Був поранений, але продовжив бій: воїн з Кіровоградщини врятував 14 побратимів з оточення
Олександрієць Сергій - воїн 121 окремої бригади ТрО ЗСУ. Воювати відправився у 2022 році, добровольцем. На Донеччині неподалік Часового Яру Сергію довелося вступити у бій з росіянами, під час якого він отримав поранення, а його побратим - загинув. Втім, завдяки подвигу воїна, 14 українських військових змогли вийти з оточення.
Як повідомляло CBN, до Дня територіальної оборони Володимир Зеленський вручив воїну Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Нараз воїн знаходиться на реабілітації після кількох перенесених операцій, але вже зараз думає про повернення до лав Збройних сил.
Фото: Офіс Президента України
Воїн розповів CBN про свою службу та той самий бій, який врятував життя побратимів.
- Коли для вас розпочалася служба у ЗСУ?
- Відправився служити у липні 2022 року, добровільно мобілізувався. Не хотіли брати, бо по віку не підходив, було тоді 24 роки. Казали, що ще не мобілізаційний вік. Але через те, що я офіцер запасу, закінчив військову кафедру, то все-таки добився того, щоб мобілізуватися. Хотів потрапити в якусь бойову частину, але мене відправили одразу в тероборону через вік.
Спочатку це Олександрія була, потім перевели до Кропивницького батальйону. Поїхав на Запорізький напрямок, потім був на Херсонському, якраз коли було звільнення Херсонщини. Штурмові групи пройшли, а ми вже були як група зачистки і зайняття оборони, займали рубежі оборони. Тобто були першими, хто заходить після штурмовиків як група прикриття і плюс зачищали.
Потім нас перекинули на Донецьку область - Старомайорське. Там ми були два місяці, а після того знов попав на Херсон. Знову були ті самі задачі: оборона, повітряний простір, плюс групи ДРГ. І, зрештою, повернувся у Донецьку область - Часів Яр. Це Бахмутський напрямок, там було найважливішим утримання позицій, ми заходили на оборону, але нас прикомандирували до бойових частин і ми стали в один ешелон з ними.
- Які там загалом були завдання?
- Ми відбивали наступи, плюс проводили контрнаступи. Хоча, думаю, це не зовсім правильно називати контрнаступами - ми повертали собі своє. Тобто сьогодні втратили частину території, на наступний день ми її старалися назад забрати. У нас там був населений пункт, плюс «зеленка», шматок лісу. Так ми відбили два штурми. Спочатку було все добре: нас штурмували, ми їх відбивали. Але під час чергового російського штурму наших військовослужбовців взяли в кільце.
Фото: 121 окрема бригада ТрО ЗСУ
- У який момент пішли звільняти їх?
- Ми першу добу навіть не могли нічого зробити, хлопці вже були в повному оточенні, зайшли сили противника, які значно переважали. На другу добу ми все-таки вийшли на вище командування і попросили дозволу прийти до хлопців і хоча б спробувати їх вивести з оточення.
Ми розуміли, що якщо за добу не зможемо нічого зробити, перейняти ініціативу у свої руки, то це вже все. Бо в оточенні немає ні провізії, ні боєкомплекту, зв'язок обірваний, ворожі РЛСки та РЕби роблять. Ми подавали воду хлопцям дроном, бо зайти туди не могли. Я день провів у лісі. Ми першою групою вийшли, пробували пройти до хлопців, то спочатку не змогли навіть вийти з лісу, з одного боку була природна перешкода, з другої - кулеметні гнізда противника.
І коли ми тільки пробували виходить, то вони зразу нас шквальним вогнем заганяли назад в посадку, а тоді слідом FPV, міномети, артилерія, танки. Вони всім, що було, просто накривали ті посадки, не давали нам нічого зробити. На третю добу ми з командуванням узгодили маршрути, по яких можна дійти, і пішли.
- Скільки вас вирушило на цю задачу?
- Було три групи, я був старший своєї групи із чотирьох осіб. Ці 12 бійців, які зібралися у три групи, це, так би сказати, добровольці. Коли отримали команду, що можна виводити людей, я сказав, що хто хоче - йдіть зі мною, бо це мої хлопці, мені їх треба вивести. От так зібралися.
Вдвох із побратимом вирушили вперед, вийшли з ним в дозор. Інші були позаду, щоб не потрапити під атаку всім одночасно. Так перевіряли стежку, чи немає засідок тощо. І все-таки на підході, метрів за сто до позицій потрапили в засідку і побратим потрапив під вогневий контакт, поранення було смертельним, він зразу помер.
Я перемістився в сторону і вступив в стрілецький бій, після чого знищив одного противника, перемкнувся на другого. Другий все-таки влучив мені в черевну порожнину. Але я прийняв рішення, що треба йти далі. Я міг розвернутися, піти назад, але розумів, що мене так просто в спину розстріляють.
Тому перезарядився, знищив другого, почав ще з одним воювати, його поранив. У мене розірвало магазин, тоді ця ж куля зайшла в нирку, друга - збоку, третя зрикошетила біля ока, кадик розірвало і руку. На руці якби не обручка, то відбило б пальця. Обручка зігнулася. В лікарні Мечникова потім розпиляли її, і вона у формі серця. Тепер планую нам з дружиною на річницю весілля нові.
Фото з особистого архіву Сергія
- Але ж у вас поранення вже були серйозні, а на той момент військові ще були в оточенні. Як вдалося врятувати?
- Я себе почував погано, але і стрілецький бій уже більш-менш стихав. У ворога вже були втрати, плюс поранений, вони почали відходити у свою сторону. Я хвилин п'ять посидів, думаю, ну що ж сидіти, зараз кров'ю стечу тут, та і все, ну і все-таки вирішив, що треба виходить до своїх.
Розвернувся, взяв автомат, як ціпок, і потихеньку дійшов до своїх хлопців, двісті метрів майже годину йшов. Як дійшов, сказав, що поранений, мені надали першу медичну допомогу, масовану кровотечу зупинили. Потім взяв з собою з групи двох хлопців, бо мене не було як нести. Спробували, але не вийшло, це посадка.
А всім іншим сказав, щоб продовжували рух, аби вивести наших з оточення, тож ще дві групи по четверо пішли далі звільняти наших хлопців. І все вийшло, вони вже як повернулися, то сказали, що по них вже не було жодного пострілу.
І так виходить, що загалом тим боєм 22 військовослужбовці врятував: чотирнадцять - з оточення, і тих вісім чоловік, які йшли позаду.
- Але поранення даються взнаки, після серйозних операцій потрібна ще довга реабілітація. Які плани загалом, крім максимально можливого відновлення здоров'я?
- Посадки штурмувати вже, мабуть, не вийде, лікар сказав: «У тебе остався один шанс, людям дається два, в тебе - один». Але можу займатися більш штабною роботою. Я знаю, що я можу принести там користь, тому що вже з бойовим досвідом, не просто людина, яка все життя в кабінеті просиділа, я пройшов шлях піхотинця. Тим паче у мене ну командирська посада, хлопці мені дзвонять, кажуть: «Якби не ти - ми б померли. Маєш залишатися, у тебе є хист. Ти з тих командирів, хто не кричить: “Вперед!”, а кличе: “За мною!”».
А ще: хто, як не ми, будем захищати?
