Шемаги для Залужного та Мадяра: кропивничанин відроджує мистецтво вибійки

Техніку виготовлення вибійки винайшли, можливо, ще у перших століттях нашої ери. Для цього використовували дерев'яну дошку, на гладкій поверхні якої вирізьблювали декоративні візерунки. Дерев'яну форму вкривали рідкою фарбою і притискали до тканини - на тканині залишався відбиток візерунків. Ручна техніка вибійки була поширеною ще за часів Київської Русі.

Починаючи з IX-XII століття слов'яни організовували ткацькі майстерні, де виготовляли полотно з конопель, льону, кропиви, шерсті, а пізніше обробляли їх. Згодом в Київській Русі з'явилися цілі текстильні цехи. З вибійчаної тканини виготовляли фартухи, хустки, рушники, фіранки, скатертини, жіночі і чоловічі строї, костюми тощо. Також полотно продавала на ярмарках і експортували у різні країни, замовляючи звідти також потрібну сировину.

Речі з використанням вибійчаної тканин ставали окрасою будь-якого інтер’єру, привносили в нього цікавий акцент, родзинку, були неповторними. У якості орнаментів застосовувалися різні сюжети: рослинні, тваринні, фігурно-геометричні.

Сайт spadok.org.ua

Традицію з виготовлення та обробки полотен продовжили українські народні майстри Київщини, а також Поділля, Волині, Галичини. На жаль, на початку ХХ сторіччя з появою великого вибору доступної фабричної тканини техніка вибійки поступово зникла з побуту.

Тепер же це стародавнє мистецтво стає знову популярним. Кропивничанин Костянтин Данильченко створює хустки з українськими традиційними візерунками, відроджуючи традиції вибійки. Створені ним речі можна побачити як на кропивничанах, так і на таких відомих особистостях, як колишній Головнокомандувач ЗСУ - Валерій Залужний, засновник та командир підрозділу аеророзвідників «Птахи Мадяра» - Роберт Бровді, музиканти гурту «ДахаБраха» та інших.

Костянтин за освітою юрист, працює виконавчим директором благодійної організації, його творчість у техніці вибійки - справа для душі. В інтерв'ю CBN майстер розповів про свою творчу справу.

  Костянтин Данильченко

- Як взагалі розпочалося заняття таким видом творчості?

- Моя дружина Інна (співзасновниця етнопроєкту «Баба Єлька», - прим. авт) подарувала мені кілька вибійок на новорічні свята, вона знала про мою схильність до малювання і вирішила познайомити з таким видом творчості. Це були придбані в мережі Інтернет вибійки. Спочатку це був ще один варіант творчості. Я зрозумів, що це мені вдається, коли люди почали замовляти. 

- Скільки часу йде на одну річ?

- Я це роблю у вільний від основної роботи час, вечорами. Якщо все відкласти, то за 2-3 вечора можна це зробити. Якщо я не поспішаю, то можу зробити її десь за тиждень, частинками. Але зараз швидкість перейшла на місяці. Одна хустка зараз може робитися й два місяці. Це залежить не від техніки, а від зайнятості. Половина від вартості хусток йде на користь ЗСУ, все інше - на матеріали та майстру.

- Чи експериментуєте з матеріалами?

- З тканинами експерименти постійно є. Нещодавно зробив вибійку на джинсовій сорочці. Була пашмина, і вовна, тобто різні варіанти можуть бути, а фарба завжди то акрил. Я думав про олійні фарби, але по-перше - запах, по-друге - вони дуже довго сохнуть і їх треба потім вимити розчинниками. Тобто це технічно складніше. На цьому етапі це для мене незручно.

- Скільки форм-вибійок тепер стало?

- Навіть не рахую. Спочатку я рахував не кількість, тоді це був окремий відділ у шухлядці для бордюрів - це такі широкі вибійки, і окремо для всіх інших. Зараз у мене окремо відділ для птахів, окремо відділ для бордюрів, окремо відділ для іншого, тобто зараз вже треба ще одну шухлядку. Їх, мабуть, близько сотні.

- Як тепер підбираються сюжети?

- Ще на початку своєї роботи я говорив, що хотів би дослідити вибійки Кіровоградщини, і зробити репліку з цих вибійок, якщо я їх знайду. Допомогла мені з цим етнолабораторія «Баба Єлька» і їхні вибійчані рушники, привезенні з експедицій. І після цього я уже почав не без допомоги дружини створювати ці вибійки за мотивами орнаментів або вибійчаних рушників.

Обирався орнамент або частина його і все це переводилося в графічний варіант і потім з цього створювалася вибійка за допомогою 3Д-принтера. Тобто зараз я вже можу похвалитися тим, що інколи хочуть вибійки саме з Кіровоградщини і я маю набір цих вибійок, і можу скомбінувати їх саме за орнаментами нашої області. Тобто не лише тепер купую, а і почали створюватися свої унікальні. Додається унікальність роботи через створення таких вибійок.

Інна Тільнова, співзасновниця етнолабораторії «Баба Єлька»

- Що притаманне у вибійках нашій області?

- Те що я бачив на вибійчаних рушниках, то це або рослинні мотиви, або геометрія. Хоча тварин бачив теж - це були півні. Але рідше зустрічаються птахи.

- Що люди обирають з сюжетів частіше? Чи змінилися вподобання під час війни?

- Щоб людина прям обирала вибійки - такий варіант трапляється рідко. Переважно люди розповідають якусь історію, або про характер людини, або побажання свої. Найчастіше обирають птахів. Кілька разів було так, що просили вибійку з рослинним орнаментом. Але б я не сказав, що помінялися вибори орнаментів від початку повномасштабної війни. Більше змінилося у смисловому навантаженні.

Багато з'явилося шемагів для захисників і захисниць. Були навіть такі історії, що замовили шемаг для чоловіка, який загинув і дружина вирішила все ж залишити це замовлення і зробити його на згадку про чоловіка. На жаль, після повномасштабного вторгнення додалися й такі історії. Але я чув таку тезу, що не завжди захисники і захисниці відчувають як їх підтримують у тилу, що розуміють їхній вклад, подвиг.

Це складно, коли ти на вулиці людину бачиш: не завжди можеш зреагувати, підійти, подякувати, і я це стараюся зробити у творчості, описах, в знижках, якщо то робиться для захисників. І таким чином виразити подяку свою і щоб вони теж це відчули це через ту людину, яка замовляє це у мене.

- В інші каїни замовляють теж?

- По пам'яті: США, Італія, Іспанія, Німеччина, Франція, Польща. Це я точно знаю, що вони замовлялися саме для людей із цих країн. До повномасштабного вторгнення це було для сім'ї, до якої потрапили кропивничани за програмою обміну. І вони вибрали створити хустки для сім'ї цієї. А після повномасштабного вторгнення перші два замовлення були для тих сімей, які прийняли переселенців з України, і от люди хотіли їм в подяку подарувати такий дуже персоналізований подарунок з українським характером.

- Як відбулась історія із шемагом для Валерія Залужного?

- Марія Воротило (у 2022 році офіцер Євген Воротило і Марія Гуреш побралися, одружив їх Валерій Залужний, - прим. авт.) написала мені, що вони дуже шукали якийсь такий незвичний подарунок і вирішили замовити шемаг для Залужного. Я просто спочатку не повірив, не міг зрозуміти, як це все зробити. Потім до мене дійшло, що це ж просто неймовірна відповідальність. Це дуже складно для мене було. Тому треба було впоратися з хвилюванням, налаштуватися, і довіритися процесу, бо хто знав, який має бути шемаг і чи сподобається йому.

Ну і величезна розкіш була у тому, що після вручення Марія подзвонила мені і поділилася враженнями щодо того, як це взагалі було: що він всі справи відклав, розпакував, відкрив і почав читати опис до подарунка. У нього багато різних сувенірів, але віе сказав, що візьме шемаг додому і покаже дружині. А не всі речі він забирає з кабінету додому. Тому така вийшла несподівана історія, не те щоб я її шукав, скоріш вона мене знайшла.

Марія Воротило та Валерій Залужний

- Хто замовляв хустку для Мадяра?

- Після шемага для Залужного до мене звернувся Святослав Бойко, він теж служить в підрозділі «Птахи Мадяра» і от він замовив шемаг і хустку для Роберта Йосиповича і для його дружини Наталі. Я створив, передав, дуже довго чекав на зворотній зв'язок і виявилося, що Ярослав довго нічого не писав, бо він хотів зробити фото з ним, а Мадяра дуже складно було спіймати.

Зазвичай я надихаюся побажаннями по орнаменту, а потім це відпускаю, така імпровізація. І потім я пишу опис, це все складається в одну таку ідею. І коли я зробив шемаг і потім хустку, я їх приклав одна до одної та був здивований тим, як вони збіглися, у мене ще такого не було. Така була синхронізація між ними, що просто один в один, хоча ідеї такої спочатку не виникло. Це ще один мій принцип - не заважати, не прораховувати, не дуже думати, не робити ескізи. В такій довірі дуже часто народжуються такі речі.

Також запам'яталася історія з гуртом «ДахаБраха». Шемаги я приготував як подарунок для них і в Олешківських Пісках на фестивалі тоді була передача цих шемагів, ще до повномасштабної війни. Для мене це вперше було, що я для таких людей зробив хустки. А потім я почав далі йти і зрозумів, що багато людей не менш цінних мають вибійки. По-перше, захисники наші, яким я маю честь подякувати. Дружина моя, Інна, - голова організації «Баба Єлька». Світлана Буланова, виконавиця, яка теж популяризує мистецтво, та багато інших. Це для мене розкриває взаємодію, яку не можна зробити, прикладом, просто у розмові, це глибше, і я радий, що можу долучитися до цього.

Гурт «ДахаБраха» та Костянтин Данильченко

- Які плани на творчість?

- Я останнім часом нових замовлень не беру, бо є люди, які чекають вже півтора року. Основний короткостроковий такий план - відпрацьовувати замовлення і віддати людям, які досить довгий час чекають. Також мені подобається ідея створення нових орнаментів вибійок разом з проєктом, який виграла «Баба Єлька»: за фінансування USAID передбачається співпраця у виготовленні окремих вибійок за мотивами орнаментики, яку ми можемо знайти в архівах Баби Єльки, тому це, як на мене, такий найбільш далекоглядний і змістовний план дій.

Фото: архів Костянтина Данильченка.

Використані джерела: сайт spadok.org.ua