І для мініатюрних жінок, і для кремезних чоловіків: кропивничанка шиє нестандартний одяг для військових

Ще кілька років тому кропивничанка Марія Величко уявляла своє майбутнє у дизайні жіночого одягу. Але після повномасштабного нападу росії важливішими за жіночні силуети та естетику стали військова форма та функціональність. 

У 2022 році жінка спрямувала свій досвід та навички на волонтерство: виготовляла плитоноски, підсумки та іншу амуніцію. Згодом же почала шити форму для військових. Як вже тепер говорить - це дизайн у співпраці з бійцями, бо ж саме вони надихають та змушують шукати нестандартні підходи та рішення. 

В інтерв'ю CBN дизайнерка одягу та засновниця виробництва Марія Величко розповіла і про нестандартні замовлення, і про те, чому жінки на четвертий рік повномасштабної війни все ще не мають зручної форми.

- Коли почали захоплюватися дизайном одягу?

- З дитинства. Скільки себе пам'ятаю, пам'ятаю оці лялечки, клаптики, перерізані на маленькі шматочки мамині сукні. І ще в нас було велике горище і всі непотрібні речі туди відносили. Я тихенько туди пробиралась, шукала, що мені подобається, потім вирізала і шила лялькам. Пам'ятаю, навіть в школі мої однокласниці вимінювали ті лялькові речі на цукерки.

- Освіту отримали одразу за фахом, чи все ж пошиття одягу було лиш хобі?

- Я вступала в медичний коледж, але не поступила. Дуже хотіли батьки мої, щоб я була медичною сестрою і дуже не хотіли, щоб я шила. Але я була дуже вперта. Потягнула маму в швейне училище, сказала: "Тут я буду вчитися". Мені мама сказала моя: "Ну добре, давай рік вчися, як тобі хочеться, а на наступний рік підеш знову поступати в медколедж". Але так і не склалося з медициною. Я закінчила училище і потім ще вчилася на дизайнера одягу. Потім працювала на швейному виробництві. Це був негативний досвід для мене. Але це був час, коли я сиділа і дивилася на годинник, коли закінчиться робочий день. Я вирішила, що більше ніколи не буду працювати в таких умовах.

- Але війна нібито невдалий час, щоб розпочинати якусь справу, як ви наважилися на те, щоб запустити виробництво?

- Я хотіла власну справу, але пов'язану з жіночим одягом. Коли почалася повномасштабна війна, я тимчасово працювала не у швейній справі. Навіть думала, що, мабуть, і не повернуся. Але під час вторгнення я хотіла бути корисною. Я пішла в “КропХаб”, там познайомилася з Оленою Горобець і допомагала волонтерити - шити одяг для поранених бійців.

А потім одна жінка запитала про плитоноску для її брата - чи не можемо пошити. “На колінках” зробила макет плитоноски й сказала жінці, яка просила пошити плитоноску, що мені немає де її відшити, - вдома на той момент не було обладнання.

Вона каже: "В мене є швейна машинка". Поїхали до неї, зробили плитоноску, її брат, для якого й шили, затвердив, сказав: "Треба ще". Але максимум, що я могла запропонувати - шити одну в день. А цього було б дуже мало. Тоді я згадала про своє швейне училище, де вчилася. Попросила директорку - Людмилу Олексіївну, і вона дозволила пошити там плитоноски. Училище тоді було закрите, занять не було, і ми разом з майстрами шили плитоноски. Кошти на тканину люди донатили.

А потім у нас почали просити продати плитоноски, робити їх набагато більше. Але ж тканина була куплена за гроші людей, і загалом це було волонтерство, тож такий попит не могли задовольнити.

Згодом же військові почали замовляти щось індивідуальне - підсумки, аптечки та інше. І, зрештою, одяг. І я просто перемкнулася на те, в чому я дійсно можу бути максимально корисною - відкрила виробництво.

 У нас зараз три основних напрямки. Перший - це якийсь цікавий одяг для військових, який їм не видають. Це наші анораки, штани за індивідуальним кроєм або навіть шорти. Ще один - нестандартні розміри. У нас дуже багато в Україні великих чоловіків, прям величезних козаків. На них немає форми, такі розміри не видають. І третій напрям - жіноча форма. Її видають, але там майже завжди є нюанси, бо, крім того, що у формі має бути комфортно, а вона зазвичай не шита на жіночу фігуру, так жінки хочуть, щоб форма їм пасувала, тобто виглядати у ній гарно.

Якщо чоловіку в більшості випадків видають форму, і йому розмір аби плюс-мінус підійшов, а там він щось підтягнув, десь затягнув, і добре, то жінки говорять, що хочуть бути гарними навіть на війні. Коли форма не висить мішком, то це й зручніше, і гарніше. А ще жінки часто не хочуть ходити в одних і тих же штанах і курточці. Хочеться і якусь футболочку іншу, і декілька штанів, щоб вони гарно сиділи. І це дійсно важливо, часто прям уточнюють: “Треба такі штани, щоб було зручно у високу машину залазити".

Отут я підключаю всі свої дизайнерські вміння і думаю, як зробити цю модель штанів так, щоб вона була і з гарною посадкою, і дуже функціональною. Ми робимо те, що не хочуть робити більшість виробників. Коли відшиваєш індивідуально - це складніше, довше і менше приносить прибутку, ніж коли ти відшив ростівку форми, особливо якщо ще й з тканини подешевше, і продав.

- Який у жінок найпопулярніший запит?

- От вони так і кажуть: "Хочу, щоб було гарно і зручно". А ми так і робимо. Ми не перешиваємо виданий одяг чи одяг інших виробників. Ми створюємо під окремі запити. За цим жінки і звертаються. Щоб це було саме під них.

- Чим конструкція жіночого одягу відрізняється?

- У жінок лінія плечей вужча, тонша талія, ширші стегна. Тому якщо ми беремо штани середньостатистичного чоловіка і одягаємо на середньостатистичну жінку, то вони і за розміром будуть великі, тому що розмір М жіночий, наприклад, менший за розмір М чоловічий, і таки талія буде ще ширша, а в стегнах, можливо, ще й тісне. Це дуже незручно.

Жінки носять, беруть на розмір менші, щось придумують, мені скидали фото: там щось намотали, там щось затягнули. Комусь і пасує більш-менш, сідає по фігурі. Кому зовсім ні - перешивають чи шиють собі під себе.

- Чому Міноборони не закриває це питання, жінок у війську все ж багато?

- По-перше, типів фігури багато. От, як я говорила, що в нас багато чоловіків великого розміру, так само є й дуже багато мініатюрних жінок, є й зростом метр п'ятдесят, і дуже-дуже худеньких. От як на них можна пошити, якщо у виробництві це фактично дитячий розмір? Загалом і на чоловіків, і на жінок лиш стандартне відшивають. По-друге, є й розроблений і затверджений зразок жіночого однострою. Але з ним все одно складно. Комусь видають, комусь - ні, більше все одно на чоловіках зосереджені.

- А тканину де берете, це українське виробництво, чи, можливо, за кордоном?

- Тканини нібито дуже багато, але, на жаль, не дуже багато такої, з якою б я хотіла працювати. Дуже багато неякісної тканини. А хороша - дорога. А дорога тканина - дорога собівартість виробу. У нас є дуже класні тканини, які випускає Україна, на щастя, і ми з ними працюємо, тому я щаслива. Тканина виробництва Туреччини у нас є. Китай майже не беремо. У нас на виробництві є лиш одна тканина китайська, дуже класна по складу. Фурнітуру також ми беремо турецьку. Загалом хочеться, щоб в нас було більше свого якісного, це класно, коли ми можемо отак крутитись грошима всередині нашої держави і підтримувати економіку.

- Мабуть, нашим виробникам тканини теж довелося швиденько підлаштовувати виробництво з початком повномасштабної війни?

- Я вам ще більше скажу, що спочатку, коли я почала купувати зразки тканини українського виробника, вона була гіршою. Вони теж експериментували. Я не сварю, навпаки. Я розумію, як це відбувається. В нас теж не всі зразки одягу перші були вдалі.

Ще коли пробували робити плитоноски, прийшов військовий і каже: "Фігня ваші плитоноски". І бере отак одну і рве її на частини руками. Просто показав, що вона порветься за два тижні. Я побачила це і розплакалася. Не тому, що шкода річ, а тому, що не хотіла зашкодити військовим, хотіла для них зробити якнайкраще. Це дуже відповідально. Ми так ставимось і до нашого одягу теж. Неприйнятно, щоб в якийсь момент відпала якась кишенька, або щось десь тріснуло чи розстібнулося. Це дуже важливо.

Тому я постійно тримаю зворотний зв'язок. Був у нас теж випадок, от знову ж таки, коли ми пошили штани. На щастя, це був знайомий військовий, він каже, що поклав кілька гранат у кишені, і вони повідривалися. Мене аж в жар кинуло, дуже переживала. Він порадив, як підправити, ми зробили. Звісно, я не задумувалася про те, що в кишені можуть складати гранати, не знаю, скільки вони важать. І ось такий відгук був дуже важливий.

- Які відгуки найчастіше є від жінок, від чоловіків?

- Зазвичай у нас 99% випадків - це позитивні відгуки. Але я скажу, що саме негативний відгук - це про те, що можна щось вдосконалити. Коли говорять: "Дівчата, все класно, але там-то і там-то краще було б отак". Я отакі от відгуки ціную найбільше. Я не знаю тут, чи дійсно той наколінник такий функціональний, як мені хочеться, як я його собі придумала. Чи там ті кишені дійсно в тому місці, чи вони не будуть заважати. Хоча буває таке, що хтось на одну й ту ж кишеню каже, що вона зайва в тому місці, а хтось - що саме там і має бути. Це я потім зрозуміла, що це залежить від різних задач. Тому ми адаптуємо. У нас дуже багато речей в нашому асортименті зроблені з подачі військових. 

- Було щось з таким специфічним запитом, що ви не взялися?

- Не було такого у нас. Все вміємо. Ну, якось так воно виходить. Зараз в нас є клієнт постійний, дуже великий чоловік. І він хоче жилетку, бо готових його розміру немає. Вона складна в розробці, дуже багато кишень, деталей. Але він її дуже хоче. Тому навіть якщо це не принесе мені особливого прибутку, я зроблю це. Раз він каже, що йому потрібна та жилетка - значить потрібна.

У нас щодня надходять цікаві замовлення. І щодня щось трапляється таке, з чого можна зробити якусь історію, посміхнутися, тому ми ведемо свій ТікТок і там розповідаємо про наші будні. Буває таке, через що не лиш посміхаємося, а що розчулює. Прикладом, один із замовників прислав підписаний прапор, розповів свою історію, як він починав воювати з 2014 року. Загалом військові дуже багато історій розповідають своїх. І чоловіки, і жінки часто хочуть просто поговорити, поділитися чимось своїм. Ми завжди стараємося вислухати і сподіваємося, що в цьому для них є хоча б маленька підтримка.  - Рано чи пізно, все-таки буде в нас мир, перемога. Думали вже, що будете робити, коли запит на форму стане меншим? Про щось мрієте?

- Хочеться, щоб армія в Україні все ж залишалася і була сильною. Ми вже знаємо, що якщо хочеш миру - готуйся до війни. Якщо армії не буде - у нас будуть проблеми. Тому нехай це навіть не буде великим виробництвом, але працюватиме, зокрема, це і внесок в нашу ж, українську економіку. Але все ж я ще паралельно відшиваю жіночий одяг. Додаю туди стиль мілітарі, обожнюю свої комбінезончики, курточки. Хочеться мені цього, а життя покаже.

Фото: Мирослава Липа.