Де у степах Кіровоградщини шукати туристичні відкриття

На перший погляд може здатися, що степова Кіровоградщина - доволі скромний на визначні пам’ятки край. Але варто придивитися уважніше, і степ дарує зовсім інше враження. Тут можна віднайти край зі скіфськими курганами, козацькими хрестами, старовинними церквами, водяними млинами, закинутими штольнями. А ще – гранітні скелі, степи з рідкісними рослинами. Деякі з цих місць настільки маловідомі, що про них можуть не знати навіть мешканці сусідніх громад. 

Історик та старший науковий співробітник Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею Сергій Мілютін розповів, що насправді варто побачити в області, якщо не обмежуватися найбільш відомими туристичними маршрутами, і чому деякі з найцікавіших локацій досі залишаються майже непомітними на туристичній мапі.

Сергій Мілютін

Степ - перехрестя цивілізацій

Якщо говорити про найдавніші історичні часи, то степ часто сприймається як простір перетину Сходу і Заходу, а також осілого та кочового способів життя. Водночас Сергій Мілютін зазначає, що таке визначення не має формувати уявлення про степ як про порожню територію. 

- Дуже часто трапляється і стереотипне сприйняття степу. Коли ми говоримо про наш, український, то треба враховувати, що він завжди був центром життя. Воно тут вирувало, – говорить Мілютін. 

Лозуватські скелі

На півночі Кіровоградщини археологи фіксують низку городищ і стоянок культури Трипілля-Кукутені. Найбільші з відомих на території регіону городища віднайдені поблизу Володимирівки та Небелівки. Дослідження Трипільської культури на Кіровоградщині тривають, а післятрипільський період представлений ямною, зрубною та катакомбною культурами. 

Одним із найдавніших народів, який мешкав на цих територіях і відомий із писемних джерел, є кіммерійці. 

- Вони згадуються ще в «Іліаді» та «Одіссеї» Гомера. Також археологи знайшли дуже багато елементів матеріальної культури кіммерійців, однак найбільше в межах нашого степу, якщо говорити безпосередньо про Кіровоградську область, – знахідок скіфів, – розповідає історик. 

Серед найпомітніших типів скіфських пам’яток на території сучасної Кіровоградщини є кургани: 

- Деякі з них активно досліджували ще у XVIII столітті. Зокрема, це курган Лита Могила в межах колишнього Знам’янського району. По суті, його розкоп дав початок вивченню скіфської культури в межах регіону. 

Під час дослідження Литої Могили знайшли значну кількість археологічних матеріалів. Частина цих артефактів нині перебуває за межами України – їх вивезли в Російську Федерацію. Серед знахідок була й бляшка із зображенням золотого орла, яка згодом стала основою для одного зі символів сучасного регіону. 

Інші скіфські поховальні пам’ятки виявили біля сіл Васиного, Медерового, Куцеволівки та Ерделівки. Частина знайдених там предметів – у фондах Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею. Він також зберігає одну з найбільших в Україні музейних колекцій кам’яних баб. 

- Окрім кіммерійців та скіфів, тут мешкали сармати, які прибули приблизно в III столітті до нашої ери, – продовжує Мілютін. 

Після монголо-татарської навали регіон також поступово заселяли кочовики. Зокрема, їхнє поселення відкрили у долині річки Синюхи, де, за даними деяких сучасних учених, відбулася битва між військами Великого князя Литовського і місцевими поселенцями. 

Після розгрому місцевих поселенців степ почав змінюватися, сформувався феномен так званого Дикого поля. Водночас, наголошує Мілютін, ця назва не означає, що територія була безлюдною: 

- Поле не було таким диким, як багато хто його вважає. Адже в долинах річок, особливо коли ми говоримо про північну частину нашої області, фіксуються козацькі зимівники і різні господарські поселення, які належали козакам. 

Степові фортеці

Водночас стародавніх фортець чи масштабних залишків оборонних споруд на Кіровоградщині небагато. 

- Загалом з обороною тут усе доволі складно, адже побудувати ефективні оборонні споруди можливо тільки за високої централізації управління. Наприклад, у Речі Посполитій значну частину оборонних функцій виконувало населення, яке мешкало на території сучасної Черкащини. Це були різноманітні старости, воєводи і так далі. Можна згадати батька Богдана Хмельницького, та й його самого, – додає Мілютін. 

На території сучасної Кіровоградщини повноцінні оборонні фортифікації почали з’являтися лише у XVIIІ столітті. Серед них Мілютін згадує шанцеві укріплення, зокрема Павлівський шанець у межах сучасної Новоукраїнки. Поруч планували звести й Чорноташлицький шанець, однак щодо того, чи був він фактично побудований, досі існують різні версії. Найбільшим фортифікаційним об’єктом регіону стала фортеця Святої Єлисавети, яка розташовувалась у межах сучасного Кропивницького. 

- Однак фортеця Святої Єлисавети була далеко не першою. Ми знаємо, що одними з тих, хто працював на її будівництві, були поселенці з Цибулевого. 

Де шукати сакральний степ Кіровоградщини

У регіоні є чимало урочищ, пов’язаних із виходами граніту Українського кристалічного щита. Частина з них має статус заповідних територій, однак достовірно встановити, які саме історичні події відбувалися в цих місцях у давнину, досить складно.  

Урочище Монастирище

Одне з найбільш насичених легендами місць – урочище Монастирище, що неподалік села Завтурового у Кропивницькому районі. Тут розповідають про давнє святилище, жертвоприношення, зокрема й людські, а також різноманітні містичні історії. За словами Сергія Мілютіна, інформації про такі об’єкти у писемних джерелах замало, а масштабних археологічних досліджень більшості з них не проводили: 

- Насправді ми знаємо про це порівняно небагато, оскільки легенди, які часто розповідають на території урочищ Монастирище і Каскади, не мають якогось матеріального підтвердження. У писемних джерелах дуже мало інформації стосовно цих об’єктів.  

Водночас певні урочища могли мати сакральне значення для народів, які жили на території сучасної Кіровоградщини в давнину. Ідеться про місця, де могли проводити релігійні обряди, здійснювати жертвоприношення або інші ритуальні дії. Проте наукові дослідження здебільшого залишаються на рівні гіпотез. 

- Ми можемо натрапити на інформацію, що деякі з таких урочищ могли мати характер сакральних місць, де народи, які тут мешкали, здійснювали свої богослужіння, приносили жертви і так далі. Знову ж таки, прямі докази цього знайти дуже складно, бо немає писемних джерел, – говорить Мілютін. 

Він додає, що найвідоміша легенда – напевно, про плато Ексампей, про яке згадує Геродот:  

- Буцімто це було сакральне місце, у якому скіфи збиралися для розв’язання низки важливих проблем, а в центрі цього плато стояв великий бронзовий казан.  

Ексампей

За словами Мілютіна, серед дослідників і нині тривають дискусії щодо можливої локалізації Ексампею. Одні версії пов’язують його з територією Миколаївської області, інші – з місцевістю між Петропавлівським та Актовським каньйонами або з плато на межі Кіровоградської та Миколаївської областей, поблизу сіл Вільні Луки та Кропивницького. Водночас жодна з цих версій не має достатньо переконливої доказової бази. 

Певні археологічні матеріали віднайшли й поблизу урочища Каскади, що неподалік села Злинки. 

Урочище Каскади

- Біля Каскадів археологи-любителі й подекуди професійні археологи знаходили артефакти доби неоліту та енеоліту. Однак мало важливих даних, щоб стверджувати, хто саме тут жив, – каже історик. 

Подібна ситуація, за словами Мілютіна, і з припущеннями про присутність у деяких урочищах представників певних археологічних культур. Такі твердження потребують додаткової перевірки та досліджень. Водночас нові археологічні відкриття показують, що потенціал регіону далеко не вичерпаний. 

- Думаю, професор Сергій Скорий, який вивчає цей регіон, зробить іще багато відкриттів, – зазначає співрозмовник. 

Пташиний заказник

Ще одним недооціненим об’єктом Кіровоградщини Мілютін називає Войнівський ландшафтний заказник загальнодержавного значення, розташований приблизно за шість кілометрів від Новоукраїнки. На його території поєднуються характерні для степу природні комплекси, геологічні утворення, різноманітний рослинний і тваринний світ. 

Особливий інтерес заказник становить для спостерігачів за птахами: поблизу села Войнівки – місце їхнього гніздування. 

Войнівський заказник

- Там дуже багато різноманітних червонокнижних рослин, також доволі типових для степу, і велика кількість птахів. Значне зацікавлення до Войнівського заказника мають бьордвочери – люди, які спостерігають за птахами, фотографують їх та знімають на відео. Вони приїжджають сюди цілеспрямовано, а інформація про місце поширюється у спільноті, – зазначає Мілютін. 

Ковила (у Войнівському заказнику)

Через це заказник, за словами історика, у деяких колах може бути відомішим за межами Кіровоградщини, ніж серед жителів найближчого міста. 

На його думку, саме недостатня обізнаність місцевих є одним із показників, наскільки невикористаним залишається туристичний потенціал заказника. Навіть у Новоукраїнці, за словами історика, не кожен мешканець зможе пояснити, де розташований об’єкт і як до нього дістатися. 

ВОДЯНІ МЛИНИ 

Окремий напрям, який можна розвивати в туристичних маршрутах, – старі водяні млини. На Кіровоградщині збереглося кілька таких, деякі уже привертають увагу інвесторів і туристів.

Млин у Тернівці

- Млин у Тернівці Голованівського району має величезні перспективи, декілька років тому туди зайшли інвестиції. Тепер його реконструюють, довкола посадили лаванду. Люди їдуть, щоб зробити цікаві фотографії, і сам млин також приваблює. У селі Соломії того ж району є водяний млин. Також можна згадати млин в селі Синюсі Вільшанської громади, а ще – великий водяний у Луполовому, – розповідає історик. 

Ще одним перспективним об’єктом він вважає млин Вігдора Варшавського в Новоукраїнці. Це п’ятиповерхова споруда, яка вирізняється масштабом та архітектурою. Інтерес до неї додає і постать засновника. 

- Це був відомий у регіоні бізнесмен та меценат під час Першої світової війни. Він активно підтримував військові госпіталі, зокрема фінансував їх у тій же Новоукраїнці, в Ольвіополі, Помічній і багатьох інших містах. Не забував і про діячів культури, – розповідає історик. 

Проблеми охорони природних пам’яток та логістики

Головною проблемою для природоохоронних територій Кіровоградщини залишається їхня фактична охорона. Навіть наявність статусу заказника не завжди гарантує, що території не нашкодять, або що за нею належно доглядатимуть. Серед найбільш показових випадків Сергій Мілютін називає урочище Шумок на Бобринеччині. 

- Є об’єкти, які мають навіть статус заказників, однак все одно громади за ними не доглядають, а фермери – руйнують. Шумок – також загальнодержавний ландшафтний заказник, і декілька років тому його частину розорали, – розповідає історик. 

Однак загроза для заповідних місць – не лише в їхньому безпосередньому знищенні. Не менша проблема – те, що немає інформації, що людина перебуває на території природоохоронного об’єкта. Часто нема навіть інформаційних дощок. Через це люди можуть сприймати їх як звичайні місця для відпочинку і не усвідомлювати, що перебувають у природно-заповідному фонді. 

Водночас, на думку Сергія Мілютіна, повністю закривати природні території для людей також не є універсальним рішенням: 

- Я думаю, тут має бути симбіоз. І до цього процесу повинні долучатися всі. Бо замало, якщо працює тільки громада і низка ентузіастів. Знову ж таки, влада повинна так чи інакше на цьому акцентувати. Звісно ж, поширювати інформацію, щоб сприяти екологічній свідомості населення. 

Розвиток туризму, на його думку, не означає, що кожен заказник чи пам’ятку природи потрібно перетворювати на популярну локацію з великим потоком людей. Частину територій доцільно залишати максимально тихими, щоб не створювати додаткового навантаження на природу. Натомість відвідувачам можна відкривати лише окремі ділянки, де туристична активність не суперечитиме завданням охорони. 

Ще однією проблемою для туристичного розвитку Кіровоградщини Мілютін називає логістику. За його словами, область має чимало цікавих природних та історичних об’єктів, але між ними часто складно організувати зручне сполучення. У цьому регіон, на його думку, поступається сусіднім Миколаївщині та Черкащині, де туристичні маршрути розвинені краще. 

- Подекуди розроблені на папері маршрути нереально втілити в життя. Наприклад, історичного характеру, стежками Нестора Махна тощо. На цей маршрут виділено певну кількість часу, однак поєднати об’єкти між собою неможливо, бо вони охоплюють два різні куточки області. І, щоб доїхати з точки А в точку Б, потрібно мінімум три години, враховуючи специфіку сполучення, бо це часто можуть бути звичайні села в невеличких громадах, де є проблеми з дорогами, – підсумовує Сергій Мілютін. 

Що подивитися на Кіровоградщині за один день

Якщо людина вперше приїжджає на Кіровоградщину і має обмежений час, Мілютін радить почати з міст, де збереглася цікава історична та архітектурна спадщина. Передусім це Кропивницький, а також Олександрія та Бобринець. Частина місцевих будівель цікава не лише з архітектурного погляду, а й завдяки історичному та культурному контекстові. 

Серед природних локацій він виокремлює вже згадане урочище Каскади неподалік села Злинки, а також Когутівку – загальнодержавний ландшафтний заказник у долині Синюхи. Ще одним цікавим напрямком може бути місцевість між селами Ганнівкою та Іскрівкою в долині Інгульця (Олександрійський район). 

Кочубеївські штольні

- Там і хрест козака Сави Самодриги кінця XVIII століття, і давня церква в Іскрівці. Потім сама долина річки Інгулець, там неподалік є заказник Інгулецький степ. Сама Ганнівка, поруч – Кочубеївські штольні. Це покинутий залізорудний рудник початку XX століття, який став популярною туристичною та навіть кінематографічною локацією. 

Пречистенська церква в селі Ятрань

Якщо ж мета – саме степ, і на знайомство з цією частиною області є лише один день, то Сергій Мілютін пропонує маршрут, який дає змогу поєднати природні та історичні об’єкти: 

- Мабуть, це був би маршрут, який би об’єднав Злинку, урочище Каскади біля Злинки. Звідти можна легко добратися як пішки, так і автотранспортом до Войнівського заказника, звідти попрямувати на Новоукраїнку і далі – на Малу Помічну. Біля неї є стара економія Іванових-Рогальових, вона також варта уваги, – ділиться співрозмовник.  

Нечаївка 

Ще один варіант одноденної мандрівки може об’єднати Нечаївку, Голубієвичі та урочище Розлитий камінь. Ці об’єкти розташовані досить близько один до одного, щоб побудувати маршрут навіть без власного автомобіля чи велосипеда. 

- Це все реально поєднати в один день, навіть якщо немає авто чи велосипеда. Об’єкти між собою відносно близько розташовані. І вони цікаві насамперед у природничому контексті, – розповідає Сергій Мілютін.  

Ідеться про територію, де добре представлені гранітні виходи Українського кристалічного щита та степові ландшафти. Особливо мальовничими є ділянки вздовж річок. Для відвідування цієї частини області Мілютін радить обирати весну, коли поєднуються комфортніші для мандрівок температури, активно цвітуть степові рослини. Саме навесні тут можна побачити значну кількість рослин, занесених до Червоної книги України. Особливо це стосується Войнівського заказника та урочища Розлитий Камінь.  

Сергій Мілютін і сам проводить екскурсії, тож наголошує, що можна підібрати маршрут для будь-кого:  

- Навіть якщо на один день, то в нас є на що глянути. Аби лиш були час та можливість для мандрівки. А Кіровоградщина знайде чим здивувати.

Мирослава Липа, Укрінформ.

Фото надані Сергієм Мілютіним.