Пам'яті телеоператора, старшого солдата Володимира Чернишова
Перше, що згадують всі, хто знав Володимира Чернишова - його посмішку, жарти та цукерки, які він завжди мав у кишені та ділився ними з усіма, кого зустрічав. Телеоператор, керівник гуртка у центрі естетичного виховання, з літа 2024 року - воїн.
Володимир народився 22 березня 1971 року у Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі №32 та ЦНТУ. Працював відеооператором у молодіжному клубі «Олімпія», пізніше у медіа: телеканалах TV-Центр, «Вітер», TTV, «Інтер». З 2001 року Володимир Миколайович працював керівником гуртка відеооператорів у центрі естетичного виховання «Натхнення» у Кібернетико-технічному коледжі. Він ділився з вихованцями своїм досвідом, з ними брав участь у багатьох конкурсах різних рівнів та завойовував призові місця.
З 2013 року Володимир Чернишов разом з центром «Натхнення» перейшов до ліцею «Максимум» і працював керівником фотогуртка. За цей час гуртківці реалізували цікаві фотопроєкти, відзначені на всеукраїнському рівні.
«Наш Вовчик.... З сумом повідомляємо, що на війні з росією загинув наш колега Володимир Миколайович Чернишов. Мозок відмовляється в це вірити. Найдобріша, найвеселіша, найпорядніша людина. Так коротко можна про нього сказати. Він бачив світ через обʼєктив. Намагався це робити креативно, правдиво, легко. У нашому центрі естетичного виховання «Натхнення» він працював з 2001 року по 2022 рік. З ним було цікаво і студентам, і дітям, і дорослим. Весь відеоархів «Натхнення» - це просто памʼятник нашому колезі. Він завжди був усміхнений, з цукерками в кишені. А ще він приходив на допомогу всім, хто звертається до нього, завжди був готовий до зйомок, навіть у неробочий час. Нам здавалося, що його знає пів міста. Він співпрацював з багатьма телеканалами, але завжди вважав наш центр другою домівкою»,
- так згадують Володимира у центрі «Натхнення» ліцею «Максимум».
Фото: фейсбук-сторінка Володимира Чернишова
Володимир працював телеоператором і на телеканалі «Вітер» у CBN. Шеф-редактор сайту CBN, нині сапер Андрій Лисенко написав такі слова про колегу та друга:
«Якби мене попросили написати про смерть когось, кого я знав лише побіжно, довго не думав би. Кілька красивих фраз, трохи пафосу, царство небесне. Цинічно, але чиста правда. Це ж була моя професія – складати слова в речення, і я з цим непогано справлявся.
Зараз же, ввімкнувши під звуки вибухів, далеких і не дуже, планшет і розклавши клавіатуру, я вже всоте стираю цей текст. Усе не те. І все не так. Знайомство з Вовою не було побіжним. Ми спілкувалися не лише в редакції. Могли перехилити після роботи чарчину, щось обговорювали, над чимось разом сміялися і про щось сумували. Останній спогад про нього – приходимо до мене додому, мій пес намагається лизнути Вовчика в обличчя і розбиває йому носом губу.
А ще від Вови, як від дитини, завжди пахло цукерками...Клята росія забрала у мене ще одну людину, яку я любив. Кажуть, з кожною смертю близьких ми мудрішаємо. Я волів би бути дурнем».
Спогадами про Володимира поділився ще один його колега - фотокореспондент Ігор Філіпенко:
«Він працював на телеканалі “Вітер”. Мені завжди з ним працювалося легко, він завжди міг підстрахувати, виручити, підтримати. Я його завжди називав Вовчик, Вовка. Не на прізвище чи повне ім'я. Він навіть у телефоні моєму підписаний Вовчик. Я коли дізнався, що він загинув, то дуже важко це переніс, довго не міг прийти в себе. Він завжди з собою цукерки мав. Коли б ти не йшов, куди б ти не йшов, Вовка приходить, з кишені дістає жменю цукерок. І було багато таких людей, яких він пригощав, куди б не приходив. Казав: “Тримай, щоб у тебе було солоденького трохи”. Можна сказати, що він жив не для себе, а для всіх. Гірко, що рашисти вбили таку людину».
З початком вторгнення росії на територію України Володимир Миколайович допомагав людям, які цього потребували - довгий час чергував у центрі допомоги біженцям. У червні 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ. Служив на посаді старшого стрільця-оператора.
Фото: Кропивницька міськрада
Старший солдат Володимир Чернишов загинув 4 серпня 2024 року біля населеного пункту Новоселівка Перша Покровського району Донецької області під час виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України. Попрощалися з ним 13 серпня у Кропивницькому.
