«Межові камені»: Стоунхендж по-компаніївськи
Розвиток сфери охорони історичних пам’яток відверто кульгає не лише на Кропивниччині, але й по всій Україні. Часто звучать тези про “не на часі”, адже наукові дослідження, розробки маршрутів та популяризація локальних туристичних об'єктів дійсно потребують певних людських та економічних ресурсів. Проте дечим наш край може похвалитись. Непримітні валуни є поблизу села Нечаївка Компаніївської громади. Одразу й не скажеш, що гранітні пеньки можуть мати бодай якесь історичне чи культурне значення.
Приблизно за 50 км на південь від Кропивницького, в Компаніївському районі Кіровоградської області, між селами Нечаївка, Антонівка та Софіївка, знаходиться один із найбільш загадкових антропогенних об’єктів України. Це місце має багатошарову історію та привертає увагу дослідників і мандрівників своїм походженням і легендами, пов'язаними з ним.
«Межове каміння» — археологічна пам'ятка України часів пізнього неоліту. Являє два ряди з 12 паралельних кам'яних монолітів — алею менгірів.
Менгіри — це стоячі камені, які стали символами давніх культур. Слово «менгір» має бретонське походження і означає «стоячий камінь», адже найбільше таких об’єктів було в Бретані, провінції на заході Франції. В англомовній археології ці камені також називають standing stones. Серед найвідоміших європейських менгірів — камені Карнаку, які тягнуться на багато кілометрів у Бретані, і Стоунхендж у Великій Британії. Останній, зокрема, вважається одним із найвпізнаваніших археологічних пам'яток світу, що свідчить про культові або астрономічні цілі давніх цивілізацій, хоча його справжнє призначення досі залишається загадкою.
Стоунхендж, Англія
Камені Карнаку, Франція
В Україні менгіри, відомі як «межові камені», мало досліджені і, відповідно, навколо них крутиться більше легенд. Попри їх умовну назву, відсутні перевірені свідчення про їхню функцію, час встановлення або творців. Місцеві перекази розповідають про уявні кордони між світом живих і мертвих, або ж межу між раєм і пеклом, вздовж якої проходила стара дорога, окреслена цими таємничими каменями.
Для більш вірогідної інформації ми звернулися за коментарем до члена секції археології обласного відділення українського товариства охорони пам'яток історії і культури Валентина Собчука. Науковець розповів нам, що пам’ятка є унікальною та несправедливо недослідженою.
«У 2011 році нам вдалось зафіксувати 15 пар каменів, вони розташовані у межиріччі двох річок, перша - це річка Сугоклея і в неї впадає ще одна річечка - Сугоклейчик, і от ця алея перетинала Сугоклейчик і далі підіймалась на плато, на першій лісосмузі вона припинялась, значить загальна довжина цієї алеї складала близько 900 м», - розповів Валентин Собчук.
Науковець зазначає, що при детальному вивченні стало зрозуміло, що камені вкопані, деякі з них на понад метр стоять під землею, то ж їхнє розміщення точно не було випадковим. Також аналіз дав розуміння, що пари каменів утворюють пряму лінію, яка навряд слугувала розмежуванням території при поділі, адже для цього камені не закопували. Унікальність об'єкта зокрема в тому, що мегалітичні споруди наземного типу в Україні не поширені. Валентин Собчук зазначив:
«У нас в Україні справді немає практично мегалітичних споруд такого наземного типу, тому що, якщо говорити про мегалітичні об'єкти в межах, наприклад, курганів, вони зустрічаються. Вони дійсно є атипові для України. Подібні великі та закопані мегалітичні споруди я бачив у Криму».
Мегаліт — це великий камінь, який використовувався для спорудження доісторичної споруди або пам’ятника окремо або разом з іншими каменями. Лише в Європі налічується понад 35 000 споруд або споруд, розташованих від Швеції до Середземного моря.
Виявилось, що при проведенні продовженні прямої лінії можна побачити, що лінія з каменів спрямована в напрямку групи курганів, і хоч певна територія вже була розорана, археологи знайшли в лісосмузі складені на купу камені, які могли бути продовженням загадкової споруди.
Курган, фото ілюстративне
Сам Валентин Собчук припускає, що алея «Межових каменів» дійсно має зв’язок з групою курганів поблизу, та свого часу мала певне ритуальне значення.
«У 2021 році ми розробляли облікову документацію для цього об’єкту та, на превеликий жаль, ми констатували втрати. Непоправні втрати для цього об'єкту, причому вони як природного характеру, так і антропогенного. Перша пара каменів, яка знаходилась біля Сугоклеї, в результаті розмиву водами берега була знищена, а далі останні дві пари, які на цю мить належать до сільськогосподарських угідь - їх оборали. Це було станом на 2021 рік», - говорить науковець.
Валентин Собчук розповів, що облікова документація, яку передали Компаніївській селищній раді, на якомусь з етапів опрацювання зникла. Її мали подати до обласного управління культури, а згодом і до міністерства, проте якимось чином вони не змогли досягти своєї кінцевої мети. Об’єкт не отримав державного статусу пам’ятки археології.
Цей статус передбачає велику кількість юридичних норм, за якими можна було б виключити цю територію з сільськогосподарських угідь, покращити охоронний статус та почати організовувати навколо об’єкта такий туризм, який би потенційно не зашкодив пам’ятці.
Валентин Собчук розповів, що згодом з’явилась кадастрова карта, згідно з якою територію «Межових каменів» поділили на паї, проте після звернень до Компаніївської селищної ради та департаменту культури ОВА ці землі звідти зникли. Врешті об’єкт отримав статус «щойно виявленого об'єкта археології», який має менше підстав для захисту та належного дослідження.
Підбиваючи підсумки можна як сумувати, так і порадіти, адже з одного боку в нашій області є унікальний археологічний об’єкт, який потенційно може мати велике історико-культурне значення, стати туристичним магнітом нашого краю. Але також ми втрачаємо дорогоцінний час, адже поки таким речам не приділяють належної уваги зі сторони відповідних державних органів, є можливість, що замість історичних та туристичних об'єктів будуть рости соняшники та кукурудза.
Фото: Wikipedia, CNN, Україна Інкогніта.
