Від скіфського городища до традиційних галушок: чим здивує Полтавщина

Полтавщина – сусідня до Кіровоградської область, яка часто лишається поза увагою місцевих туристів, але насправді зберігає у собі неймовірну концентрацію культури, історії та краєвидів. Всього за кілька годин від Кропивницького можна опинитися в іншій атмосфері – серед гончарних майстерень, тисячолітніх городищ і затишних міст з особливим характером.

Наш текст допоможе жителям Кіровоградщини спланувати вихідні, наповнені новими враженнями. Ідеальний у цьому сенсі маршрут – це Полтава та ще одне з сіл чи селищ, що цілком можна встигнути оглянути за два дні, переночувавши у Полтаві.

Біла альтанка

Полтава

Біла альтанка – одна з найвідоміших архітектурних візитівок Полтави. Вперше споруджена 1909 року, вона розташована на Соборному майдані, де завершує плато Іванової гори. Звідси відкривається широкий краєвид на долину Ворскли, полтавський Поділ і Леваду – мікрорайони, які спускаються до річки. Архітектурно альтанка виконана у формі напівкруглої колонади з вісьмома колонами, висотою дев’ять метрів. Її форма нагадує підкову, «зігнуту» у бік Успенського собору, що розташований неподалік.

Під час Другої світової війни альтанка була зруйнована – на її місці гітлерівці облаштували зенітно-артилерійський пункт. Відновити споруду вдалося лише у 1954 році – за проєктом архітектора Льва Вайнгорта. Формально це була не реконструкція, а новий об’єкт, зведений за зразком довоєнної споруди. Сьогодні Біла альтанка – не лише історична пам’ятка, а й частина міських традицій. Тут зупиняються молодята, туристи, жителі міста під час прогулянок, свят та урочистостей.

Пам'ятник галушці

Біля підніжжя альтанки привертає увагу ще один унікальний об’єкт – пам’ятник полтавській галушці. Величезна миска з гігантськими галушками і велетенською ложкою, встановлена на постаменті у вигляді дерев’яного столу, накритого українським рушником, символізує достаток і гостинність. Звісно, реальні галушки теж варто скуштувати. Втім, цього навіть складно уникнути в Полтаві – заклади харчування, які їх пропонують, зустрічаються ледь не на кожному кроці. Місцеві жителі стверджують, що найсмачніші галушки – з м'ясом та грибним соусом.

Музей історії Полтавської битви

Історичний заклад, який рекомендуємо до відвідування – Музей історії Полтавської битви (вул. Шведська Могила, 32), – розповість про доленосну подію 1709 року. Знаходиться за 5 км від центру міста. Є частиною історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви», присвяченого подіям Великої Північної війни.

Колекція музею розміщена у дев’яти залах, де експонуються вогнепальна і холодна зброя, ядра, старовинні карти, гравюри, військові мундири, знамена, монети, медалі. На місці боїв неподалік музею встановлені обеліски на місцях колишніх редутів, відтворене одне із земляних укріплень, а також височать десятки пам’ятників і пам’ятних знаків. Раніше перед входом до музею демонтували пам’ятник російському імператору Петру І. Таке рішення ухвалили відповідно до чинного законодавства та політики деколонізації.

Повернувшись у середмістя, варто завітати до відтвореної садиби, де 1769 року народився Іван Котляревський, зачинатель нової української літератури. Музей-садибу відкрили 1969 року, проголошеного ЮНЕСКО роком Івана Котляревського, з нагоди 200-ліття поета. Комплекс відновили за старими описами й акварельним ескізом Тараса Шевченка, на якому він колись замалював полтавську хатину письменника. Тепер у затишному дворику під грушею стоїть автентичний колодязь-журавель, а в мазанці збережено інтер’єри кінця XVIII століття – п’ять кімнат, у яких можна побачити стіл, диван, книжкову шафу, дзеркало, посуд та інші речі, що належали Котляревському або його родині.

Дендропарк у Полтаві

Якщо захочеться побачити більше природи, завітайте до Полтавського дендропарку на околиці міста. Парк розділений на десять тематичних зон. Навесні тут квітнуть магнолії та сакури, влітку пахнуть липи й бузок, восени алеї вкриваються золотим килимом опалого листя. На ставках живуть качки, чаплі та лебеді. Місцеві жителі полюбляють влаштовувати в дендропарку родинні пікніки, а туристи – фотографуватися на тлі мальовничих пейзажів.

Знайомлячись із Полтавою, дедалі глибше занурюєшся в її неповторний колорит. Давня історія, багата культура і сучасне життя міста тісно переплітаються, створюючи особливий дух, який відчувається повсюди. Втім, локальний туризм під час повномасштабного вторгнення росії має загрози, тож, вирушаючи до Полтави, не варто забувати про безпеку – орієнтуватися на вказівники щодо сховищ та обирати житло з доступом до укриття.

Як дістатися:

Найзручніше доїхати з Кропивницького до Полтави автобусом – щодня курсує кілька рейсів з автостанції №2. Також можна скористатися поїздом з Кропивницького (напрямок Одеса-Харків). Якщо ж подорож планується автомобілем, шлях через Олександрію, Світловодськ і Кременчук займе до 3,5-4 годин (приблизно 250 км) - залежно від погоди та стану доріг.

Історико-культурний заповідник «Більськ»

Біля села Більськ розташоване найбільше городище раннього залізного віку в Європі. Площа Більського городища становить близько 5000 гектарів. Вважають, що саме тут було древнє місто Гелон, згадане Геродотом. До складу грандіозної пам’ятки входить Східне, Західне та Куземинське укріплення. Усі вони об’єднані в єдину систему валами Великого укріплення Більського городища. Тут можна наблизиться до давнини, де степові народи залишили по собі сліди могутніх культур.

Одне з укріплень городища

Урочища унікальної форми та розмаїття артефактів роблять Більськ обов’язковим пунктом культурного туру. Це - величезна, вражаюча уяву система укріплень протяжністю близько 35–37 км. Археологічні розкопки тривають на городищі понад століття, і щороку їхніми результатами – сотнями нових артефактів – приємно дивується наука. Заповідник об’єднує понад 70 пам’яток (з яких чотири - національного значення) і продовжує активно розвивати дослідницьку інфраструктуру.

Вид на Ворсклу

Територія Більського городища має неймовірні природні та історичні ландшафти, які нікого не залишать байдужим. А якщо пощастить, можна спостерігати не лише тисячолітні фортифікації та старовинні знахідки, а й життя байбаків біля одного з укріплень. У період розкопок відвідувачі Більського городища мають унікальну можливість взяти участь в археологічних дослідженнях і навіть спробувати попрацювати лопатами та іншими археологічними інструментами.

Тут проводять екскурсії: як індивідуальні, так і групові, як пішохідні, так і транспортом. Для цього необхідно дістатися до селища Котельва або села Більськ. Детальніше про екскурсії – на сайті ІКЗ «Більськ».

Робота наукових співробітників ІКЗ «Більськ» на розкопі

Як дістатися:

Відстань від Полтави до селища Котельва – близько 65–70 км основними дорогами. Оптимальний маршрут пролягає автошляхом Н-12 (через села Милорадове та Велика Рублівка) прямо до Котельви. Село Більськ розташоване далі на захід від Котельви, і відстань від Полтави до Більська – приблизно 75 км. Маршрут пролягає тим же автошляхом Н-12, а останні ~10 км від Котельви до Більська – місцевою дорогою. До Котельви та Більська курсують рейсові автобуси з Полтави. Відправлення від автостанції Полтава-4 (площа Слави, 5, біля залізничного вокзалу Полтава-Південна). 

Вид на Миколаївську церкву в Диканьці. Фото: businessvisit.com.ua

Диканька

Вперше Диканька згадується в середині XVII століття як козацьке поселення. У 1658 році тут відбулася важлива сутичка між військами полковника Мартина Пушкаря, який виступав проти Івана Виговського. Ця битва вважається першим історичним підтвердженням існування Диканьки. У сучасних межах селища збереглися кургани, які вважаються залишками тогочасного козацького кладовища. Після утвердження Гетьманщини Диканька належала до Великобудищанської (Будянської) сотні Полтавського полку – одного з ключових козацьких адміністративно-військових утворень Лівобережної України.

Це формувало козацьке самоврядування в регіоні та сприяло розвитку осілого козацтва. На околиці Диканьки розташований Чернечий Яр – мальовнича балка, у якій, за переказами, збереглися залишки старих печер, що, ймовірно, використовувалися як скит або тимчасове сховище для мандрівних ченців та козаків. За припущеннями місцевих краєзнавців, ці печери могли слугувати притулком у період татарських набігів або міжусобних козацьких конфліктів. Це місце досі залишається малодослідженим, але зберігає атмосферу таємничості, пов’язаної з добою боротьби й самооборони.

Нині Диканька відома як осередок сільського зеленого туризму та народних традицій на Полтавщині. Це мальовниче місце, яке поєднує затишний відпочинок у сільських садибах, знайомство з козацькою історією цієї місцевості, дегустацію полтавської кухні та участь у колоритних ярмарках і етнографічних святах. У селищі діють приватні садиби для туристів. Більшість садиб – це облаштовані сучасними зручностями сільські будиночки, оточені садками та квітниками, де панує спокійна атмосфера села. Відвідувачі можуть насолодитися тишею, прогулятися сільськими вуличками чи поблизу річки.

Кочубеївські дуби. Автор фото: Максим Гаврилюк.

Захоплення викликає і знаменитий дубовий ліс Диканьки – Кочубеївські дуби. Це група величних столітніх дубів, що ростуть у Миколаївському лісі поблизу колишньої садиби Кочубеїв. Деяким дубам – по 600–800 років, висота їх сягає 20 метрів, а стовбури такі товсті, що кілька людей не обхоплять. Колись (на середину XIX ст.) ці дуби утворювали довгу алею з 68 дерев, яка вела прямо до панського палацу. Сьогодні від тієї алеї лишилося кілька десятків велетенських дерев.

Варто згадати про Миколаївську церкву. Вона була побудована в 1794 році. Формально – це реконструйована дерев’яна церква, в якій замінили купол, стіни звели з каменю, а всередину поставили різьблений дубовий іконостас. В церковному підземеллі знаходяться усипальниця вісьмох членів родини Кочубеїв.

Тріумфальна арка – ще одна із пам'яток архітектури ансамблю садиби Кочубеїв. Втім, пов'язана з імперським впливом росії – збудована у 1820 році коштом власника диканського маєтку князя Віктора Кочубея в пам'ять про відвідання родинного кочубеївського гнізда російським імператором Олександром І. У сувенірних крамницях Диканьки та при музеях можна придбати кераміку та інші вироби народних промислів: вишиті сорочки та серветки, різьблені дерев’яні сувеніри, плетені з лози кошики, вироби з соломи та глини. Диканька, як туристичний центр, цінує та популяризує ці автентичні ремесла, даючи їм нове життя через цікаві екскурсії та майстер-класи для гостей.

Як дістатися:

Якщо їхати власним транспортом від Полтави до Диканьки – відстань складає приблизно 29–30 км по автошляху Н-12. Також до Диканьки з Полтави курсують маршрутки та автобуси. Основні рейси відправляються від автостанції №2 (вул. Шевченка, 65), а також деякі від центрального автовокзалу (АС-1).

Опішня. Фотоколаж: Національний музей-заповідник українського гончарства

Опішня

Лише за 20 км від Диканьки знаходиться селище Опішня, яке давно визнане національним центром керамічного мистецтва. В Опішні ще на початку ХХ століття працювали близько тисячі гончарів, а опішнянські глечики та миски експортувалися по всьому світу. Тут розташований Національний музей-заповідник українського гончарства, заснований у 1986‑му й вочевидь найповніша колекція гончарства в Європі – понад 55 000 експонатів, майстер-класи та інноваційна інфраструктура.

Музей - багатоструктурний науково-просвітницький центр, у складі якого функціонують: Національний архів українського гончарства, Гончарська книгозбірня України, Аудіовізуальна студія українського гончарства, видавництво «Українське Народознавство», Меморіальний музей-садиба славетної гончарки Олександри Селюченко, Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів, Меморіальний музей-садиба Леоніда Сморжа, Музей мистецької родини Кричевських, Центр популяризації гончарської спадщини України.

Фото: Національний музей-заповідник українського гончарства

Унікальність Опішні – не лише в музейній колекції, а й у живому ремеслі: місцеві керамісти продовжують традиції випалу при температурі 850–900 °C із рослинним орнаментом, що створює відчуття неперервності культури. В музеї можна не лише оглянути експозицію, а й побачити процес роботи за гончарним колом, придбати авторські вироби місцевих майстрів. Зазвичай Опішні проводили фестивалі гончарства, що збирають майстрів з усієї України – на майданчику музею влаштовують ярмарок кераміки, майстер-класи ліплення й гончарювання, змагання гончарів та виступи фольклорних колективів. Щоправда, з початком російсько-української війни багато заходів переформатували. Всю актуальну інформацію можна дізнатися на сайті музею-заповідника - за посиланням. Там же можна й замовити екскурсію. 

Фото: Національний музей-заповідник українського гончарства

Відвідування Опішні – обов’язковий пункт для поціновувачів народних ремесел, тим більше що її легко включити в туристичний маршрут з Диканьки. Відвідувачі можуть побачити як історію ремесла, так і живий процес – екскурсії, майстер-класи та виставки.

Також неподалік Опішні можна піднятися на вали скіфської фортеці Кардашів Вал (VI ст. до н.е.) та оглянути величні кургани, серед яких – Вітова Могила та Розрита Могила (останній ще називають «Український Стоунхендж»), некрополі Більського городища, про яке ми вже розповідали. У цих курганах археологи, з-поміж іншого, знаходили стародавні глиняні вироби, які дещо перегукуються з опішнянськими мотивами, – ще одне підтвердження спадкоємності традицій на цій землі.

Прогулюючись околицями Опішні, варто також звернути увагу на природні цікавинки. Неподалік селища б’ють мінеральні джерела, вода з яких багата солями та колись використовувалася місцевими жителями для лікування. У лісах уздовж Ворскли зустрічаються дикі тюльпани й ковила – рідкісні степові рослини, занесені до Червоної книги.

Любителі активного відпочинку можуть орендувати велосипеди і вирушити прокатаними веломаршрутами, що пролягають через Опішню й сусідні села мальовничими польовими дорогами.

Як дістатися:

Якщо їхати власним транспортом - відстань від Полтави до Опішні становить близько 45 км. Дорога пролягає по автошляху Н-12 через Диканьку. До Опішні регулярно курсують автобуси та маршрутні таксі з Полтави. Вони відправляються від центрального автовокзалу Полтави (АС-1, вул. Великотирнівська, 7) приблизно щогодини протягом дня.

Берегова лінія біля Пивихи

Гора Пивиха

Гора Пивиха нині є відомою туристичною локацією Полтавщини. Завдяки мальовничим краєвидам на широкі простори Кременчуцького водосховища вона приваблює численних відвідувачів у різні пори року. Особливо популярна гора влітку та на початку осені, коли її схили вкриваються запашним різнотрав’ям (цвіте чебрець та інші степові рослини), а з вершини відкривається захопливий вид на так зване “Кременчуцьке море”. Але це місце більше підходить для прогулянок та кемпінгу, ніж для пляжного відпочинку (пляжів як таких біля підніжжя гори нема).

Інфраструктура для туристів біля гори поки що розвинута слабко, але базові умови присутні. В теплу пору року біля підніжжя Пивихи діють кілька літніх кафе та атракціонів, обладнано лавочки і спеціальні місця для пікніків. Найчастіше відвідувачі приїжджають сюди на день або вікенд: влаштовують пікніки, засмагають, милуються панорамою на Дніпро. Багато хто ставить намети і лишається з ночівлею просто неба – кемпінг на вершині гори чи біля води є найкращим варіантом, адже безпосередньо поблизу немає стаціонарних готелів чи баз відпочинку. Тому мандрівникам радять мати з собою все необхідне для автономного відпочинку (намет, спальні мішки, запас води та їжі тощо). Найближчі готелі можна знайти хіба що у навколишніх населених пунктах – наприклад, у селі Власівка або в самому Градизьку.

Гора Пивиха. Фото: PhotoDocumentalist

На горі Пивиха дозволені лише екологічно безпечні види активності. Відвідувачі можуть займатися любительською риболовлею на Дніпрі, що омиває підніжжя, або прогулятися сосновим бором на вершині. Іноді на території заказника проводяться наукові експедиції та археологічні розвідки, адже грунт після штормів вимиває нові артефакти з давніх культурних нашарувань. Усе це робить Пивиху привабливим місцем як для любителів природи, так і для тих, хто цікавиться історією. Попри мінімальну інфраструктуру, гора вже давно стала улюбленим місцем відпочинку для полтавчан і гостей регіону.

Як дістатися:

Гора розташована приблизно за 32 км від міста Кременчук, тож дорога зазвичай пролягає через Кременчук або місто Глобине. Зручний варіант – їхати власним автомобілем до Градизька трасою Н-08, а звідти повернути місцевою дорогою до підніжжя гори (орієнтир – село Максимівка). Для тих, хто подорожує громадським транспортом, із Кременчука кілька разів на день курсує автобус до Максимівки. Також до Градизька є автобусне сполучення з Полтави.

У зв'язку з війною будь-який туризм в Україні зараз пов'язаний з ризиками, і жодну територію не можна вважати повністю безпечною. Однак, якщо все ж розглядати Полтавщину як потенційне місце для мандрівки чи просто приємних вихідних, вона безумовно має свої переваги. Тут можна знайти як спокійні та усамітнені місця для дозвілля, так і активні маршрути для любителів насиченого відпочинку – все залежить від ваших уподобань і бажаного формату.

Фото: CBN та з відкритих джерел.