Голос минулого: як оживають українські вірші у сучасній музиці 

Перегляди: 508

Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії нашого існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань та війн, пісня завжди допомагала людям. Попри те, що багато пісень народилися з болю та страждань, як засіб, який мав би допомогти висловити свої емоції, вони несуть світло та добро.

У наших піснях є все: і сум, і біль, і туга, яку ми висловлювали під час важких періодів свого життя, а також є щастя, любов, спокій, традиційний український гумор та веселощі, які супроводжували радісні події в історії нашого народу. 

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

Багато років поспіль наші вороги знищували кращих серед нас, стирали нашу культуру та мову, намагаючись змусити нас забути наше коріння та силу, пригнітити нас, знищити, але українці знову і знову, наче з попелу, відроджувались та разом із новими силами будували своє майбутнє. 
 
Під час повномасштабного вторгнення росії в Україну зазнала змін кожна сфера життя українців, не оминули вони й музичне мистецтво. 
 
Всі ми пам’ятаємо перші дні вторгнення та те, як музика об’єднала українців. Найпершою згадується «Ой у лузі червона калина», яку співали українські січові стрільці з 1914 року. Композиція отримала друге дихання у 2022 році та стала своєрідним символом та гімном боротьби у повномасштабній війні після того, як її заспівав лідер гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк на Софіївській площі.

Андрій Хливнюк. Скриншот відео каналу «ProSerial»Андрій Хливнюк. Скриншот відео каналу «ProSerial»

Таких творів, які відгукуються українцям і зараз багато, їх відроджують у музиці. 
 
Наприклад, Артем Пивоваров популяризує українську літературу в авторському культурному проєкті «Твої вірші, мої ноти», де на вірші українських письменників пише мелодію, створюючи сучасні пісні. 
 
Основою нової пісні став вірш «Барабан печалі», написаний поетом-футуристом з покоління Розстріляного Відродження Ґео Шкурупієм, якого заарештували у 1934 році у Києві та звинуватили у приналежності до «київської терористичної організації Об'єднання українських націоналістів». 

Гео ШкурупійҐео Шкурупій

Шкурупій намагався довести свою невинність та те, що його тортурами змушували зізнатися у співпраці з «ОУН», однак його засудили на 10 років виправно-трудових таборів, а його дружина Варвара Базас потрапила в більшовицьку категорію ЖИ — «жена изменника родины», її разом із сином Георгієм як родину ворога народу виселили з Києва. 
 
25 листопада 1937 року «особлива трійка» переглянула справу Шкурупія й засудила його до смертної кари. Розстріляли митця 8 грудня 1937 року в Ленінграді (за іншими даними — в Ленінградській області), проте у 1957 році він був посмертно реабілітований радянським режимом. 
 
У межах свого проєкту «Твої вірші, мої ноти» також співак створив гурт «The вуса». Першою роботою стала пісня «О панно Інно» за віршем Павла Тичини, яка дещо відрізняється від попередніх композицій співака своїм стилем, настроєм та подачею, вона не така серйозна як попередні роботи, композиція заряджена позитивом та покликана подарувати гарний настрій, якого зараз так не вистачає українцям. 

Скриншот відео каналу «Artem Pivovarov» Скриншот відео каналу «Artem Pivovarov»

Повний альбом «Твої вірші, мої ноти» вийшов 10 березня 2023 року і загалом містить 17 пісень. У ньому є вірші Тараса Шевченка «Думи», Павла Тичини «Там у тополі» та «Арфами, арфами», Гео Шкурупія «Майбутність», Миколи Вінграновського «Романс», Богдана-Ігоря Антонича «До весни» та інші. 

«Те, що, наприклад, слова Шевченка у пісні «Думи» отримали нове прочитання, звучать надзвичайно лірично й чуттєво. Але також тут треба говорити про молодь, яка читає мало, шкільну програму сприймає, як щось нудне, статичне, нецікаве. А у виконанні молодих сучасних співаків лірика отримує нове життя, стає культовою та впізнаваною. Звісно треба відроджувати нашу літературну творчість у новому прочитанні», - розповіла у коментарі CBN викладачка ЦДУ імені Винниченка Тетяна Нестеренко.

Студентка Ангеліна думає, що українська культура багата на різні цікаві історії. Завдяки інтерпретаціям у більш сучасному форматі український народ може відчути тяглість з минулим: міфологією, звичаями та традиціями. Без культури немає нації, без банального розуміння хто ми у нас немає майбутнього життя як українців.

Найпростіший і найлегший спосіб популяризації української мови та творчості на думку студентки - це кіно.

«Все ж таки кіно - це спосіб впливу на людей, але я часто ходжу в кіно на українські фільми й там дуже мало людей взагалі. Тому потрібно певно змінювати кут впливу держави на покращення становища і популяризації українського загалом», - сказала Ангеліна.

Проте вона каже, що вже помітні зрушення у сприйнятті української мови серед людей.

«На мою думку, сприйняття української мови загалом покращилося, колись у людей було враження про нашу мову та культуру загалом, що це щось сільське або галицьке, не було зв'язку з тим, що це твоя культура і твоя мова, хоча ти жив в цей період якраз на території держави України, яка зазначена у твоєму паспорті та просто банально цурався її», - думає студентка.

Студент Денис каже, що іноді йому буває цікаво торкнутися минулого через сучасні твори.

«Популяризація будь-чого на сучасний лад це цікаво. Але, на мою думку, це не завжди виходить зробити вдало, бо якщо взяти якісь старі твори, які були написані 100 чи 200 років тому і намагатися їх просто переробити на сучасний лад, то це буде схоже трохи на пародію, а не на інтерпретацію. Треба, щоб вони відповідали сучасності та перегукувалися із сьогоденням», - сказав у коментарі CBN студент Денис.

Говорячи про відродження української літературної творчості не можна оминути проєкт «Ти [Романтика]». Це альбом, який у поєднанні з відеорядом створює реп-оперу за мотивами життя письменників, які загинули від радянських репресій у 1937 році. Назва сучасного проєкту схожа з новелою «Я (Романтика)» Миколи Хвильового. Цей письменник - один із героїв реп-опери, так само як і Павло Тичина, Микола Куліш, Лесь Курбас та інші. 

Скриншот відео каналу «МУР»Скриншот відео каналу «МУР»

Сюжет оповідає про історію харківського будинку «Слово», у в якому у 1930-х роках жили українські творці. Проте це житло було пасткою для митців, там здійснювали репресії та арешти проти діячів української культури. 
 
«Ти (Романтика)» – це 17 пісень, об’єднаних однією сюжетною лінією, Саме тому автори пропонують слухати їх послідовно, не перериваючи суцільну історію. 
 
Ініціаторами створення альбому виступили музиканти гурту «МУР», які від початку повномасштабної війни створюють композиції на вірші українських письменників із сучасною обробкою та аранжуванням. 
 
Українські музиканти не обходили вірші українських поетів ще й до війни. Наприклад гурт «Один в каное» одразу після свого створення у 2010 році прагнув знайти таку пісню, яка примусить говорити про молодий колектив усю країну. Такою стала композиція «Човен» на вірші Івана Франка, без якої тепер не обходиться жоден концерт гурту. 

Вокалістка гурту Ірина Швайдак, скриншот відео каналу «Lviv Acoustic Fest»Вокалістка гурту Ірина Швайдак, скриншот відео каналу «Lviv Acoustic Fest»

Поезію Івана Франка для своєї творчості обрала й Христина Соловій, вона виконала пісню на слова його вірша «Отсе тая стежечка».

Вірш Шевченка «Мені однаково» теж переспівали. Його слова поєднав із музикою Андрій Кузьменко, більш відомий як Кузьма Скрябін. 
 
Твори шістдесятників також отримали нове прочитання у вигляді пісень. Це була творча молодь, яка своїми творами та активною громадською діяльністю намагалася відроджувати національну свідомість, боротися за збереження української мови та культури та прагнула свободи творчого самовираження.

Шістдесятники. Праворуч Євген Сверстюк, Ліна Костенко, Іван Світличний, Іван Драч, Іван Дзюба, Микола ВінграновськийФото: Історична правда
Шістдесятники. Праворуч Євген Сверстюк, Ліна Костенко, Іван Світличний, Іван Драч, Іван Дзюба, Микола Вінграновський

Шістдесятники влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси. У своїх творах митці говорили реальні проблеми життя, які замовчували у часи сталінізму. 
 
З середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи. 
 
Гурту «Pianoбой» у 2013 році вдалося переспівати вірш Миколи Вінграновського «Я сів не в той літак» так, що вона і зараз викликає емоції у слухачів, хоч вірш був написаний у середині минулого століття. 
 
Один із найромантичніших віршів Василя Стуса «Напевне, так і треба» потрапив до переліку творів гурту «Фіолет». Пронизлива мелодія і ніжний вокал перетворили вірш на тужливу пісню за коханою людиною.

Василь Стус через свої ідеї щодо збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської влади, усі його твори неодноразово забороняли до друку і прочитання, а його самого – кинули за ґрати, де він і загинув. Проте його творчість і досі живе в українській культурі. 
 
Вірш «Неандертальці», який Ліна Костенко опублікувала у на своїй Facebook-сторінці у 2013, вирішила заспівати Jamala. Вона виконала цю пісню на першому сольному виступі після перемоги на Євробаченні. 
 
Гурт «Фіолет» обрав для виконання одну з найромантичніших поезій Костенко «Спини мене»
 
Kozak System заспівали пісню на найромантичніший вірш Василя Симоненка «Не моя», який завдяки гурту ожив через півстоліття. 
 
Обсяг тексту, на жаль, не дозволяє згадати всіх виконавців, які популяризують творчість українців, зокрема постраждалих від радянської влади. Розвиток української музики є важливим як під час війни, так і в мирні часи, вона не лише відображає дух нації, її історію та певною мірою традиції, а є також потужним засобом об'єднання та підтримки під час складних періодів. Розвиток музичного мистецтва допомагає зберігати історію, культуру та мову, й передавати це наступним поколінням.