Графіті Кропивницького: троє художників розповіли про свою творчість

Сучасна культура графіті виникла наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років у Нью-Йорку, США. Її витоки пов’язані з підлітками з бідних районів, які почали залишати свої псевдоніми (теги) на стінах будинків, у метро та на вуличних об’єктах. Це явище мало соціальне підґрунтя: у середовищі, де молодь почувалася непоміченою, графіті стало способом заявити про себе у міському просторі. З часом прості написи перетворилися на складні композиції – великі кольорові роботи, що вимагали художніх навичок. Культура графіті стала частиною ширшого хіп-хоп руху разом з брейкдансом і репом.

Саме слово graffiti походить від італійського graffito (подряпаний), а приклади настінних написів і малюнків існували ще в давнину – у Помпеях, Давньому Єгипті, Греції та Римі. Однак ці давні зразки не мають зв’язку з субкультурою графіті, яка сформувалася у ХХ столітті в Нью-Йорку.

Звісно, це явище не оминуло й український простір. Для когось графіті – просто малюнки, для когось – вандалізм, а для тих, хто тримає балончик у руці – спосіб заявити про себе, навіть якщо справжнє імʼя залишатиметься невідомим. Троє графіті-митців з Кропивницького розповіли про себе та історію створення своїх робіт.

Максим. Instagram – @_ribachochek_

Я не можу сказати, що за роботами стояла якась глибока ідея. Частіше всього я працював у стилі фроу-ап та вайлдстайл. (Фроу-ап – швидкий напис із округлих/пузирчастих літер; вайлдстайл – складний текстовий стиль, де букви переплітаються, деформуються, набувають переходів, об'єму). Більшість графіті я створював швидко, без надмірного заглиблення в деталі. Головне було передати саму форму та експресію.

Вибір місця зазвичай був простим, малював там, де було вільно, де ніхто не заважав і можна було спокійно попрацювати. Дрібні роботи займали близько 10–15 хвилин, а над більшими доводилося попотіти. Іноді витрачав до години, особливо якщо хотілося зробити щось більш виразне. Звісно, перші роботи були з помилками: десь порушені пропорції, десь кольори “конфліктували” між собою. Але з часом навчився уникати таких проблем.

Однією з найзначніших для мене стала робота з написом “Ukraine”. Це була моя перша велика робота з фоном, до якої я кілька разів повертався, щось доробляв, підправляв. Тепер вона вже трохи “пожила” якісь діти домалювали поруч свої символи, щось дописали, але загалом виглядає ще цілком пристойно.

Сміті. Instagram – @smiti_graf і @brush.the.streets (спільний з Єгором @yehorartsensei)

Я почав малювати 5 років тому і з усього можливого мене привабило саме графіті. Мені було цікаво реалізовувати свої роботи у вигляді тварин, пейзажів, моху, робити різні абстрактні форми. Графіті дало мені своєрідний поштовх на розвиненні у сфері малювання. Мої роботи – це свобода. Тим, що я публікую свою творчість, я показую те, що потрібно висловлюватись, робити те, чого хочеться. Не потрібно бути скутим та закритим у собі. Навіть якщо забороняє закон, норми, наше суспільство.

Графіті для мене – культура кожного міста, кожної країни. І я хочу, щоб у моєму місті були такі ж самі кольорові кутки мистецтва. Дуже багато часу йде на кожну роботу на стіні, десь 5-7 годин точно, я і не дуже поспішаю, бо мені це в кайф. Але я малюю не тільки на стінах, це також і закинуті вагони, полотна, також малюю на замовлення.

Щодо реакції людей: ми іноді збираємось компанією помалювати, хтось проходить повз і каже, що ми псуємо стіни, навіть якщо це замовлення. Хтось підходить, цікавиться, і каже нам: "Можливо ми чогось не розуміємо, але це вже не просто сіра стіна, це виглядає по-свіжому і по-новому". Але і треба мати розуміння, що графіті – не лише про малювання на стінах, а це і мається на увазі реп, брейкданс. Грубо кажучи, це вуличний стиль у всіх проявах творчості.

Єгор, Instagram – @yehorartsensei і @brush.the.streets (спільний зі Сміті @smiti_graf).

Ідеї зʼявляються спонтанно, мені завжди комфортно малювати гротескні портретики. Око – це мій нікнейм на стінах. Історія створення цього тегу дуже заплутана, частково у ній залишився початковий сенс, який можна описати одним словом "спостерігач"/"наглядач". Частково це вкрадена ідея, а частково це вже частина моєї айдентики. Я не обирав стиль, в якомусь сенсі стиль обрав мене. Як він називається – нехай придумують критики. На свої роботи я виділяю пару годин точно.

Малюємо ми все це біля школи, щоб надихати молодь створювати щось круте. Чи хотів би я щось поправити? Чесно кажучи, не те щоб дуже сильно. Краще, як на мене, зробити щось нове і цікавіше. Люди, коли проходять, завжди підтримують. Кажуть, що ми молодці, їм подобається.

Законність таких малюнків у випадках, коли це не комерційні замовлення, все ж інколи викликає сумніви. Водночас заперечити існування графіті як окремого напряму вуличної культури неможливо. А питання, у яких випадках це слід вважати вандалізмом, а в яких – мистецтвом, залишимо відкритим.

Авторка: Анастасія Попова.