Голод на Кіровоградщині: індустріалізація на кістках
Масовий штучний голод, який створила більшовицька репресивна машина у 1932–1933 роках, забрав життя від 3,9 до 10,5 мільйона людей за різними підрахунками. У тексті розповімо деякі факти про Голодомор на Кіровоградщині. А також те, як лікарі пояснювали високу смертність, що було з населеними пунктами області, які потрапляли на «чорні дошки», та як діяли «торгсини».
Чим виправдовували смертність більшовики
У ті роки статистику смертей по всій Україні вели неналежно. Крім того, голод спричиняв найрізноманітніші хвороби, тож лікарі мали змогу списувати смерті мільйонів українців на них. Зокрема, ввели навіть спеціальний термін.
«Найчастіше використовували такий термін, як ББН — безбілковий набряк, яким позначали фактично опухання з голоду. І цей термін зустрічається доволі часто. У книгах реєстрації смертності також поширена причина — нібито від старості», — розповів CBN історик, заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак.
Від «старості» у комуністів могли померти навіть у 30 років. Тож за часів сучасної України це спричинило низку проблем у підрахунку кількості жертв.
«Коли готували у 2007–2008 роках книгу пам'яті, тоді довго і важко дискутували про те, як визначити, чи людина померла з голоду, чи не з голоду. І очевидно, що фахівці, науковці так і не дійшли до єдиної думки, тому що фактично неможливо у більшості випадків визначити за тими діагнозами, які тоді ставилися, реальну причину смертності», — зазначає Володимир Тиліщак.
Медичний документ. Запис акту про смерть.
Сергій Мілютін, старший науковий співробітник Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею, розповідає, що подібні «діагнози» торкнулися і Кіровоградщини:
«Дуже часто писали, що людина померла від серцево-судинних захворювань. Писали, що причиною смерті був діабет, старість і так далі. Дуже рідко вказувалося, що людина померла від голоду. Це радше були винятки, і такі випадки, по суті, були одиничні, зафіксовані в нашому місті».
Партійні діячі того часу були, звісно, добре поінформовані про те, що діється. Існував фонд ЧК, створений у 1920 році, де зберігали інформацію, яка доводила, що люди вмирали від причин, викликаних виключно голодом.
«Там є інформація про політичну ситуацію та про діяльність повстанського руху в Єлисаветградському повіті, а пізніше — в окрузі Зінов'євська і далі», — розповідає Сергій Мілютін.
І додає, що хоч прямого документального підтвердження, що лікарі отримали наказ не фіксувати причину смерті голодом, не виявлено, це цілком могло бути усним розпорядженням.
Факти того часу наводить історик Іван Петренко у своїй книзі «Торгсин на Зінов’їнщині»:
«Станом на 25 лютого 1933 року на заводі „Червона зірка“ зареєстрували 425 випадків голодних опухань. По швейній фабриці пухлих працівників виявили 12, по електростанції та типографії — 10, серед слухачів радпартшколи — 45. На вулицях міста та в цехах почастішали втрати свідомості на ґрунті виснажень. Голодування призводило до смертей робітників та членів їхніх сімей».
«Чорна дошка» — вирок усьому населеному пункту
«Совєти» ввели систему дошок ще до Голодомору як систему контролю та покарання.
«Оці дошки пошани, так би мовити, — такий релікт цієї системи, яка була запроваджена ще на початку 20-х років, коли були червоні дошки і чорні дошки. Червоні дошки — це дошки пошани, а чорні дошки — дошки ганьби», — говорить Володимир Тиліщак.
Але у 1932–1933 роках «чорні дошки» стають не просто символом осуду, а частиною репресивного механізму, розповідає науковець:
«Коли селу чи населеному пункту, або тому об'єкту, який був занесений на чорну дошку з листопада 1932-го року до початку 1933-го року, фактично вводився певний блокадний режим».
На «чорній дошці» колгоспи Сасівської та Ганнівської сільських рад Зінов’ївського району описане покарання для колгоспників уготував Одеський облвиконком. Газ. «Соціялістичний наступ», грудень 1932 р. Фонди ДАКірО
Ці знущання торкнулися і Кіровоградщини:
«Це заборона на виїзд за межі населеного пункту, який потрапив на чорну дошку, заборона продавати продовольчі товари, а також побутові товари, там, наприклад, сірники, керосин й так далі. Ці обмеження діяли до того часу, поки населення, яке потрапило під ці заборони, не виконувало план хлібозаготівель. Як тільки план хлібозаготівель виконували, то потім вже можна було отримати дозвіл на продаж і продовольства, і інших товарів», — коментує Сергій Мілютін.
Але «чорна дошка» — це по суті вирок, тому що найчастіше такі населені пункти просто вимирали.
Науковець розповідає, що такі випадки були й у Кіровоградській області:
«Село Далеке вимерло практично повністю. Це Новоукраїнський район. Великі демографічні втрати. Новий Стародуб — це Олександрійський район нинішній. Диківка, Дмитрівка — це колишній Знам’янський район. Нова Прага — там також величезна смертність була. Більшість таких населених пунктів була занесена на „чорні дошки“».
«Торгсин»: коли колосок дорожчий, ніж золото
«Торгсин» розшифровується як «торгівля з іноземцями». Це була всесоюзна мережа, яка розрослася якраз у 1932–1933 роках. У Кропивницькому «торгсинів» було два. Один із них знаходився на перехресті вулиці Театральної і Великої Перспективної (за нинішніми назвами).
Будівля у Зінов’ївську на розі вул. Леніна та К.Маркса (нині Театральна та Перспективна), в якій, за розповідями очевидців, знаходився універмаг «Торгсин». Фото 60-х рр. ХХ ст. З колекції Ю. Тютюшкіна, м. Кропивницький
Крім того, подібні торгові точки були у Новоукраїнці, Бобринці, Знам'янці, Голованівську й Олександрії. Сергій Мілютін розповідає, що саме могли купувати люди:
«Продавали там, по суті, їжу. Дуже багато було різних сортів ковбаси, крупи різноманітні. Продавалося це все або за іноземну валюту, або за золото, срібло чи коштовне каміння. Торгсини утримували ті люди, яких туди влада призначала. Це був відповідальний працівник, який був призначений безпосередньо».
Більшість «торгсинів» на Кіровоградщині ліквідували вже після геноциду — у 1935 році. Але свою роль вони відіграли. Суть цих точок одна: витягнути з населення якомога більше цінностей, реліквій, запасів чи грошей та спрямувати їх на індустріалізацію. Промисловість ціною людських життів. Цинізм «совєтів» дуже легко проглядається у тому факті, що «торгсини» приймали іноземну валюту та царські монети. Кати брали все:
«Іноземна валюта приходила в банк, а потім з цього банку йшла інформація далі на місце, і людина отримувала відповідний талон, який засвідчував, що іноземна валюта була спрямована до Радянського банку. Людина на руки долари чи марки не отримувала. Тут просто на руки отримувалося документальне підтвердження, що переказ грошей було здійснено», — розповідає Сергій Мілютін.
«Торгсинівські гроші» вартістю в 1 коп. Діяли до травня 1933 р. На них можна купити
200 грамів борошна найнижчої якості. З особистого архіву О.Сухомлина, м. Дніпро
У радянські часи факт штучного голоду, звісно ж, замовчували. Ті, кому вдалося вирватися із Союзу, намагалися розповісти в інших країнах про геноцид. Але доля таких людей не завжди складалася добре навіть після перетину кордону. Сергій Мілютін розповів CBN про долю Леоніда Діаковського:
«Є в нас у Державному архіві справа на чоловіка Леоніда Діаковського. Він тоді мешкав у селі Комишувате, зміг втекти за кордон. Переплив річку Дністер і опинився в Румунії».
Там чоловік почав розповідати про голод, але влада Румунії видала його СРСР.
«Згодом він отримав три роки позбавлення волі в виправно-трудових таборах. Чи повернувся він із табору, чи ні, невідомо. У будь-якому разі в рідне село він точно не повертався», - підсумовує Сергій Мілютін.
Голодомор — це трагедія мільйонів життів. «Чорні дошки», «торгсини», фальшиві діагнози — усе це демонструє цинізм влади та системний терор проти людей. 22 листопада ми згадуємо жертв Голодоморів і вшановуємо пам'ять тих, хто загинув від терору.
Авторка: Дар'я Татарчук
У тексті використані матеріали з книги Івана Петренка «Торгсин» на Зінов’ївщині: золото в обмін на життя»; з наукового матеріалу Геннадія Іванущенка Діагнози про смерть в період Голодомору 1932-1933 років як джерело створення персональних баз даних.
