можете, скажімо, якщо ви обрали посаду того самого водія, зв'язуватися з конкретним рекрутингом центром. Говорите: «Хочу бути у вашій бригаді водієм». Ми виписуємо відношення цій людині.

- Ви його бронюєте начебто для себе?

- Ця людина одразу вже приходить в ТЦК, в нього на руках відношення, що він має потрапити саме в цю бригаду. Щобільше, ми ведемо цю людину від самого початку, коли вона зайшла до нас, і вже аж повністю до навчальних центрів і так далі, поки коли ця людина не стане на свою посаду.

- Тобто він не мобілізується, а підписує контракт з вашою бригадою?

- Він може як бути мобілізованим, так і йти за контрактом. Він вибирає нашу бригаду, ми даємо відношення. Людина по відношенню просто вже знає, де буде служити. Я скажу зі свого досвіду: коли я прийшов, на той час мені було все одно де, я хотів служити. Ну, була така дитяча мрія – артилерія. Потім я вже побачив, що трошки не витягував фізично.

Але тоді ТЦК вирішував, куди відправити. А у випадку рекрутингу людина вирішує свою долю. Річ у тім, що ці центри – це дуже великий плюс саме для призовників. Людина сама вибирає, де буде служити, ким буде служити.

Спочатку, я пам'ятаю, що в мене були молоді хлопці до 20-24 років. Їх просто не брали по мобілізації, по віку. Вони підписували контракт, щоб піти в службу. У нас можна підписати контракт призовникам від 25 до 45 років. Якщо менш як 25 років, то це лише контракт. Але на даний час контракт дає багато переваг. Навіть якщо це перший контракт, то людина отримує виплати: 150 тисяч на придбання автомобіля одноразова допомога. На придбання житла - 3% кредит.

І буквально недавно вийшов закон про контракт, що термін дії контракту до закінчення воєнного стану. Тобто можна не строковий, не 3-5 років, а до кінця воєнного стану, і він так само піде додому, як та людина, яка була мобілізована. Тобто статус схожий. І якщо людина підписала контракт на конкретну посаду, то частина не має права її перемістити.

- Тобто, скажімо, є водій. Є гарантії, що він потім не опиниться штурмовиком в окопі?

- Якщо ми маємо цей список посад, значить, ми потребуємо саме цих людей. Якщо людина виконує роботу якісно і гарно, то ніхто її з цієї посади не то що не зніме, а навпаки будуть підтримувати, за можливості просувати по штату. Але людський фактор існує і хтось може не справитися з обов'язками. Але навіть таким чином її можуть перемістити тільки у підрозділі. Можуть на нижчу посаду.

- Тобто мається на увазі, що якщо це якийсь підрозділ технічного забезпечення, то саме всередині нього і буде відбуватися якась зміна?

- Так. Але скажу з особистого досвіду, от в мене кухар, ще починаючи з Житомира, то він як був кухарем, так і зараз працює. І так само водій. Він спочатку був також ще на Житомирі, як сів за кермо автомобіля, так і катався. Але був випадок, на евакуацію він поїхав одного разу сам. Тобто його ніхто б не змусив це робити. Але там були його хлопці, з якими він служив, він машиною виїхав до зони бойових дій, щоб їх забрати.

- А яка ваша спеціальність була в бригаді?

- Я з самого початку був гранатометником і практично це весь мій бойовий досвід. Мало того, треба було стрільцем іти. Я ж теж не військовий, сказали: «Будеш гранатометником». Ну будеш, так будеш. А це ж крім автомата ще гранатомет і ще додатково заряди йдуть. Три постріли йде, а я ще два підкручував, щоб більше було, ізострічкою. Тому що я розумію, що боєкомплект – це боєкомплект.

- Тепер ви рекрутер своєї бригади. Приїхали на батьківщину. Хтось вже погодився на службу?

- Це нова програма, потрібен певний час. Ще багато страху. Я був в шоці, коли я йду вулицею і назустріч йде чоловік, він переходить дорогу. Тобто він думає, що я - ТЦК. Я розповідаю про рекрутинг, скажімо, у ТЦК, коли люди стоять в черзі, я просто пробігся, пороздавав інформацію. Зразу вони теж, скажімо так, песимістично відносяться, але потім я розповів, що нічого не треба, просто доношу інформацію. Людина сама вирішує.

І є багато серйозних бригад, які також виконують таку ж роботу. Ми робимо всі одну справу, це не наші конкуренти. Буквально учора звертався юрист. У нас в підрозділі необхідності в такій посаді немає зараз, але йому інші запропонували - йди до них, якраз аж три людини не вистачає.

- От є така 25 окрема повітрянодесантна бригада. Розкажіть, що там пропонують?

- У нас бувають дводенні інтенсиви, які ні до чого не зобов'язують. Тут можна спробувати два дні, яке буде в навчальному центрі на базі рекрутингового центру, яке там буде те саме фізичне навантаження, теорія. Це вогнева і тактична підготовка, медицина, основи управління безпілотниками. Ще раз наголошую, це ні до чого не зобов’язує. Будь-яка людина може спробувати, там не треба військово-облікові документи показувати.

І це не лише штурмовики, які штурмують посадки, є й артилерія, і безпілотники. Навіть просто проконсультуватися можна, будь-яка інформація зайвою не буває. Подивитися, які є професії, спробувати свої сили, потім вже вирішувати далі. Ну просто спробувати переночувати хоча б в наметах або в казармах.

Ви можете на нашому сайті залишити свої контакти на нашому сайті, зареєструватися, бо кількість охочих обмежена.

- Чому я маю вибрати 25 окрему повітрянодесантну бригаду, а не якусь іншу?

- Я все одно пораджу передивитися всі бригади, всі умови контракту. Тобто подивитися на пропозиції. Двадцять п'ята бригада має дуже велику історію. Історію бойову. Річ у тім, що краще йти зразу в бойову бригаду. Чому? Тому що людина матиме побратимів з великим досвідом, як в побуті, так і в бою.

- Важливе запитання, яке є для дуже багатьох людей чи не вирішальним. Скільки зараз отримують військові зарплати?

- Солдат спочатку, коли зараховується в частину, отримує 22 тисячі 500 гривень. Простий рядовий солдат, який нічого не вміє. Одразу скажу, що оскільки у нас десантно-штурмова бригада, то у нас ставки трошки більші. Тобто вже з початку, якщо в іншій бригаді людина отримує 20 тисяч, у нас - 22 тисячі 500 гривень. Відповідно, звання, стаж, це все враховується. Тобто там йде своя градація. Якщо людина бере безпосередню участь в бойових діях, то це 100 тисяч на місяць.

Навіть якщо на другій лінії. То це вже 122 тисячі. Ще недавно набув чинності новий закон. Там, якщо накопичується 30 днів на «нулі», то людина ще отримає 70 тисяч. Це незалежно від тих 100 тисяч, ще зверху. То це виходить майже 200 тисяч. Але не буду на цьому сильно наголошувати за ці 70 тисяч, бо цей закон тільки ухвалили і точно не знаю, як це працює.

- Поповнення новими людьми, воно відбувається на рівні взводу, роти? Як?

- Якщо поодинокі поповнення, то дається хтось старший, в основному сержант, він має розповісти людині, що робить, як, куди. Якщо приходить поповнення трошки більше, то йде, знову ж, злагодження. Ні в якому разі їх одразу не кидають у бій. У нас є інструктори. Тобто на навчальному центрі свої інструктори, і в нас ще свої. Там також йде відбір. Якщо ти не витягуєш цього всього, то відповідно тебе силою не кинуть на «нуль», чи не будуть давати ті задачі, які ти не зможеш виконати.

- Ваша робота рекрутером не назавжди. Повернетеся до війська?

- Так, загалом так. Куди - буде видно.

- Будете залишатися у війську після перемоги, чи повернетеся в школу?

- Складне запитання. Все дуже змінилося за ці два роки. Пріоритети змінилися, змінилося бачення життя. Є свої переваги у військовій службі.

- А за педагогічною роботою не сумуєте?

- Так, коли у відпустці був минулого року, заходив у школу, у клас, де був керівником. Ми посиділи трошки в класі, поговорив з дітьми. І з випускниками зустрічався, у яких математику вів.

- Яку історію, коли ви бачитеся з ними, ви розповідаєте?

- Це армія, таких історій, щоб дітям розповідати, небагато. Розповідав про побратимів. Йшов бій, треба було бігти через поле, і воно ще й згори обстрілювалося. І це вночі. А один побратим приніс з собою два трофейні автомати. Для чого тобі, кажу, ці автомати? А він говорить, що купив планку собі на автомат. І не зрозумів в Інтернеті, як прикрутити ту планку.
Каже: «А тут дивлюсь - такі самі автомати, і така сама планка». Тобто тут життя і смерть, а він все одно думає на перспективу.

Ще одна історія: сиділи в селі, чекали на відправку на «нуль». В хаті, але зима, холодно, голодно. І побратим витягує із сумки курку запечену. Вона в льоді. Кажу: «Для чого тобі на передку курка?». Він каже: «Я купив, і тут одразу сказали їхати. Куди її?». І ми сиділи в тому підвалі, їли курку, і вона була дуже смачна. Хоч і лід на зубах хрустів, але смачніше тієї курки я нічого не їв.

Було теж так само, ми вийшли з оточення, прибігли вже в наші бліндажі, заскочили, і тут один каже: «А в мене тушкованка є». Кажу: «В смислі тушкованка? Ми оце 4 кілометри пробігли під кулями, як ти її не викинув?» І ми по ложечці їли, це дуже смачно. Домашня, його жінка робила.

Були більш страшні речі. Колись ми сиділи на позиції, противник у «мотолигу» напхав тротилу і спустив з гірки, вона підірвалася. І вони на своїх пабліках, ми потім дивилися, знайшли це відео в них, розповідали, що так знищили 60 українців. Але нас там на позиції було взагалі всього 15 чоловік. Ну, для картинки створили таку історію. Але вибух був дійсно міцний.

- Близько стикалися з ворогом?

- Ми стояли вдвох. А вони зайшли в посадку. Почався бій. Раптом один з них починає кричати, як поранений. Ми аж перестали стріляти, а вони в цей час, виявляється, заходять по боках. Казали нам, щоб ми здавалися, бо їх там ціла рота. Ми з ними перекрикувалися, що нас теж тут багато. Відбилися, а потім пішли трофеї забирати. Того, якого чи задвохсотили, чи затрьохсотили, знайшли його бронік і документи. Російська прописка, він ще й снайпер. Все б могло гірше для нас закінчитися.

- Що найстрашніше на війні?

- Найстрашніше – це своїх побратимів втрачати. Я і про сім'ї їхні багато знав. І потім коли телефонують рідні, близькі, теж важко, не знаю, що їм говорити. Я розумію, що людині, по-перше, потрібно виговоритися, по-друге, теж дізнатися, як загинув, які обставини. Для мене це дуже тяжко. Коли я приїжджаю в Кропивницький, ходжу в церкву, ставлю свічки за упокій всіх побратимів.

- Прийміть співчуття… А що робитимете у день перемоги?

- Я дуже багато думав над цими речами. По-перше, я пом'яну своїх хлопців, зателефоную їхнім рідним. По-друге, поділюся цим з побратимами. Ми постійно підтримуємо зв'язок, підтримуємо один одного, якщо потрібна якась допомога. Тому обов'язково привітаю їх.