Як ветеран з Олександрійщини став срібним призером Ігор Нескорених

З 8 по 16 лютого у канадському місті Ванкувер проходили найбільші змагання серед ветеранів - Ігри Нескорених. Цьогоріч від України поїхала збірна з 35 військових, серед них Арсен Рябошапко із селища Нова Прага - спортсмен, моряк та воїн 77 окремої аеромобільної бригади. Після важкого поранення чоловік почав займатися спортом.

До повномасштабного вторгнення Арсен працював моряком-електромеханіком, мріючи про професійну кар'єру у спорті. 24 лютого, в день свого народження, він дізнався про початок війни, що змусило його повернутися в Україну і чинити опір російському нападу. Арсен представляв Кіровоградщину на кваліфікаційному етапі Ігор Нескорених у Києві. Цей захід є найбільшим у світі для ветеранів і військовослужбовців, які отримали поранення під час виконання службових обов’язків. Після отриманих травм він почав шукати нові можливості для реалізації.

Ігри нескорених (Invictus Games) — це міжнародні спортивні змагання для поранених військових та ветеранів, засновані принцом Гаррі у 2014 році. Вони покликані допомогти учасникам через спорт повернутися до активного життя. Україна приєдналася до Ігор у 2017 році, тож і цьогоріч наша команда відправилася до Ванкувера.

- Загальні враження. Як би ти описав атмосферу Ігор Нескорених?

- Для мене це ніби сімʼя, в якій все добре і всі розуміють один одного. Все почалося зі зустрічі в аеропорту. Нас зустріла українська діаспора, яка дала зрозуміти, що варто відчувати себе, як вдома. Були українські пісні, квіти, діти і тому подібне.

- Як ви добиралися до Ванкувера? Яким був побут? Чи все було добре підготовлено для людей, які потребують інклюзивних рішень?

По організації відчувалось, що залучена велика кількість людей та фінансування. Тож, починаючи з харчування, все було зроблено професійно, більшість аспектів були враховані. Щодо доступності, майже усі локації знаходились у пішій доступності, але курсували автобуси, що спрощувало ще більше. Якось ми з побратимом, який на візку, затримались та запізнились на автобус. Це було десь на 6 день Ігор. На що він відповів, що не знає, куди йти, оскільки увесь час він пересувався автобусами. Тож стосовно інклюзії було зроблено все можливе.

Стосовно побуту, ми кайфували від самого перебування у горах у Ванкувері. Природа – то щось казкове. Ми приїхали за деякий час до змагань. Наші спонсори та українська діаспора в Канаді допомогли організувати тренувальний збір безпосередньо у Віслері, де і відбувались усі події зимових видів спорту. І от, їхавши до Віслера, мене переповнювали почуття. Оскільки я повернувся до берегів Канади вперше з початку повномасштабної війни. І у мене знову зʼявилась змога насолоджуватись краєвидами Ванкуверщини.

- У яких дисциплінах ти виступав? Як виступила українська збірна загалом?

Я брав участь у чотирьох видах спорту: гірські лижі, волейбол сидячи, баскетбол на кріслах колісних та регбі на кріслах колісних. В кожному виступі нашої збірної були різні емоції. Але відчуття братерства було присутнє.

Я є капітаном української команди з баскетболу. Тож на мені була певна відповідальність та очікування, які я сам собі накрутив. У першому матчі команди грали проти колумбійців. Зіграли максимально круто, не залишивши жодних шансів. А в другому матчі проти об'єднаної команди «Афганістан Unconquered» через ряд факторів зіграли не найкращу гру та зазнали поразки. Суперника переважали у підборах, кидках та бажанні. Але в кільце м'яч просто не летів. Напевно, не вистачило легкості у грі, тож здобули дуже крутий досвід. Та продовжили рух по інших видах спорту.

Далі були індивідуальні види спорту. Я брав участь у гірських лижах, де виступив добре та виграв срібло, розбавивши українським стягом американські на п'єдесталі. Де збулась моя мрія, і мене нагороджував принц Гаррі. Я отримав можливість особисто з ним поговорити. До речі, не усіх нагороджував Гаррі.

А потім було регбі, де ми ще в групі потрапили на збірну Америки та розуміли, що шансів вийти буде максимально мінімум. У нашій країні не те що підготовки, а нас навіть крісел до поїздки в Канаду не було. І порівнювати збірну суперника, у якого регбі – національний вид спорту... Тож ми вийшли без очікувань та дали їм справжній бій. Гра була для вболівальників та дуже видовищна. Хоч ми і програли, але за таку гру точно нікому не було соромно.

І на завершення у мене був волейбол сидячи. Ми грали добре та сконцентровано. Вигравши у французів та німців, пройшли до півфіналу. Де зустрілися з дуже класною командою – збірною Бразилії. Де отримали важливий досвід, хоч поступились закономірно. У матчі за третє місце нас вже чекала збірна Британії, яку ми обіграли по сетах 2:0. Та вийшли в історію як перша українська збірна, яка взяла медалі у командних видах спорту. Емоції переповнювали не тільки гравців, а й усіх присутніх, хто вболівав за нашу збірну.

- Ставлення до українських ветеранів на Іграх. Як учасники з інших країн ставляться до ветеранів з України? В інших державах немає досвіду таких воєн, чи було якесь особливе ставлення до вас?

- Було певне особливе ставлення, оскільки кількість ветеранів у нашій країні дуже велика. Та всі отримали поранення, бравши участь у бойових діях. Не в усіх збірних є подібний досвід. Тож деякі країни на нас дивились із захопленням, а деякі з певною заздрістю, бо не мають стільки сили та волі протистояти супернику. Дуже приємно відбувались моменти у випадкових зустрічах з іншими учасниками, коли вони говорили «Слава Україні».

- Українська збірна та її герої. Хто ці люди, які представляли Україну на Іграх Нескорених? Чи є серед учасників хтось, ким ти особливо пишаєшся?

- Не хочу когось виділяти, бо у кожного учасника збірної України неповторна історія, за мотивами якої можна знімати серіали. До речі, «Суспільне» почало це робити. І навіть про мене зроблять серію. Кожна історія різна, але досвід схожий. Кожен пройшов через випробування, після якого зобов'язаний мати щасливе життя.

- Зустріч із принцом Гаррі: це було заплановано чи випадковість? Про що говорили? Які враження?

- Дехто почав прям бігати за принцом, щоб сфоткатись чи щось сказати. Я ніби відчував, що я створю собі можливість зустрічі своїми досягненнями. Так і сталось: я, вигравши срібло, особисто від Гаррі отримав привітання. Як показали подальші виступи, то не багатьох нагороджував саме принц. У спілкуванні з ним відчувалась простота та легкість. Він дає відчуття, що він така ж людина, але яка робить фантастичну роботу – це про Ігри Нескорених.

Моя ціль була виконана: я отримав медаль для того, щоб поговорити з принцом Гаррі та висловити свою вдячність за створення такого заходу. Бо то є щось неповторне.

Арсен Рябошапко та Принц Гаррі

- Що для тебе особисто означає участь в Іграх Нескорених? Чи плануєш продовжувати займатися спортом і брати участь у змаганнях для ветеранів? 

- Цінностями Ігор Нескорених я заразився дуже впевнено і хочу зробити все можливе, щоб наші ветерани, мої побратими, дізнались та відкрили для себе реабілітацію та відновлення через спорт. Тож я обов'язково продовжу займатись спортом, в першу чергу, бо мені подобається цим займатись.

- Ти є співзасновником організації для ветеранів. Чим ви займаєтесь зараз?

Познайомившись з побратимом на відборі у збірну, який також в результаті потрапив до збірної, виникло питання: а де готуватись та займатися адаптивним спортом поза межами тренувальних зборів, які організовували у збірній України? Обійшовши усіх чиновників в Одесі, дійшли до висновку, що цей напрямок максимально мертвий. Та взагалі було усім байдуже, чим ми займаємось та до чого готуємо. Деякі чиновники не розуміють різниці між людиною з інвалідністю та людиною з інвалідністю, отриманою на війні, а вона дуже велика. Тож вирішили створити ГО «Вільні Воїни». Мета якої – популяризація та розвиток адаптивного ветеранського спорту.

Наприкінці розмови Арсен розповів, що далі разом з однодумцями шукатимуть можливості займатися спортом, який їм подобається. Потім він і його товариші почали ділитися цією можливістю з побратимами, і ветерани почали підтягуватися. На цей рік у них великі плани: вони хочуть створити свої команди з волейболу сидячи та баскетболу на візках, а також брати участь у різних змаганнях і заходах. У майбутньому вони планують самостійно проводити заходи для ветеранів.