Про аншлаги «Кропиви», секрет портрета на сцені та містичний «Молочайник»
Творче об'єднання «Кропива» заявило про себе у вересні 2024 року. Одразу з читання п’єси у Музеї мистецтв, яку вже встигли показати кропивничанам також у виді вистави «Молочайник». Співзасновники творчого об’єднання - херсонець В’ячеслав Вандрашек та кропивничани Валерій Ланецький і Євген Скрипник. У Кропивницькому їх знають по виставах Театру корифеїв та різноманітних творчих проєктах.
«Молочайник» - п'єса про окупацію драматургині, сценаристки та журналістки Оксани Гриценко, яка родом з Херсонщини. Виставу в Кропивницькому вперше представили у листопаді 2024-го, за місяць відбулося сім показів, всі пройшли з аншлагом. На один з останніх показів вистави завітала й журналістка CBN.
В'ячеслав Вандрашек. Фото: Ігор Філіпенко, CBN.
Частину зібраних коштів передають ЗСУ
Виставу показують в укритті по вулиці Театральній. Будівля старовинна, тож підвал затишний, великий, зі стелями, спроєктованими у формі арок. В укритті глядачів зустрічає співзасновник «Кропиви» - В'ячеслав Вандрашек.
У коментарі перед виставою він сказав, що головна ідея вистави - говорити про окупацію, точніше - про українців, які в ній залишаються. Херсонець про це розповідає зі свого досвіду:
«Часто чуємо, що хтось вже зморився від війни чи від цієї теми. Але від цього не можна бути змореним. Хлопці нас захищають і маємо можливість тут грати вистави, тому маємо про це говорити. І про людей, які залишились на лівому березі Херсонщини. В мене там мама в окупації. Я сам був в окупації з сім'єю у Херсоні. Тому тема важлива».
Глядачів перед виставою попереджають, що в ній звучать нецензурні репліки та є сцени насильства. Тому й на афіші зазначений рекомендований для перегляду вік - 16+. Але В'ячеслав Вандрашек пояснює, що це виправдано, оскільки є сцени, де не обійтися іншими засобами:
«Тема у нас все ж про війну. Це передає ті справжні емоції, які відчувають люди, які знаходяться в окупації».
Також він додає, що кошти, які сплачують глядачі, - це добровільні внески. «Кропива» - неприбуткова громадська організація, тож частину зібраного передають армії, зокрема для 121 окремої бригади ТрО ЗСУ. Решту - на розвиток «Кропиви», оскільки фінансування з інших джерел колектив не має.
Фото: Мирослава Липа, CBN.
З реквізитом допомогли кропивничани
У глядацькій залі розставлені лавки, накриті ряднами, сцена - умовна, не відмежована завісою, тож одразу відчуваєш себе ніби зануреним у простір, який створила художниця-постановниця Оксана Калюжна та всі, хто їх допомагав. Обстановка передає побут звичайної родини - меблі, стелажі з бутлями, умивальник, ліжко, чайник, інший домашній реманент. На стіні - портрет чоловіка. Запам'ятайте цю деталь, ми про неї ще згадаємо.
Художниця-постановниця говорить, що створювала все це не одна, допомагали й колеги, і просто небайдужі люди.
«Це було складнувато, але отак поступово з'явилося то одне, то інше, позвозили потроху речі, поступово все так наповнилося, і повільно, але наблизилося все до того, як було у голові».
Оксана Калюжна додає, що значно допомогли люди, до яких зверталися з проханнями інколи навіть просто у соцмережах.
На початку вистави на сцені лиш один персонаж: літня жінка сидить на ліжку із запаленою свічкою в руках. Це найстарша героїня, яка згодом і передаватиме легенду про «Молочайника», навколо якої побудований весь сюжет. Загалом це історія про п'ятьох жінок, яка оповідає не лиш про війну, а й про родину, про відносини, про містику. І, звісно, про силу українців.
Фото: Мирослава Липа, CBN.
Найскладніше - грати окупантів
Через те, що сцена зовсім близько до глядачів, чутно найтихіші звуки, як-то крапання води з умивальника, відчувається аромат кави, яку п'ють героїні, або індійських пахощів, які використовує у медитаціях одна з них. Ці побутові сцени, у яких хоч і йдеться про війну, але все ж справляють враження затишних. Жінки спілкуються та жартують. Але постійно хід подій порушує поява двох окупантів, які світять глядачам в очі ліхтариками, вчиняють на сцені безлад та насильство. Загалом бачити людей у російській формі, навіть з розумінням того, що це актори - моторошно.
Як розповів Євген Скрипник, який грає одного з росіян, зокрема тому відмовилися від використання зброї як реквізиту для персонажів російських військових.
«Ми мали з'являтися зі зброєю, але вирішили її все-таки не використовувати. Все-таки це емоційно травматичні моменти для людей».
Він додає, що загалом довелося абстрагуватися та просто зіграти таких негативних героїв:
«Все-таки це професія. Ми актори, це роль. Така наша реальність зараз. Доволі було гидко в певний момент, але, оскільки це робота, воно якось включилося в оцей от режим, що це має хтось передати. Ми вирішили їх зіграти не так страшними, як огидними».
Фото: Ігор Філіпенко, CBN.
Попри те, що це перша постановка для цього колективу, під час вистави немає враження, що вона «сира». Ймовірно, це завдяки тому, що актори мають досвід роботи на одній сцені у Театрі корифеїв. Але тут все одно починали все наново, говорить В'ячеслав Вандрашек:
«Нам довелося починати з нуля у плані технічному і матеріальному. Але всередині колективу все було чудово. Один одного підтримували. В нас немає костюмера як в театрі, бутафора, реквізитора, монтувальників. Все робимо ми, творче об'єднання. Ми 95% того, що ви бачите на сцені, принесли з дому, або зібрали завдяки людям. Команда як мурашечки».
Також колективу допомагають з технічною роботою небайдужі містяни, які відгукнулися на прохання підхопити роботу зі звуком, проєктором тощо.
«Тут ми кожен сам за себе і одночасно за все відповідаємо. Тобто ти і виконавець, і реквізитор, і відповідаєш за світло, і за музику, і за все. Тобто це така широка історія, яка і розвиває, і тримає в тонусі. Ми спрацювалися, все добре».
Так міркує співзасновник «Кропиви» Валерій Ланецький після вистави. При цьому демонтуючи освітлювальний прилад.
Фото: Мирослава Липа, CBN.
Портрет на сцені
В'ячеслав Вандрашек розповів, що працюють всі без зарплат, зокрема й режисер поставив виставу без гонорару. І раз мова зайшла про режисера, то ось тут ми повернемося до чоловічого портрета на сцені, про який вже згадували. Звісно, тут зображення виконує практичну роль - на ньому зображується голова сімейства. Але насправді це портрет херсонця Сергія Павлюка, який і є режисером. Йому також довелося пережити російську окупацію в Херсоні, як і співзасновнику «Кропиви» В'ячеславу Вандрашеку. Тож багато порад до вистави чоловік давав, на жаль, з власного досвіду.
В'ячеслав Вандрашек говорить, що не лиш розповідати про окупацію, а й підтримати тих, хто її пережив та переживає зараз - одна з місій цієї вистави.
«Люди на тимчасово окупованих територіях мають відчувати, що ми про них не забули, що ми за них боремося, що ми за них б'ємося, і що все це - Україна. Рано чи пізно ми все одно переможемо і побачимо своїх рідних та близьких».
Також це вистава і про боротьбу з росіянами, і про те, що перемога дається ціною життя українців, на нашій крові та землі. Водночас вона є й життєствердною: родина, друзі, степ та навіть пісня - частини того фундаменту, на якому будується наша сила.
«Молочайник» кропивничани ще можуть подивитися цього місяця - 17 та 26 січня. Колектив «Кропиви» тим часом готує щось особливе. Таємницю прем'єр не відкривають, але зазначають, що це буде щось зовсім нове для нашого міста.
