Сила духу від фронту до спорту: ветеран з Кіровоградщини взяв участь в «Іграх Нескорених»

Перегляди: 703
Фото: Укрінформ (Арсен Рябошапко)

Арсен Рябошапко - спортсмен, моряк та воїн 77 окремої аеромобільної бригади. Воював з росією, отримав серйозне поранення під Бахмутом, наразі проходить процес реабілітації після поранення. Воїн представляв Кіровоградщину на кваліфікаційному етапі «Ігор Нескорених» у Києві. 

«Ігри Нескорених» — це найбільший в світі міжнародний захід для ветеранів та військовослужбовців, які отримали поранення, травми або захворювання, виконуючи свої службові обов'язки.

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

photo_5_2024-06-13_14-59-58

Журналіст CBN поспілкувався з Арсеном, воїн розповів про свій бойовий шлях, любов до спорту та погляди на життя.

- Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення та як потрапили до війська?

- За цивільною освітою я моряк-електромеханік. Офіцер торгового флоту, але не класичний моряк, як більшість тих, хто ходить в моря роками. Для кращого розуміння: коли моряки за 4 роки роблять 8-10 контрактів в море, то я за 8 років своєї морської кар'єри зробив тільки 8 контрактів, в середньому по 4-5 місяців. Тому що жив футбольним життям, не професійним, проте прагнув того та займався спортом загалом.

На початок повномасштабної війни я був за кордоном, близько канадських берегів. До речі, у мене день народження 24 лютого. Колись я вирішив, що кожен свій день народження буду святкувати по-особливому. В один із днів я захищав дипломну роботу, а на цей вирішив пробігти дистанцію марафонську на біговій доріжці в морі. Після доріжки йду втомлений та зустрічаю матроса, який говорить: «Вітаю з днем народження та бажаю, щоб це був найгірший день народження у твоєму житті». Так я зрозумів, що почалась повномасштабна війна.

photo_1_2024-06-13_14-59-58 
- Як потрапили до війська?

- Розумів, що пересиланням коштів через волонтерів чи одразу військовим для їхнього забезпечення недостатньо і потрібно ставати захисником. Одразу хотілося кинути все та їхати в Україну, ставати до лав ЗСУ. Але прийняв рішення допрацьовувати контракт, щоб не псувати стосунки з компанією, продовжував надсилати гроші волонтерам.

Було дуже складно жити там, коли всі рідні, друзі в небезпеці вдома. Сумнівів не було ні на мить, що я повернусь та буду служити, але більшість моряків не розуміли й не підтримували подібних планів, вони знаходять дуже різні та смішні аргументи на захист своєї бездіяльності та байдужості.

Коли повернувся до України, я прийшов у військкомат, кажу: «Дайте мені хоч зараз автомат і я пішов кришити росіян, але є одна проблема: я того не вмію і скоріше за все мене будуть кришити. То зробімо так, щоб перед тим я встиг щось корисне зробити». Мене почули й так я поїхав на відбір у 77 окрему аеромобільну бригаду.

photo_3_2024-06-13_14-59-58

- Як я розумію, ви тепер ветеран і наразі не берете участі у бойових діях?

- Так, в Бахмутському районі під час виконання завдання в стрілецькому бою отримав кульові поранення в праве та ліве стегно з переломом - це офіційно, але це була ще та історія, з повзанням на руках, сльозами та зневірою.

- Як поверталися до цивільного життя?

- З початку реабілітації, коли стало зрозуміло, що бігати марафони найближчим часом я не зможу, я все одно почав шукати, де буду максимально корисним та отримуватиму задоволення від роботи, тому що війна не закінчилась і це вже наш спосіб життя. Були курси з психології для військових та їхніх близьких, які я пройшов. Зараз планую вступати на магістратуру з психології. Потім курси зі збирання FPV-дронів, в цьому напрямку я і зараз працюю.

- Як вирішили поїхати на «Ігри Нескорених»?

- Слухаючи радіо, почув дуже гарну рекламу. Моя дівчина, яка сиділа поряд в авто сказала: «Так це для тебе».

- Як відбувалися змагання?

- Змагання - то дуже круто, а ще крутішим був сам тренувальний двотижневий кемп. Дуже емоційно, захопливо. Багато однодумців та цікавих людей, побратимів. Заняття з тренерами також було на найвищому рівні. 

На тренувальні збори я їхав з планами змагатись потім в тенісі, веслуванні на тренажерах та стрільбі з лука, але протягом тижня я спробував інші адаптивні види спорту і прийшов до рішення, що деякі види спорту мені будуть більш корисні, хоч і медалі я там навряд візьму.

Тому обрав біг та велотренажері, щоб давати більше та правильне навантаження на мої поранені стегна. Так, медалей у цих дисциплінах я не взяв, тому обрав ще й баскетбол на візках, де отримав масу приємних емоцій, насолоду від гри і бронзову медаль.

photo_6_2024-06-13_14-59-58 
- Що найцікавіше у змаганнях, процесі підготовки?

- Ці змагання більшою мірою не про медалі, а про реабілітацію та повернення у повноцінне життя. Тож увага і була спрямована на те, щоб ці види спорту допомагали відновленню, а не погіршували його. На кемпі тренери працювали персонально з кожним, формували тренування, враховуючи ті чи інші обмеження.

Раніше я мав стереотип, що якщо я люблю займатись спортом і взагалі активним життям, то повернення з фронту інвалідом - найгірший сценарій. Але зараз, поспілкувавшись з новими побратимами, познайомившись з адаптивними видами спорту зрозумів, що спортивне, активне життя продовжується, потрібно лише бажання.

Якось побратим, який втратив ноги, у мене запитав жартома: «Арсене, знаєш, чому безногі люблять грати в шахи та шахи? Тому що там можна ходити». Гумор допомагає швидше прийняти ситуацію та обставини, в яких опиняються люди та рухатись далі.

- Бачив у соцмережах, що ви відкривали футбольний матч. Як це відбулось?

- Я займався футболом майже все свідоме життя. З дитинства вболіваю за рідну команду з Олександрії. Мріяв вийти на футбольне поле «Ніка». І тим самим підтверджується моя філософія, що ми завжди отримуємо те, чого бажаємо. Друзі з футбольної спільноти запросили на цей захід, так підтримали мене в тяжкий для мене час, за що дуже вдячний всім до цього причетним.

photo_1_2024-06-13_15-11-08

photo_2_2024-06-13_15-11-08 
- Що плануєте найближчим часом?

- Процитую класика: «Не буду х***ьою займатись, а буду жити красіво, буду шпіоном. Читатиму книги, дрісіруватиму любиму обізяну і ходитиму в театр з красівими тьолками, получать удовольствіє». У найближчих планах пройти ВЛК і продовжувати службу. Хочу отримати військове офіцерське звання.

Маю різні пропозиції, одна з яких - курсовим офіцером у військово-морському інституті. Війна для нас - це вже спосіб життя. Повернення до того, чим займався до війни, неможливо. Буду проживати найкраще зі своїх життів, радіти дрібницям і рухатись в напрямку перемоги.

Фото: фотоархів Арсена Рябошапка, Укрінформ, ФК «Олександрія».

photo_2_2024-06-13_14-59-58

photo_7_2024-06-13_14-59-58