Чому Інгул в Кропивницькому зелений, і чи може бути інакше

Річка Інгул, що протікає Кропивницьким, сьогодні є віддзеркаленням екологічних, інфраструктурних та управлінських проблем, що накопичувалися десятиліттями. 

Її вигляд влітку часто стає джерелом розчарування: русло, заросле очеретом, вода, що нагадує густий килим із водоростей, і неприємний запах, що поширюється у спекотні дні. Цю невтішну картину доповнюють порожні пластикові та скляні пляшки, які плавають серед ряски.

Очевидна для кожного містянина проблема має складну та багатошарову природу. За офіційними даними, санітарний стан річки Інгул у межах міста перебуває під ризиком.

Діагноз Інгула

За словами кандидатки екологічних наук, викладачки Центральноукраїнського національного технічного університету Ольги Гелевери, основних причин три.

«По-перше, це скидання неочищених стічних вод. Інгул — найбільш забруднена річка басейну Південного Бугу, і за багатьма показниками ми маємо перевищення гранично допустимих концентрацій. Це і нітрити, і амоній, і сульфати від Інгульської шахти. До цього додаються фосфати з пральних засобів і скиди з мийок, які напряму потрапляють у річку», — пояснює науковиця.

Другою проблемою, за словами Ольги Гелевери, є зарегульованість течії. Вище Кропивницького та на притоках Інгулу розташовані понад десять водосховищ. Через це річка фактично втрачає природний водообмін Третій чинник — недотримання законодавства щодо прибережних захисних смуг.

Навколо Інгулу має бути щонайменше 50 метрів природної рослинності з кожного боку. Дерева утримують береги від ерозії та не дозволяють агрохімікатам із полів змиватися у воду. Але на практиці землі часто розорюють прямо до урізу води, або ж узагалі облаштовують зливи каналізації просто в річку.

Ще у 2019 році, коли CBN вкотре підіймало тему “вічнозеленого” Інгула, Катерина Гайдук, начальниця Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області чітко описала основну проблему річки. Головним винуватцем є відсутність водообміну. Це призводить до застою води, що створює ідеальні умови для інтенсивного «цвітіння» водоростей.

Історичні спроби очистити Інгул

Турбота кропивничан про Інгул має давню історію. Ще у 2009 році місцева влада почала розчищати річку, щоб уникнути підтоплень і зменшити забруднення. Тоді мешканці районів біля берегів скаржилися на високі ґрунтові води, сморід і комарів. Але грошей на повну очистку не вистачало — і роботи так і не завершили.

Архівне фото очищення Інгулу (2009) Фото: Ігор Філіпенко

У 2012 році проблема повторилася. Газета «Україна-Центр» нагадувала: Інгул завжди мав свої «характерні» проблеми — пересихав влітку, розливався навесні, а на початку ХХ століття його навіть називали «зловонним болотом, що отруює повітря міста». Навіть масштабна програма регулювання русла у 70–80-х не вирішила всіх проблем.

Проєкт розчистки стартував ще у 2000 році, але через брак фінансування його так і не довели до кінця. Частину робіт зробили, але колектори не працювали на повну, а річка заростала очеретом і замулилася. Екологи попереджали: розчистку треба робити регулярно, кожні 5–10 років, інакше всі зусилля швидко губляться.

Чи є у влади план та гроші на зміни

Міська влада Кропивницької громади офіційно визнає проблеми з річкою Інгул у межах міста. У Стратегії розвитку громади до 2030 року зазначається, що річка страждає від незадовільного санітарно-екологічного стану, морфологічних змін русла, зарегульованості та забруднення побутовими відходами. Часткове розорення прибережних зон та втрата природних біофільтрів призводять до замулення, обміління та погіршення якості води.

Стратегічні завдання громади передбачають впровадження сучасних заходів з розчищення русел річок, облаштування прибережних захисних смуг і розвиток «зелено-блакитної» інфраструктури. Мета — покращити екологічний стан річки та підтримувати якість води на рівні класу ІІ (добра, прийнятна якість води) до 2030 року.

Щодо фінансування, у бюджеті на 2025 рік немає окремої програми або виділених коштів виключно на утримання річки Інгул. Деякі заходи можуть реалізовуватися в рамках ширших програм: Програми природоохоронних заходів місцевого значення на 2024–2026 роки (планові видатки 2,9 млн грн) та програм благоустрою населених пунктів (загалом понад 168 млн грн). Проте конкретної деталізації фінансування для річки Інгул у цих документах немає.

Реконструкція набережної Інгулу розміщена серед програм DREAM та має значний бюджет — майже 99 млн грн. За планом, передбачається облаштування сучасних громадських просторів: спортивних та дитячих майданчиків, зон для паркуру, воркауту, скелодрому, баскетбольно-волейбольних майданчиків, велодоріжок, пунктів громадського харчування, майданів для урочистих заходів та малих архітектурних форм.

Втім, на практиці його реалізація виглядає сумнівною. Хоча проєкт існує на папері і внесений до планів міської ради ще з 2024 року, реальні роботи, ще не стартували. Нині це більше концепція та амбіційний план, ніж конкретні зміни на набережній.

Досвід інших міст України

Проблема Інгула не є унікальною для України. Багато міст стикаються з подібними викликами, але шукають власні шляхи їх подолання. Їхній досвід може стати цінним орієнтиром для Кропивницького.

Прикладом є Житомир, де комунальне підприємство «Житомирводоканал» зіткнулося з проблемою фізично застарілих очисних споруд, які вже не в змозі якісно очистити воду з річки Тетерів. Місто розпочало масштабну реконструкцію за кошти Світового банку, що має на меті створити єдину сучасну систему очищення стоків, подолати проблему з фосфатами та економити електроенергію. Однак, незважаючи на ці амбітні плани, старі каналізаційні колектори, термін експлуатації яких минув ще 20 років тому, регулярно рвуться, скидаючи неочищені стоки безпосередньо в річку.

Громади Львівщини залучають зовнішні ресурси. Для багатьох територіальних громад області, як-от Мостиської, Городоцької та інших, значне забруднення річок каналізаційними стоками є спільною бідою через зношеність, застарілість або відсутність очисних споруд. Для вирішення цієї проблеми ініціювали міжнародний проєкт «Clean Baltic Source – очищення стічних вод у Львівській та Волинській областях», що фінансується урядом Швеції.

Ситуація з річкою Либідь у Києві демонструє інший, більш комплексний підхід, що виходить за межі суто інженерних рішень. Довгий час Либідь, як і багато інших малих міських річок, була прихована під бетонними конструкціями. Автори проєкту відновлення, розробленого Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури, прагнуть не просто очистити річку, а повернути її місту, створивши вздовж берегів сучасні громадські простори, зони відпочинку, пішохідну та велосипедну інфраструктуру.

Ключовою перешкодою для реалізації є незаконна забудова прибережної зони, що порушує Водний кодекс України та блокує вільний доступ громадян до річки.

Вирішення подібних проблем європейських річок

Досвід європейських країн показує, що відродження міських річок можливе, хоча це і вимагає десятиліть наполегливої роботи та радикальної зміни підходів. Два приклади є особливо показовими.

Історія Темзи в Лондоні — це не про швидкий успіх, а про довготривалий марафон. Ще у 1950-х роках річку офіційно оголосили "мертвою" через десятиліття скидання в неї каналізаційних та промислових відходів. Відновлення стало можливим завдяки злагодженим діям багатьох сторін: землевласників, фермерів, промисловців та водопостачальних компаній. Вирішальну роль відіграли законодавчі зобов'язання для водопостачальних компаній інвестувати частину коштів в очищення стоків, а також система штрафів для забруднювачів.

У Мюнхені, Німеччина, стався один з найбільш успішних проєктів відродження річки Ізар. Протягом століть річка використовувалася як торговий шлях, а згодом була перетворена на канал із численними гідроелектростанціями та бетонними укріпленнями. Однак у 1995 році розпочалася реалізація проєкту Isar Plan, метою якого було повернення річці її первинного, природного стану.Для цього були розбетоновані береги, прибрані укріплення, а русло було розширили та засипане гравієм. Завдяки відновленню природних гідрологічних функцій, Ізар почала самоочищатися.

Замість висновку

Проблеми річки Інгул — не типовий екологічний виклик, а індикатор зрілості міста та держави. Відсутність водообміну, забруднення стоками та заростання очеретом є прямими наслідками незавершених проєктів, недостатнього фінансування та відсутності системної державної політики. Проте, наявність досвіду інших міст України та Європи могло би стати орієнтиром для перших правильних кроків.

Справжнє відродження річки — це довготривалий процес, що вимагає зміни ставлення та підвищення екологічної свідомості. Стан Інгула — це спільна відповідальність: від рішень влади та промислових підприємств до повсякденних звичок кожного містянина, який дбає про чистоту навколо себе.