Про аншлаги «Кропиви», секрет портрета на сцені та містичний «Молочайник»
Творче об'єднання «Кропива» заявило про себе у вересні 2024 року. Одразу з читання п’єси у Музеї мистецтв, яку вже встигли показати кропивничанам також у виді вистави «Молочайник». Співзасновники творчого об’єднання - херсонець В’ячеслав Вандрашек та кропивничани Валерій Ланецький і Євген Скрипник. У Кропивницькому їх знають по виставах Театру корифеїв та різноманітних творчих проєктах.
«Молочайник» - п'єса про окупацію драматургині, сценаристки та журналістки Оксани Гриценко, яка родом з Херсонщини. Виставу в Кропивницькому вперше представили у листопаді 2024-го, за місяць відбулося сім показів, всі пройшли з аншлагом. На один з останніх показів вистави завітала й журналістка CBN.
В'ячеслав Вандрашек. Фото: Ігор Філіпенко, CBN.
Частину зібраних коштів передають ЗСУ
Виставу показують в укритті по вулиці Театральній. Будівля старовинна, тож підвал затишний, великий, зі стелями, спроєктованими у формі арок. В укритті глядачів зустрічає співзасновник «Кропиви» - В'ячеслав Вандрашек.
У коментарі перед виставою він розповів, що головна ідея вистави - говорити про окупацію, точніше - про українців, які в ній залишаються. Херсонець про це говорить зі свого досвіду:
«Часто чуємо, що хтось вже зморився від війни чи від цієї теми. Але від цього не можна бути змореним. Хлопці нас захищають і маємо можливість тут грати вистави, тому маємо про це говорити. І про людей, які залишились на лівому березі Херсонщини. В мене там мама в окупації. Я сам був в окупації з сім'єю у Херсоні. Тому тема важлива».
Глядачів перед виставою попереджають, що у виставі звучать нецензурні репліки та є сцени насильства. Тому й на афіші зазначений рекомендований для перегляду вік - 16+. Але В'ячеслав Вандрашек пояснює, що це виправдано, оскільки є сцени, де не обійтися іншими засобами:
«Тема у нас все ж про війну. Це передає ті справжні емоції, які відчувають люди, які знаходяться в окупації».
Також він додає, що кошти, які сплачують глядачі, - це добровільні внески. Кропива - неприбуткова громадська організація, тож частину зібраних коштів передають армії, зокрема для 121 окремої бригади ТрО ЗСУ. Решту - на розвиток «Кропиви», оскільки фінансування з інших джерел колектив не має.
Фото: Мирослава Липа, CBN.
З реквізитом допомогли кропивничани
У глядацькій залі розставлені лавки, накриті ряднами, сцена - умовна, не відмежована завісою, тож одразу відчуваєш себе ніби зануреним у простір, який створила художниця-постановниця Оксана Калюжна та всі, хто їх допомагав. Обстановка передає побут звичайної родини - меблі, стелажі з бутлями, умивальник, ліжко, чайник, інший домашній реманент. На стіні - портрет чоловіка. Запам'ятайте цю деталь, ми про неї ще згадаємо.
Художниця-постановниця говорить, що створювала все це не одна, допомагали й колеги, й просто небайдужі люди.
«Це було складнувато, але отак поступово з'явилося то одне, то інше, позвозили потроху речі, поступово все так наповнилося, і повільно, але наблизилося все до того, як було у голові».
Оксана Калюжна додає, що значно допомогли люди, до яких зверталися з проханнями інколи навіть просто у соцмережах.
На початку вистави на сцені лиш один персонаж: літня жінка сидить на ліжку із запаленою свічкою в руках. Це найстарша героїня, яка згодом і передаватиме легенду про «Молочайника», навколо якої побудований весь сюжет. Загалом це історія про п'ятьох жінок, яка оповідає не лиш про війну, а й про родину, про відносини, про містику. І, звісно, про силу українців.
Фото: Мирослава Липа, CBN.
Найскладніше - грати окупантів
Через те, що сцена зовсім близько до глядачів, чутно найменші звуки, як-то крапання води з умивальника, чи аромат кави, яку п'ють героїні, або індійських пахощів, які використовує у медитаціях одна з них. Ці побутові сцени, у яких хоч і йдеться про війну, але все ж справляють враження затишних. Жінки спілкуються та жартують. Але постійно хід подій порушує поява двох окупантів, які світять глядачам в очі ліхтариками, вчиняють на сцені безлад та насильство. Загалом бачити людей у російській формі, навіть з розумінням того, що це актори - моторошно.
Як розповів Євген Скрипник, який грає одного з росіян, зокрема тому відмовилися від використання зброї як реквізиту для персонажів російських військових.
«Ми мали з'являтися зі зброєю, але вирішили її все-таки не використовувати. Все-таки це емоційно травматичні моменти для людей».
Він додає, що загалом довелося абстрагуватися та просто зіграти таких негативних героїв:
«Все-таки це професія. Ми актори, це роль. Така наша реальність зараз. Доволі було гидко в певний момент, але, оскільки це робота, воно якось включилося в оцей от режим, що це має хтось передати. Ми вирішили їх зіграти не так страшними, як огидними».
Фото: Ігор Філіпенко, CBN.
Попри те, що це прем'єра цього колективу, під час вистави немає враження, що постановка «сира». Ймовірно, це завдяки тому, що актори мають досвід роботи на одній сцені у Театрі корифеїв. Але тут все одно довелося починати все наново, говорить В'ячеслав Вандрашек:
«Нам довелося починати з нуля у плані технічному і матеріальному. Але всередині колективу все було чудово. Один одного підтримували. В нас немає костюмера як в театрі, бутафора, реквізитора, монтувальників. Все робимо ми, творче об'єднання. Ми 95% того, що ви бачите на сцені, принесли з дому, або зібрали завдяки людям. Команда як мурашечки».
Також колективу допомагають з технічною роботою небайдужі містяни, які відгукнулися на прохання допомогти зі звуком, проєктором тощо.
«Тут ми кожен сам за себе і одночасно за все відповідаємо. Тобто ти і виконавець, і реквізитор, і відповідаєш за світло, і за музику, і за все. Тобто це така широка історія, яка і розвиває, і тримає в тонусі. Ми спрацювалися, все добре».
Так міркує співзасновник «Кропиви» Валерій Ланецький після вистави. При цьому демонтуючи освітлювальний прилад.
Фото: Мирослава Липа, CBN.
Портрет на сцені
В'ячеслав Вандрашек розповів, що працюють всі без зарплат, зокрема й режисер поставив виставу без гонорару. І раз мова зайшла про режисера, то ось тут ми повернемося до чоловічого портрета на сцені, про який вже згадували. Звісно, у сцені портрет виконує практичну роль - на ньому зображується голова сімейства. Але насправді це портрет херсонця Сергія Павлюка, який і є режисером. Йому також довелося пережити російську окупацію в Херсоні, як і співзасновнику «Кропиви» В'ячеславу Вандрашеку. Тож багато порад до вистави чоловік давав, на жаль, з власного досвіду.
В'ячеслав Вандрашек говорить, що не лиш розповідати про окупацію, а й підтримати тих, хто її пережив та переживає зараз - одна з місій цієї вистави.
«Люди на тимчасово окупованих територіях мають відчувати, що ми про них не забули, що ми за них боремося, що ми за них б'ємося, і що все це - Україна. Рано чи пізно ми все одно переможемо і побачимо своїх рідних та близьких».
Також це вистава і про боротьбу з росіянами, і про те, що перемога дається ціною життя українців, на нашій крові та землі. Водночас вона є й життєствердною: родина, друзі, степ та навіть пісня - частини того фундаменту, на якому будується наша сила.
«Молочайник» кропивничани ще можуть подивитися цього місяця - 17 та 26 січня. Колектив «Кропиви» тим часом готує щось особливе. Таємницю прем'єр не відкривають, але зазначають, що це буде щось зовсім нове для нашого міста.
