Історія святкових привітань в Україні: від повстанських газет до президентських звернень

Український народ, зі своєю багатою історією та стійким духом, завжди шукав у святах Нового Року та Різдва джерело сили та єдності. Ці свята з'єднують покоління та відображають зміни в суспільстві, політиці та душах людей. Від часів Української Народної Республіки (УНР), коли привітання звучали в повстанських газетах на тлі війни, до сучасності, де президенти звертаються до нації в часи випробувань, традиції еволюціонували, але зберігали все ті ж наративи. Після розпаду СРСР Різдво повернулося як символ відродження, а привітання стали мостом між минулим і майбутнім. У матеріалі – занурення в історію, та те, як вітальні слова лунали крізь століття.

Підняття бойового духу нації через привітання в добу УНР

На зорі української незалежності, в 1917 році, коли країна боролася за свою державність, новорічні привітання були сповнені не лише святковим настроєм, але й закликами до єдності та витримки. Газета "Вільна думка", видання Української Військової Ради Південно-Західного фронту, друкувала тексти, що відображали реалії війни.

Один з них, присвячений Різдву, говорив про переломний момент революції: "Четверте Різдво доводиться переживати в стані війни. Фактично війни вже немає, але досі ще не маємо змоги ліквідувати того, що розпочато Царським Урядом без згоди народів".

Вирізка газети «Вільна думка»: вістник Української Військової Ради Південно-Західного фронту. Бердичів, 29 грудня 1917 року.

У газеті наголошували на необхідності не впадати в байдужість, цитуючи поета: "Як стріла вже намірена в ціль, Наострена до бою, Чи подоба стрілі говорить: Я бажаю спокою".

Це було не просто привітання – це був заклик до дій, щоб "закріпити те, що уже здобуто". У ті часи свята ставали моментом для роздумів про народ як хазяїна землі, про силу, що ховається в єдності. До 1920 року, коли більшовицький вплив посилився, тон змінився. Газета "Боротьба" вже несла прорадянський відтінок, фокусуючись на Новому Році як на "верстовому стовпі на шляху боротьби за соціалізм".

Вирізка газети «Боротьба». – Київ, 1 січня 1920 року (комуністичне видання).

Радянський журналіст Микола Любченко, більш відомий під псевдонімом Кость Котко писав: "Новий... Ще один рік.. Ще один верстовий стовп на шляху боротьби за соціалізм. Важко починався цей минулий рік. У Києві і по всьому Правобережжі – Петлюра, в Одесі трьохкольоровий прапор, на Волзі – Колчак".

Але попри труднощі, текст випромінював оптимізм: "Хвиля комуністичної революції пройшла по Східній Європі, задавила Колчака, знищила Петлюру... Хай же живе комуністична революція! Хай же живе ІІІ Комуністичний Інтернаціонал!".

Тут свято перетворювалося на символ перемоги ідеології. Попереду були роки поневолення, придушення національної ідеї, голод та війна. На локальному рівні, як в Олександрійському повіті (сучасна Кіровоградщина), привітання були більш особистісними.

Вирізка газети «Известия Александрийского уездного земства». – Александрия, 5 грудня 1918 року

Газета 1918 року розпочинала з простого:  "З Новим Роком поздоров Боже, Вас!". А потім зверталася до громадян УНР, цитуючи Біблію: "І прийшла одна убога вдова і положила дві лепти, чито кодрант-пів копійки Від Марка гл. 12. Від Луки гл. 21". Автор, голова "Просвіти" Петро Залавський, закликав до національної роботи: "Народ України, знесилений довголітнім голодом душі і серця, закутий в лацюги асиміляції, хоча й не міг досі розвинути своїх мислів... але ще не загубив своєї здатності до всього вищезгаданого".

Це був заклик жертвувати на просвіту, будувати школи та бібліотеки, тримали віру у те, що скоро будуть Українські Установчі Збори: "Не дайте загаснути Просвітам, котрі укрили Україну зараз, як укривають зірки в ясну ніч весь український небосхил, на якому ось-ось зійде ясне сонечко, котре однаково зогриє злидніх і богатих – це Українськи Установчи Сбори".

Відмова від Різдва у “совєтську” еру – та відродження в перебудову

З утвердженням радянської влади Різдво опинилося під забороною як "релігійний пережиток", а Новий Рік став головним святом, символом колективної праці та “перемог соціалізму”. Десятки років привітання в газетах акцентували на досягненнях соціалізму. Лише з початком перебудови в 1980-х почалося поступове повернення до традицій.

Розпад срср у 1991 році відкрив двері для відродження Різдва як національного свята. Газета "Молодий комунар" на Кіровоградщині, яка виходила з 1960-х до 2000-х, вперше відкрито написала про Різдво, підкреслюючи духовне відродження: "Духовність народу тримається на трьох китах: віра предків, мова народу, національні звичаї". Текст говорив про переосмислення цінностей: "Разом із перебудовою у нашому суспільстві почалося переосмислення людських цінностей. Люди потягнулися своїми душами до невичерпного джерела народної культури... І от нині постановою Верховної Ради УРСР до нас повертається ще одне свято – Різдво Христове".

Вирізка газети «Молодий комунар». – Кіровоград, 5 січня 1991 року (орган Кіровоградського обкому).

Автори описували біблійну історію народження Христа, наголошуючи на гуманізмі: "Христос закликав ідеалів гуманізму, учив, що життя осмислювати і оцінювати через призму вічного... Полюби ближнього свого, як самого себе". Закінчували надією: "І напередодні Різдва Христового хочемо вірити, що цей рік подарує нашій Вітчизні силу і мудрість подолати всі труднощі".

Свята нарешті стали символом повернення до коренів, після десятиліть культурного поневолення. Традиції привітань оживилися, поєднуючи акцент на Новий Рік з християнським Різдвом.

Перехід у нове тисячоліття: 1999 рік та очікування змін

Наприкінці 1990-х, коли світ готувався до нового тисячоліття, українські привітання були сповнені символізму. Газета "День" 31 грудня 1999 року писала: "Сьогоднішній номер – майже повністю сюрпризний. Ми робили його з любов'ю до Вас".

Вони акцентували на історичному моменті: "Багато кого зацікавлять одкровення відомих і видатних людей сучасності, котрі діляться своїми враженнями не лише про рік, що минає, але й осмислюють події всього ХХ століття". Перехід у 2000 рік сприймався як знак великих очікувань – від економічного зростання до культурного відродження. "День" вітав: "Примножуйте добро! Залишайтеся з нами!".

Привітання українських президентів: як змінювались наративи

З початком незалежності президенти стали голосом нації в святкові дні, їхні звернення відображали еволюцію риторики – від єдності після Помаранчевої революції до стійкості під час війни. Віктор Ющенко в 2006–2007 роках акцентував на досягненнях: "Я щиро бажаю Українському народу злагоди, єдності і добра у 2007 році. Я прошу в Господа захисту для нашої країни".

Він згадував економічний поступ, демократичні вибори, визнання Голодомору та зростання патріотичних настроїв: "Треба усвідомити: Україна – це держава з єдиною мовою, культурою, тисячолітньою історією і власним національним характером". На Різдво: "Це свято з року в рік укріплює нашу віру у неминучу перемогу добра над злом... Бажаю всім веселих і радісних свят! Христос рождається – славімо Його!". Його слова були сповнені патріотизму, мріями про сильну Україну. У 2007 році Ющенко продовжив ту ж тональність: "Минув складний рік. Пережито багато – піднесення, драми і радощі. Але ми – сильні... Я почав зі слів про ставлення один до одного. Прості істини – любов, співпереживання, підтримка".

Скриншот Новорічного привітання Віктора Ющенка, 2008 рік

Він згадував перемогу в Євро-2012, трагедії в Дніпропетровську та на шахтах, закликаючи до змін: "Україна була єдиною у радості, коли здобула перемогу у праві прийняти Євро-2012. Не майте сумніву: змагання буде гідно проведене у нашій державі. Україна була єдиною у горі, коли втратила невинних людей у немислимих аваріях у Дніпропетровську і на шахті імені Засядька. Ці катастрофи, їхні жертви, їхні причини не будуть забуті. Щось дуже важливе зрушилось у нас всередині, коли ми разом зі 193 державами світу вшанували пам’ять Голодомору і усвідомили його причину – зрештою, ми усвідомили себе єдиною нацією".

Віктор Янукович, як "горе-президент", у 2010 році говорив про подолання безнадії: "Ми разом пережили непростий, але щасливий 2010 рік... Тепер нас чекає наступний 2011 рік – рік 20-річчя Незалежності України".

Він обіцяв фундамент змін: "Ми закладемо в році, що надходить, основу благополуччя для кожної сім’ї... Здоров’я, добра, щастя усім людям в Україні". У 2013 році, на тлі Євромайдану: "Рік непростий... Але, за великим рахунком, 2013 рік став для нас роком прогресу. Через майдани та національні круглі столи... ми йдемо шляхом порозуміння".

Він, як би то не дивно, бажав єдності: "Наша країна – це велика родина... Вірю в те, що 2014 рік стане для нас роком єдності, розвитку та успіху". Його риторика була формальною, з акцентом на соціальну справедливість, але в контексті його правління звучала іронічно.

Петро Порошенко ввів традицію вітати з Різдвом двічі – 25 грудня та 7 січня, символізуючи єдність з Європою. Його останнє різдвяне привітання 2018 року було родинним, теплим, підкреслюючи духовне відродження.

Привітання Президента Порошенка з Різдвом, 2018 рік

Володимир Зеленський продовжив такий підхід, особливо під час повномасштабної війни. У 2021 році: "Цими днями мільйони людей в Україні та на планеті Земля відзначають Різдво Христове! Символ найкращих людських чеснот – любові, доброти та милосердя... Бажаю всім міцного здоров’я, великого достатку і щасливого Різдва! Христос народився! Славімо його!". Він не вказував обряд, але це було кроком до переходу святкування 25 грудня, яке підтримав митрополит Епіфаній. Згодом було й найдовше серед президентів привітання з Новим Роком тривалістю 21 хвилину.

У 2022 році, в розпал війни: "Дорогий народе! Цими днями мільйони людей в Україні та світі відзначають Різдво Христове... На жаль, цьогоріч для нас усі свята мають гіркий присмак". Він говорив про стійкість: "Ми протидіємо їм понад 300 днів... У цій битві в нас є ще одна потужна й дієва зброя. Молот і меч нашого духу... Ми витримали на початку війни, витримали атаки... Витримаємо цю зиму". Згадуючи фронт, вимушених переселенців: "Хоч би де ми були, ми будемо сьогодні разом... Ми не будемо чекати дива, адже творимо його самі. Христос народився! Славімо його!". Його слова все ж були про перемогу, підкреслюючи, що війна не зламала дух.

Згодом, у 2023 році, спільним рішенням ПЦУ та УКГЦ в Україні відновили традицію, яка існувала до 1918 року та затвердили святкування Різдва 25 грудня, роблячи цей день символом єдності зі світом.

Особливо знаковим стало новорічне привітання 31 грудня 2022 року – перше, коли Новий рік зустрічали вже в умовах повномасштабної війни. Це звернення тривало 17 хвилин. Зеленський розпочав словами: "Дорогі українці! Цей рік почався 24 лютого. Без передмов і прелюдій. Різко. Рано. О 4-й годині. Було темно. Було гучно. Багатьом було складно, комусь – страшно. Минуло 311 днів. Нам усе ще може бути темно, гучно й складно. Але нам точно вже ніколи не буде страшно. І ніколи не буде соромно".

Новорічне привітання Президента Зеленського, 2022 рік 

Він підсумував рік втрат і перемог: "Ми нічого не втратили. У нас забрали... Це неможливо забути. І неможливо пробачити. Але можливо перемогти". Згадав героїзм людей: "Як дід зупиняв руками танк. Як жінка збила дрон банкою помідорів". Подякував регіонам, воїнам і всім українцям: "Ми б’ємось як одна команда – уся країна, усі наші регіони. Я захоплююся вами всіма. Я хочу подякувати кожному незламному регіону України". Завершив єдиним бажанням: "Я хочу всім нам зараз побажати одного – перемоги...".

Традиції новорічних та різдвяних привітань в Україні – це історія стійкості традиції. Від революційних закликів УНР, через радянські обмеження, до відродження після 1991-го та сучасних звернень президентів, вони завжди несли добро, надію та єдність. В часи війни, як зараз, вони нагадують: "Не зупинімося на середині дороги". З Різдвом Христовим та Новим Роком – хай добро переможе!