Сергій Мілютін та його історичні розвідки про визвольну боротьбу жителів Кіровоградщини
Сергій Мілютін - історик, педагог та екскурсовод. Його роботи присвячені, зокрема, учасникам визвольних змагань та історії Центральної України. Він автор трьох книг - «Борці за Українську державність», «Фотій Мелешко: воїн, письменник, мемуарист» та «Бій під Крутами: Центральноукраїнський вимір», в яких описані події Української революції. Зокрема, й на території нашого краю.
Про наукову діяльність та подальші плани Сергій Мілютін розповів в інтерв’ю CBN.
- Як виникла ідея написання книг про земляків часів визвольної боротьби?
- Наприкінці 2021 року директор Регіонального центру наукових досліджень Борис Шевченко, запитав мене, чи не хотів би я написати книгу про наших земляків, які брали участь в Українській революції. Я подумав: чому б і ні? Обміркував саму концепцію - про кого повинна бути ця книга. Чи це мають бути люди, які воювали тільки за УНР, чи всі земляки, які брали участь у подіях 1917–1921 років. І вже у 2022 році, коли почалася повномасштабна агресія північно-східного «сусіда», я дійшов висновку, що потрібно писати тільки про тих, хто боровся за самостійність українській державі. У підсумку я склав список осіб - про кого хотів би підготувати біографічні нариси.
- Чи просто було отримати потрібну інформацію?
- Інформацію брав із різних джерел. Це ті статті й спогади, які були надруковані за кордоном - еміграційна преса, або ж те, що було видано не в періодиці, а як окремі книжки. Значна маса такої інформації є на сайті Diasporiana - там зібрано величезний масив матеріалів. Іншу частину я знайшов самостійно в Державному архіві Кіровоградської області, бо з 2018 року працюю з матеріалами про земляків, які були репресовані в 30-40-х роках. Значну частину репресованих становили особи, які під час Української революції були або у вільному козацтві, або в Армії УНР, або в різних повстанських підрозділах самостійницької орієнтації. Частину інформації я прочитав у працях інших авторів, адже я не перший, хто взявся за цю тему.
- Як створювали? Про що саме в ній розповіли?
- Ми довго думали над назвою. Книга була вже готова, а назви не було. Головний редактор серії «Визвольна боротьба» 1917-1991 років Борис Шевченко запропонував назвати її «Борці за Українську державність» і в підзаголовку перелічити тих осіб, яким присвячені розділи. Книга вийшла порівняно невеликим тиражем - усього 100 примірників. Вона викликала значний інтерес у місцевої публіки, яка цікавиться історією. Частину тиражу ми передали нашим партнерам - бібліотекам та музеям, а частину реалізовувала Обласна універсальна наукова бібліотека імені Дмитра Чижевського по громадах області. Є ідея перевидати цю книгу, бо попит потрібно задовольнити - далеко не всі охочі її отримали. Також хочеться внести певні зміни в сам текст, бо вже вдалося знайти нову інформацію про цих людей.
- Що саме ви хочете внести в цю книгу?
- Хочеться додати ще дві біографії, які не вдалося включити тоді. Це Андрій Долуд із Плетеного Ташлика (колишній Маловисківський район) і Данило Лимаренко. Сам Данило народився в Карлівці (нині Миколаївська область), однак він ніколи не вважав Миколаївську область своєю батьківщиною. Він виріс у Добровеличківці і завжди вважав її рідною для себе. У XXI столітті його син привіз спогади свого батька саме до Добровеличківки.
- Над чим ще працювали?
- У 2024 році вийшла книга «Фотій Мелешко: воїн, письменник, мемуарист». Це була своєрідна окрема праця, що виросла з попереднього дослідження, бо Фотій Мелешко - постать багатогранна, що відображено в самій назві книги. Він знав багатьох провідних діячів Української революції - це Василь Вишиваний із династії Габсбургів, Нестор Махно, Юрко Тютюнник та багато інших. До цієї книги ввійшла біографія самого Мелешка і деякі його тексти, які передали до України його родичі. Також я зміг налагодити контакт із його старшим сином Аскольдом Мелешком.
Він передав частину матеріалів мені, і також ми з ним спілкуємося про потенційну передачу інших текстів авторства його батька, бо ці матеріали знаходяться у Сполучених Штатах. Коли закінчаться бойові дії в Україні, Аскольд передасть ці матеріали. Сподіваюся, вони опиняться у нас. Є перспектива, що історична наука збагатиться цими матеріалами, і це стане певним проривом у дослідженні Української революції. Третя книга - «Бій під Крутами. Центральноукраїнський вимір». Із усіх трьох книг її було писати найважче.
- Чому саме цю книгу було важко писати?
- По-перше, через значення самого бою. Про нього написано дуже багато, є велика кількість різної інформації. Потрібно було з усього масиву знайти те, що справді відповідало дійсності, а що - ні. Дуже багато доводилося перевіряти інформації. І, звичайно, у технічному аспекті було складно писати, бо часу на підготовку книги об’єктивно було мало, і доводилося часто жертвувати вільним часом, якого й так небагато.
- У звʼязку з чим ви так поспішали її випустити?
- Ми хотіли видати її до річниці бою під Крутами. Щоб вона вийшла саме на початку 2026 року - і нам це вдалося. Що характерно, я побачив книгу у день її презентації вже в остаточному вигляді. З макетом я, звичайно, ознайомлювався раніше і вносив певні правки. Коли макет був готовий, також рекомендував дизайнеру деякі зміни щодо обкладинки. Однак часу було небагато, а роботи для того, щоб усе це описати, навпаки - дуже багато. При цьому книга вийшла за обсягом найкоротшою - трохи більше 130 сторінок. У першому розділі я описав бойові дії на Чернігівщині та Київщині взимку 1917-1918 років. А в другому розділі - безпосередньо біографії наших земляків, які брали участь у бою під Крутами.
Цю книгу я також писав для того, щоб популяризувати їхні імена і, звичайно, стимулювати дослідницький інтерес до біографій земляків. Саме тому до книги додали документи. Частина з них публікувалася вперше. Зокрема, це протоколи допитів родичів або безпосередньо тих, хто брав участь у бою під Крутами - наших земляків або їхніх родичів. Також там є два листи Василя Денисовича Недайкаші до Сергія Горячка. Це листи, які були передані з Франції Оксаною Оніс - хрещеною донькою Василя Недайкаші. Самих листів Сергія Горячка, одного з учасників бою під Крутами, не знайшли. Однак листи до нього збереглися, і це важливе історичне джерело.
29 січня ми презентували книгу в стінах Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею. Також у квітні плануємо її публічне обговорення в Обласній універсальній науковій бібліотеці імені Дмитра Чижевського. Крім того, плануємо презентувати її в Новоукраїнці. Згодом книга буде у вільному доступі - її можна буде завантажити у PDF-форматі й ознайомитися безкоштовно.
- Скільки загалом часу пішло, щоб видати всі три книги? Яка з них готувалася найдовше?
- Загалом усі ці три книжки вийшли за підтримки Центральноукраїнського обласного музею. Питанням видавництва, комунікації з видавництвом, поліграфією та всією організаційною частиною займався Борис Шевченко як головний редактор серії. Моє завдання - науково-дослідна робота і написання текстів. Він же займався всіма іншими питаннями.
- У планах маєте нові видання?
- Так, звичайно. Із найближчих планів - видати спогади Данила Лимаренка. Цей проєкт ми задумали ще тоді, коли я вперше побачив ці спогади. Поступово я почав вводити їх у науковий обіг, цитуючи у своїх попередніх книгах. І, звичайно, хочеться видати їх під однією обкладинкою, щоб вони були доступні не лише людям, які бачили рукописи, а й усім охочим. Поки що це головний пріоритет. Другий пріоритет - епістолярна спадщина Василя Денисовича Недайкаші. Я працюю з цими листами вже доволі давно. Набираю їх поступово, коли маю вільний час. Уже зробив приблизно 70% цієї роботи. Ці матеріали плануємо зібрати в окреме видання. Також будуть опубліковані фотографії. Більшість фото - з приватних архівів. Тобто у вільному доступі їх немає. Частина фотографій із цього архіву була опублікована в першій книжці «Борці за українську державність», ще частину я публікую у фейсбук-спільноті «Історія Новоукраїнщини». Тож можна очікувати на нові видання, працюємо.
Авторка: Ганна Яцко. Фото: Ігор Філіпенко, CBN.
