Хронічна неуважність: коли час іти до психіатра

Забудькуватість, неуважність, імпульсивність можуть здаватися невихованістю чи такими негативними рисами характеру як у дітей, так і у дорослих. Якщо говорити про дітей, поведінкові труднощі можуть бути джерелом великого стресу для всієї родини. Звинувачення у «небажанні вчитись» нерідко викликають у батьків гнів, розгубленість та відчуття безсилля.

Окремі ознаки - неуважність, надмірна активність або імпульсивність - можуть проявлятись у нормі, особливо в дитячому віці. Проте, коли ці прояви істотно порушують щоденне життя, соціальні контакти та навчання, і не відповідають віковому розвитку, ймовірно, це ознаки розладу дефіциту уваги та гіперактивності. У дітей цей розлад проявляється труднощами з концентрацією, невмінням контролювати імпульси, надмірною активністю. Це часто призводить до конфліктів з однолітками, непорозумінь із батьками та вчителями. На жаль, діти з РДУГ можуть зазнавати цькування або соціального відторгнення, що спричиняє втрату впевненості у собі, зниження самооцінки, емоційні розлади та труднощі з адаптацією.

Проте РДУГ - це не лише дитяча проблема. У багатьох дорослих симптоми зберігаються або набувають нових форм. Люди можуть натрапляти на труднощі в організації повсякденного життя, хронічною неуважністю, внутрішнім неспокоєм, проблемами у роботі та стосунках. Часто РДУГ у дорослих залишається недіагностованим, оскільки симптоми можуть ховатись за «маскою» тривожності, прокрастинації або емоційної нестабільності.

Нерозпізнаний і нелікований розлад може впливати на якість життя, заважати досягненню цілей, сприяти вигоранню, депресії чи залежностям. Водночас своєчасна діагностика та лікування можуть суттєво покращити функціонування і розкрити сильні сторони людини з РДУГ.

Про цей розлад CBN розповіла лікарка, очільниця дитячого відділення Обласної клінічної психіатричної лікарні Яна Острова.

Яна Острова. Фото: CBN

- РДУГ - це захворювання, чи особливості характеру?

- Зараз в суспільстві дуже часто говорять «синдром дефіциту уваги та гіперактивності». Не існує такого поняття. Правильно говорити «розлад дефіциту уваги та гіперактивності». За міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10), ми можемо діагностувати два стани. Це порушення активності та уваги і гіперкінетичний розлад поведінки. Вони включені в загальну категорію «гіперкінетичні розлади». Тобто це є розладом, є в міжнародній класифікації хвороб, тож діагностується і лікується.

- Як це проявляється у діток найчастіше? Що можуть батьки спостерігати?

- Клінічна картина гіперкінетичного розладу визначається трьома основними клінічними ознаками: неуважність, гіперактивність та імпульсивність. Що стосується неуважності, тут розуміється такий поведінковий патерн, за якого людина відчуває труднощі з початком виконання завдання, зосередженості на ньому і завершенням процесу.

Загалом діти дитина не спроможна приділити увагу деталям, робить помилки через неуважність, у неї виникають труднощі з підтриманням уваги протягом певного часу, саме коли це потрібно. Складно дослухати питання чи відповідь, стежити за думкою співрозмовника. Іноді у батьків складається враження, нібито їх дитина взагалі не слухає. Також таким дітям важко планувати і доводити до кінця розпочаті справи.
Є труднощі з організацією виконання завдань. Зазвичай діти уникають тих завдань, які потребують розумового процесу, насамперед - уроків. Це основне, на що звертають увагу батьки і вчителі. Тобто ми говоримо про такий розлад, який повинен спостерігатися не лише вдома батьками, а і у школі.

- Як виявляють цей розлад?

- Має бути декілька сфер у соціумі, де спостерігаються проблеми у поведінці дитини. Тобто дуже часто ми бачимо характеристики зі школи, в яких зазначається, що дитина неуважна, відволікається, їй важко зосередитись, вона швидко відволікається з одного виду діяльності на інший, потребує частої зміни діяльності, губить речі, шкільне приладдя, підручники, зошити, книжки, елементи одягу.

Для діагностики гіперкінетичного розладу має бути обов'язково шість-дев'ять симптомів неуважності. Наступним клінічним критерієм є гіперактивність. Гіперактивність характеризується надмірною фізичною активністю, постійним відчуттям неспокою. І цей неспокій не дозволяє дитині сидіти на одному місці, є постійна тривога. І коли ситуація потребує посидючості, дитина це не може зробити повноцінно, через те, що починає соватись на стільці, вставати, ходити, дуже часто відволікатись з одного предмету на інший.

Фото з відкритих джерел

- Як в народі кажуть, «шило в одному місці»?

- Можна і так сказати, звісно. Часто говориться про те, що дитина робить зайвих безліч зайвих рухів, і це неспокійні рухи, човгання на стільці, нездатність гратися тихо. Зазвичай це «гучні» діти, їх чути добре. Вони багатослівні, балакучі, нав'язують свою тему для розмови і не реагують на емоційне сприйняття цієї інформації тією людиною, кому це говорять. Тобто неважливо, чи слухає людина, такі діти будуть постійно говорити і говорити, залучати вашу увагу і привертати для того, щоб ви розділили з ним його емоції.

Далі ми будемо говорити про імпульсивність. От, власне, імпульсивна поведінка проявляється під час, наприклад, розмови, спортивних змагань, дуже часто батьки говорять про те, що дитина не може стояти в черзі або не може чекати своєї черги. І ось такі діти, вони діють не роздумуючи, можуть давати негайну відповідь на питання, не дослухавши його до кінця. І в імпульсивності дуже часто спостерігається порушення поведінки. Ми можемо спостерігати необдумані вчинки дитини, які дуже часто можуть призводити не тільки до конфліктних ситуацій, а і до правопорушень.

- Мова йде про дітей, які старші?

- Так, це вже в підлітковому віці. Такі діти легко навіювані, часто знаходять собі компанії не дуже соціально благополучні, і починається некерована поведінка, яку важко скоригувати батькам і психологам самостійно, тому вже потрібно підключати медикаментозне лікування.

- Тобто робота психіатра у тому, щоб крім роботи з психологом, людина приймала правильно призначені ліки?

- Психолог може дати поради. Діагностує розлад саме психіатр. Тобто, якщо цей розлад не діагностований, то психолог не зможе допомогти. Потрібно діагностувати і розібратись, чи дійсно це є гіперкінетичним розладом поведінки. Неважливо, це дитина чи дорослий, шлях починається з психіатра, дитячого або дорослого. Є відповідні критерії діагностики. Це критерії МКХ-10, зазвичай, чим ми і користуємось. Також є критерії ще DSM (посібник з діагностики і статистики, - авт.), але більше ми ж працюємо по наших класифікаторах.

Якщо цей розлад діагностований, тоді, звісно, починається лікування в когнітивно-поведінковій психотерапії та медикаментозній. Зазвичай одночасне лікування за допомогою психокорекції та медикаментозних препаратів є найбільш ефективним. У дітей часто починають з психокорекції. Якщо вона є ефективною - це супер, достатньо цього. Якщо ні - батьки звертаються для призначення медикаментозного лікування. Це зазвичай це психостимулятори. Є два протокольних препарати, які є золотими стандартами лікування розладу.

- Багато людей вважають, що препарати, які призначає психіатр, перетворять на «овочів» їх чи їхніх дітей.

- Так, на жаль, можуть траплятися такі думки. Це пов'язано зі стигматизацією психіатрії. У таких випадках ми проводимо бесіду, особливо, якщо це стосується дітей, - з батьками. Потрібно пояснити стан дитини, дати батькам зрозуміти, що це не так страшно, як вони собі це уявляють, і що при правильній і постійній роботі ми зможемо досягти позитивних результатів.

- Крім навчання, як це загалом впливає на життя дитини?

- Як ми вже говорили, діагностика даного стану потребує виявлених порушень поведінки не тільки в одній соціальній ситуації, а в декількох, тобто ми говорили про дім і про школу. Це такі загальноприйняті показники. Загалом це можуть бути порушення поведінки в магазинах, на спортивних змаганнях. Це може бути проблемою для того, щоб завести друзів, тому що не всі можуть розуміти той чи інший стан і так, як потрібно, на це зреагувати. Є діти, яким нецікава така нав'язлива поведінка, вони можуть відсторонюватись. От в плані таких взаємозв'язків в суспільстві, це може бути проблемою.

- Як діти з батьками чи дорослі можуть потрапити на консультацію до психіатра?

- Батьки дітей мають спочатку звернутися до педіатра, який скеровує до психіатра. Що стосується дорослих, це звернення до сімейного лікаря, який повинен вчасно помітити ті чи інші симптоми і скерувати до дорослого психіатра.

Яна Острова. Фото: CBN

- А на що мають звернути увагу дорослі, що може стати приводом запідозрити у себе РДУГ та звернутися до сімейного лікаря?

- У дорослих не може з'явитись гіперкінетичний розлад поведінки раптово в дорослому віці. Це все йде з дитинства. Тобто перші симптоми ми помічаємо в три-п'ять років, ті, про які ми з вами раніше уже говорили.

Якщо у дорослої людини є підозри на розлад дефіциту уваги і гіперактивність, ми повинні говорити про анамнестичні відомості, тобто ми збираємо всю життєву ситуацію людини. Говоримо про ранній розвиток, чи були затримки, як проходила адаптація в дитячому садочку, як - у школі. Дуже часто в початкових класах могли бути поведінкові розлади, на які особливо не звертали увагу, тому що думали, що дитина просто неслухняна, балувана.

Що стосується старших класів, тоді вже у дитини будуть відчуватися більш виражені порушення і зрозуміло, що це не просто така неслухняна дитина, там є розлад, який необхідно діагностувати, лікувати і працювати з цим.

Отже, якщо ми бачимо у дорослих симптоми порушення уваги та імпульсивність, гіперактивність, неуважність, ми маємо завжди спочатку обговорити дитячий вік.

А вже у дорослому віці цей стан може характеризуватись тим, що люди мають проблеми на роботі, де необхідно сконцентрувати увагу, а це не зовсім виходить, де потрібно організувати свій час таким чином, щоб ми могли зробити всю роботу відповідно посадової інструкції. Люди, у яких є такий розлад, не можуть організувати свій час, не можуть вчасно почати і зосередитись на тій чи іншій задачі, правильно її провести від початку до кінця і завершити цей процес. Ось тут будуть значні труднощі.

Також, як і у дітей-підлітків, так і у дорослих, є порушення міжособистісних стосунків. Це друзі, знайомі, кохання. Тобто тут можуть бути такі поведінкові моменти, на які необхідно звертати увагу.

- Це теж якісь імпульсивні вчинки можуть бути?

- Так, це можуть бути імпульсивні вчинки. У дорослих так, як і у підлітків, можуть бути проблеми з законом, з соціально прийнятними нормами. Плюс до того у дорослих можуть накладатися на поведінкові розлади ще й адиктивні стани, тобто залежності - схильність до вживання алкоголю та психоактивних речовин. Люди у зв'язку зі своїм станом легко піддаються навіюванню, попадають небажані компанії. І є негативні наслідки.

- Але як людина може зрозуміти, що у неї проблеми саме через якісь порушення? У дітей це батьки можуть спостерігати, але ж дорослим самим щодо себе важче аналізувати?

- Це самоконтроль, самоусвідомлення. Якщо людина розуміє, що їй важко організувати свою роботу, безліч зайвих думок в голові, постійні проблеми на роботі, труднощі, то необхідно про це задуматись. Також дуже часто є коморбідні, тобто супутні стани, які накладаються на гіперактивність.

У дорослих людей, які не діагностовані вчасно та не ліковані, можуть спостерігатись тривожно-депресивні симптоми. І ось тоді уже дійсно необхідно звертатись до психіатра, коли є зниження настрою, тривоги відсутність бажання щось робити, коли опускаються в людини руки, нічого не приносить задоволення, складно виконувати роботу.

Зараз ми звертаємо увагу на те, що людині все байдуже, не хочеться ходити на роботу, з'являються труднощі, конфліктні ситуації, імпульсивність, роздратованість, коли необхідно бути стабільно емоційним - починаються емоційні гойдалки, агресія, неможливість контролювати власні емоції. І це є підставою для того, щоб звернутись до спеціаліста, який надасть кваліфіковану допомогу.

Фото з відкритих джерел

- Тобто підтвердить РДУГ, або виявить інші розлади?

- Так, можливо, це тривожно-депресивний розлад, можливо, прояви псевдоорганічного синдрому, якщо в людини були черепно-мозкові травми. Зараз ми живемо в такий час, що у людей бувають акубаротравми після прильотів, і так далі. Ознаки різних порушень можуть бути схожими, але все по-різному проявляється.

- Мабуть, війна і на уважність, можливість концентруватися негативно впливає? Прикладом, на початку російського вторгнення багато людей жалілися, що стало складно читати, саме зосередитися не виходило. Але зараз вже налагодилося.

- Тому що ми адаптувалися, це було у багатьох людей, я це спостерігала і у своїх знайомих, рідних і близьких. Це було так, тому що ми зазвичай пропрацьовуємо інформацію та, яка потрібна для роботи чи навчання, але на поличках нашої пам'яті зараз зберігається все те, що відбувається в країні. З'являється тривожність, хаотичні думки, людина занурюється у свої переживання. І буває так, коли читаєш книгу або переглядаєш фільм, ловиш себе на думці, що не відкладається те, що прочитав, чи що подивився. І ти починаєш повертатися, передивлятися, перечитувати. Це пов'язано з реакцією на ненормальні події війни.

- Тож все ж наголосимо на тому, щоб людина йшла до фахівця, щоб зрозуміти, чи дійсно є проблема. Отже, як підтверджують саме РДУГ?

- Все обстеження проходить зазвичай по класифікаторах по тих симптомах, які ми з вами зараз говорили. У нашому відділенні цим психологи зазвичай займаються. Загалом це діагностичне інтерв'ю, яке займає 40-60 хвилин. Цього більш ніж достатньо для того, щоб ми розуміли, що відбувається з людиною і як необхідно допомогти. У дітей - це шкала Коннерс-3. Там запитання, відповіді на які батьки дають. Для дорослих також Коннерс, але інша версія, також у виді опитування. Але все одно треба спілкуватись, говорити, Коннерс - як допоміжний матеріал для діагностики.

 Фото: CBN

Тож, вигадувати собі чи дитині діагноз також не варто. Активна дитина - це нормально, не варто називати всіх активних дітей гіперактивними. Коли дитина вдома «бігає по стелі», бо всі дорослі навколо зайняті, це швидше означає, що дитині нудно. Так само й у дорослих - проблеми з концентрацією чи імпульсивністю можуть мати багато причин. У сучасних реаліях, особливо на тлі стресу війни, дуже важливо не ігнорувати сигнали тіла та психіки. Звернення до фахівця - це не слабкість, а турбота про себе. Правильний діагноз і підтримка можуть суттєво покращити якість життя.