Новий дім для понад 120 тварин: історія волонтерки з Новомиргорода

45 песиків і 84 котиків прихистила в себе 31-річна жителька Новомиргорода Юлія Барановська. Хворі, покинуті, без лап, хвостів - вона самотужки допомагає всім пухнастикам та доглядає їх. Оскільки з кожним роком все більше чотирилапих знаходять прихисток у будинку Юлії, жінка вирішила з нуля створити притулок, щоб тварини могли проживати у комфорті. 

Про те, з якими історіями до неї потрапляють пухнастики та про втілення своєї мрії Юлія Барановська розповіла в інтерв’ю CBN.

- Після якого моменту ви вирішили стати зооволонтеркою?

- Мені з дитинства завжди було шкода тварин. Я йшла зі школи і завжди тягнула додому всіх котів, собак. Коли я була в положенні, було дуже багато часу на прогулянки: ходила по місту і почала звертати увагу на тварин безпритульних. Пам’ятаю, іду і сидять дві кішки маленькі, нещасні, заблошені - назвала їх Яся і Буся. Додому їх забрала, а тоді вже в мене жили один котик і собака. І тоді все почалося. Потім прихистила другу тваринку, третю, п'яту, десяту і за термін вагітності в мене вже було десь 14 собак і 11 котів.

Пізніше мені знайома запропонувала створити групу у Facebook, щоб місцеві допомагали. Три роки я її активно вела, а потім перейшла на Instagram і TikTok. Тоді люди почали більше долучатися, допомагати, грубо кажучи, чим більше донатів, тим більше тварин можу врятувати. І якось воно отак пішло-пішло і я хочу тепер вже створити притулок, а потім і громадську організацію.

Я присвятила своє життя допомозі тваринам, тому що вже інакше не зможу. Це вже мій стиль життя. І я розумію, що дуже мало людей в нашому місті, які взяли б на себе таку роботу. Тож зараз з гордістю можу сказати, що приклала багато зусиль для того, щоб в нашому місті, у порівнянні з іншими містами, стало менше безпритульних тварин.

- Чи не плутаєте ви своїх котиків і собачок?

- У мене кожна тварина має ім'я. Коли ти з ними проживаєш 24/7, то їх просто нереально переплутати. Також кожна тваринка, яка до мене потрапляє, має свою історію і ви покажіть мені котика, я вам його історію розкажу. Імена я їм даю під їхню історію. Наприклад, є собачка Файнік, то його я знайшла біля Файномаркету, є Лунтік, його всі підписники знають, то він у мене космонавт.

- Історія якого пухнастика вам запам'яталася найбільше?

- У мене є собачка, я його назвала Шанс. По-перше, знайшла його під магазином з такою назвою, а по-друге, це дійсно собака, який отримав новий шанс на життя. Вперше мені про нього скинули відео, що пес пересувається по місту на двох передніх лапах. Я спочатку не могла повірити в це, як він бідний взагалі ходить на двох передніх лапах.

Почала тоді його шукати. Шукала я його два тижні по всьому місту, всіх на ноги поставила. Потім дізналася, що він тільки вночі виходить, ховається, бо боїться і собак, і людей. Згодом повідомили, що його в п’ятиповерхівці біля підвалу закрили. Я поїхала його забрати, він весь був у кліщах, весь червоний від того, що його покусали блохи. І коли я його купала, з нього просто лилася червона річка.

Повезла я його в Кропивницький в лікарню. Обстежили песика, зробили рентген - в нього була повністю атрофія задніх лап. І почали ми лікування. Лікар сказав, що даємо йому лише 1% зі 100, що він, можливо, опиратиметься хоча б на одну лапку. Але одразу дали мені зрозуміти, що потрібне крісло колісне. Трошки він на ньому вчився їздити, часто робила йому масажі. І один цей відсоток у його житті зіграв важливу роль: навіть лікарі не давали шансів, а він зараз бігає вже на всіх чотирьох.

У мене ще є собачка Вовчик. Забрала його напівживого - в нього був жахливий піроплазмоз. Він уже був геть сухий, ясна жовті, очі жовті. Довго я його лікувала і зараз дуже гарний хаскі в нас бігає. Насправді більшість тварин в мене з такими історіями. Бувають і котики із хвостами, лапами відрубаними, без пальця тощо.

Песик Шанс

- Які найголовніші складнощі під час утримання великої кількості тварин?

- Ми кожного дня боремося із запахами. В мене день розпочинається і завершується прибиранням лотків. Дуже часто буває, що хтось повз сходить, тому ретельно вимиваю підлогу. Це теж дуже складно враховуючи те, що темп мого життя такий, що мені треба об'їздити всі точки, нагодувати тварин, когось відвезти до лікаря, когось привезти, день закінчується, потім біжиш в той котятник, починаєш там вигрібати, прибирати, міняти лотки. А ще плюс собаки.

Також утримання дорого обходиться. Я інколи навіть намагаюся не рахувати, щоб зле не стало. Наприклад, моя остання закупка була 25 000 гривень. І цих кормів мені вистачить, нехай, на місяць. Якщо ще враховувати обробки, таблетки, щеплення, то воно обходиться дуже дорого.

- Від чого вам довелося відмовитися заради такої волонтерської діяльності?

- Пожертвувала часом і особистим життям. Не кожен зможе витримати отаке навантаження і не кожен підтримає, що я можу в будь-яку секунду, десь щось сталося, мені не важливо день, ніч - я лечу. Мало кому це подобається. Але я не зациклююся на цьому зовсім.

- Хто допомагає вам утримувати тварин?

- Мені мама дуже допомагає і з дитиною, і оці всі каші варить тваринкам. Коли треба фізична допомога, то є в мене знайома є дівчина, вона завжди готова прийти на допомогу.

- Які побоювання на старті створення притулку?

- Не завжди все йде так, як хочеться, не завжди все за планом. Але я впевнено йду до мети, бо знаю, чого хочу. Ми вже великий крок зробили - поставили огорожу. Бо в мене є тварини, які у вольєрах сиділи, дві собаки мусили бути на ланцюгах, бо вони з іншими песиками не сильно миряться, а я ланцюги не переношу, для мене це найстрашніше. І я робітників підганяла, кажу, хлопці, робіть той паркан, бо я вже не можу собак на ланцюгах тримати, мені їх так шкода було. І я рада, що тепер вони всі у вільному просторі бігають, бо це була моя мрія.

- Як ви обирали місце під притулок?

- Як би дивно це не звучало, в нас навіть у планах не було створити притулок. А потім подумала, що незручно, що всі тварини вдома живуть. А поруч є територія з покинутим будинком і знайома допомогла викупити її. З того воно і почалося. На цій території будуть жити суто тваринки і все там робитимемо для них. Є ще така мрія - знайти територію віддалену, наприклад, в якомусь селищі, де немає будинків поруч, щоб трохи далі від людей, теж обгородити все, щоб собаки там проживали. Бо я розумію, що з кожним роком їх все більше і цієї території, можливо, не вистачатиме. Також навколо нас, хоч і далеко, але живуть люди. Їм не сильно чутно, як собаки гавкають. Але все одно знайдеться людина, яка казатиме, що їй заважають песики. Є навіть ненависники тварин: ти їм щось кажеш, а вони тебе навіть не слухають. З ними важко домовитися, тож, сподіваюся, через притулок не виникне проблем. А якщо таки будуть скарги, то вже в екстреному режимі щось вирішуватиму.

- Чиїм коштом ви створюєте притулок?

- Донати відіграють дуже важливу роль, бо в мене власних коштів небагато. Тож в основному притулок створюється за благодійні внески. Кінцеву суму поставила 400 000 гривень.

- Що плануєте зробити в притулку?

- Перше - це зробити ізоляторну кімнату, тому що є хворі тваринки і вони один з одним контактують, обмінюються тими болячками, потім потрібно лікувати всіх підряд. Також - операційну чи медичний кабінет. З лікарями я постійно співпрацюю і ці стерилізації нескінченні. Мені незручно, наприклад, возити одну тваринку в Малу Виску на стерилізацію. Хочу зробити для котів гарне приміщення, щоб їм було там і комфортно, і просторо, щоб вони не тіснилися, бо зараз вони живуть в маленькій кімнаті, а так не годиться. Тимчасово облаштовую їм літню кухню. Має бути в притулку душова, щоб тварин купати, тобто, щоб всі абсолютно умови були.

- Міська влада пропонувала вам допомогу?

- Один раз, коли ще територію не обгородили, пішла до мера, кажу, що я розумію, це не непросто, але дайте хоча б територію. Годування, лікування, все інше я тягнутиму сама. Він сказав, що щось придумає і придумує й досі. Допомога від міської влади ніколи не пропонувалася. Хоча б по-людськи навіть мішок корму не привезли. Я просто, грубо кажучи, роблю їхню роботу, щоб безпритульних тварин було менше.

- Чи бували дні, коли у вас опускалися руки?

- Бувають такі моменти, коли просто вже не витримуєш, особливо психологічне навантаження. Дуже важко переносити, коли тварини гинуть, коли тварини помирають і коли ти робиш все для того, щоб їх врятувати, а вони помирають. Пам’ятаю, їхала до Кропивницького і на дорозі лежав розчавлений собака, якого я тиждень тому стерилізувала. Це можна здуріти, в мене така тоді істерика була. Але знаєте, що мене спонукає взяти себе в руки і йти далі? Це те, за скількох тварин я відповідальна. Я знаю, якщо зараз розклеюся і пускатиму соплі, то від того легше не стане, а тільки важче, бо знатиму, що тваринки все одно на мене чекають, хочуть їсти. Тому збираюся докупи, розворушилася і далі пішла.

- Відчуваєте ви від котиків та песиків підтримку, енергію?

- Коли заходжу, наприклад, до песиків, присідаю, а вони ж всі до мене біжать, кожен хоче ласки, і всі облизують, той на шию лізе, той на спину, і це такий нереальний релакс. І такі в них очі вдячні. А коти - до них заходиш і всі на руки лізуть, мурчать і кігтиками тебе масажують. Це дуже класне відчуття, коли тваринки тебе люблять. Це означає, що я все роблю правильно.

Долучитися до збору на створення притулку для тварин можна за посиланням на Монобанку, або за реквізитами:

Реквізити Приват: 
5457 0825 3077 8484

Реквізити Моно: 
4441 1110 1951 2593

Фото з особистого архіву Юлії Барановської.