Відстріляні гільзи замість полотен: як кропивницькі студенти-художники допомагають війську

Перегляди: 178
Фото: Мирослава Липа, CBN.

У країні, огорнутій війною, студентські будні значно ускладнені тим, що в період життя, який мав бути присвячений навчальним лекціям та безтурботним зустрічам з друзями, студенти знаходяться серед щоденної напруги та невизначеності. Але при цьому студенти кафедри мистецької освіти ЦДУ імені Винниченка щодня доводять, що стійкість і солідарність дають можливість підтримати у воєнні часи один одного та навіть весь український народ у боротьбі з ворогом, долучившись тим, що виходить найкраще – творчістю.

Про те, чи можна поєднати війну та мистецтво, та як переживає воєнні часи юнацтво, говорили зі студенткою третього курсу, майбутньою художницею Софією Тимошенко та доценткою кафедри мистецької освіти Ларисою Гарбузенко.

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

photo_2024-04-14_21-34-17_result Розмовляємо під час пари, у майстерні. Навколо – готові та ще не закінчені художні роботи різних технік та стилів. Але найголовніше тут наразі – робота над частинами снарядів, які перетворяться на благодійність для війська. Софія Тимошенко тим часом розповідає, що зараз робить вона сама та її одногрупники:

«Ми зараз малюємо на реліквіях, як називає їх Лариса Володимирівна, це відпрацьовані бойові снаряди. Використані боєприпаси ми перетворюємо на щось творче, цікаве, вливаємо в них свою душу, своє серце для того, щоб потім люди дивилися на них і відчувались якісь певні емоції, які ми хочемо в них закласти. Згодом вони відправляться на благодійність».

photo_2024-04-14_21-34-15_result Софія Тимошенко

Студентка говорить, що для ескізів робіт зрідка беруть основу в мережі Інтернет, але частіше за все створюють самі.

«Ідея може спалахнути у головах наших спонтанно, просто так. Можливо, на основі якихось ситуацій, які були. Наприклад, у мене зображений кропивничанин, Дмитро Сінченко. Він захищав нашу Батьківщину, і я захотіла створити зображення на честь його пам'яті, запам'ятати саме як героя-козака. Показати взагалі наших героїв», - каже Софія.

Дівчина розповідає, що такі роботи вперше спробували створювати у поточному семестрі, то ж це новий досвід. І додає, що крім благодійної мети, творчість і студентам допомагає пережити важкі часи.

«Ми міняємо своє зосередження та емоції на якусь роботу, це допомагає. Намалював щось на основі емоцій, і воно ніби вивільняється», - говорить студентка.

photo_2024-04-14_21-34-20_result Лариса Гарбузенко

Лариса Гарбузенко, доцентка кафедри мистецької освіти, розповідає, що вчить студентів не лише образотворчим навичкам, але і їх відношенню до нинішніх військових подій і тому, як художник має себе вести у подібній ситуації.

«Це не просто розмальовки і не просто пари, і не просто проведення часу чи хоч і робота, а це, перш за все, ідеологія. Художник має бути попереду і вказувати глядачам, куди йти далі, як думати», - акцентує викладачка.

Таким чином студенти зараз підтримують волонтерський осередок KropHub, також розписують військові предмети у співпраці з третім полком спецпризначення, з благодійним фондом «Схід перемоги» та іншими.

photo_2024-04-14_21-34-14_result Подібні роботи виконують і випускники кафедри. Зокрема й тому обрали для виконання саме такий вид розпису: володіючи навичками роботи на подібних предметах, згодом студенти можуть долучатися до допомоги волонтерам самостійно.

«Тому власне це і називається вибірковою дисципліною "робота в матеріалі. Як раніше ми робили: брали папір, глину, тканину, або те, що ми вчили з декоративно-прикладного мистецтва, а зараз матеріал у нас це гільзи, тубуси або артефакти, які привезені безпосередньо з війни, і треба на них теж вміти працювати. У нас кожен предмет - це відкриття нової технології, це певна послідовність виконання роботи у матеріалі на об'єкті. Це десь складно, але коли навчився, то вже назавжди. Їм, як завтрашнім випускникам, варто це вміти, у співпраці з волонтерами потім будуть самостійно це робити і вчити інших», - розповідає Лариса Володимирівна.

Як правило, привозять військові предмети партіями у 20-30 штук, в міру розпису волонтери забирають їх і продають десь на аукціонах, чи роблять розіграші. Наприклад, за один розписаний тубус колись отримали одинадцять з половиною тисяч гривень. Вторговані кошти волонтери використовують для того, аби закривати запити військових.

Зображення, які будуть на військових предметах, інколи замовляють волонтерам ті, хто хоче їх викупити. Тож на тубусах та гільзах зустрічаються як патріотичні зображення, так і герої мультфільмів чи супергерої.

photo_2024-04-14_21-34-16_result Процес розпису ні студенти, ні Лариса Володимирівна не вважають простим, кажуть, що постійно відчувають: поряд з тобою смерть. Це не предмети мистецтва, а все-таки артефакти, які щохвилини нагадують про те, що зараз війна.

Але це не перший проєкт кафедри, пов'язаний з війною. Як повідомляло CBN, у 2023 році в ЦДУ почали створювати «Перехід» - стінопис коридору, який слугує як переходом з одного корпусу в інший, так і укриттям. Нині його вже завершили.

«Для мене зараз "Перехід" - це як арттерапія, згадка, як ми справлялися з тими днями війни. Ми почали працювати над стінописом у квітні-травні 2023 року. Тоді навіть не було проблем із сюжетами. От якось студенти виплескували фарбами на стіни свої емоції. Хтось себе показував у кутку під час тривог, обстрілів, хтось показував враження від зруйнованих міст, прикладом, Маріуполя, і потім коли це бачили військові, то говорили, що дуже точно передали студенти це у зображені, говорили, що прям на картах можуть показати, де це, хоча ці діти там ніколи не були і навряд ті карти бачили, інтуїтивно так зображували», - розповідає про проєкт Лариса Гарбузенко.

photo_2024-04-14_21-29-15_result Стінописи створювали в рамках навчальної дисципліни «індивідуальний мистецький проєкт», кожен студент запропонував своє бачення, які потім об’єднали в один великий «Перехід». Студенти говорять, що суть назви у символізмі: перехід від війни до миру.

До цього проєкту також долучалися і випускники, і учні ліцею, і студенти інших факультетів, дехто з тих хлопців, які робили цей стінопис, вже також боронять країну.

«Я думаю, що цей розпис вийшов душевним, майже сакральним. Там коли проходиш, то відчуваєш себе на війні, у тій біді, в якій зараз України. У дипломних роботах випускники також підіймають тему війни. Минулого року дівчинка, яка починала якраз з малюнку у переході, зображення козака, і коли брали у неї інтерв'ю, вона його писала і просто плакала, казала, що її батько на той момент на війні, під час важких боїв під Бахмутом. І після того це переросло у дипломну роботу. Вона вже писала не портрет козака, а свого батька, воїна. І це не одиничні такі роботи», - розповідає Лариса Володимирівна.

photo_2024-04-14_21-34-25_result На запитання про те, яка все ж функція мистецтва у непростий час війни, викладачка відповідає, що найперше - терапевтична, а потім уже патріотична, ідеологічна та інші. Це те, що допомогає емоційно і самому художнику, і реабілітує глядача, скеровує у напрямку національно-патріотичного виховання. Також вона додає, що подібну терапію мистецтвом кожен може влаштувати для себе:

«Розписувати підхожі предмети чорним і червоним, жовтим і блакитним. Можна зробити крапанку - великоднє яйце, на яке наносяться крапельки воску. У тих же кольорах проста крапанка, синьо-жовта чи червоно-чорна, вже виражає належність, символізує волю, свободу, свою ідентифікацію. Робота може бути й без сенсу, бери писанку, бери писачок і просто капай. Уявляй, що викапуєш сльози чи емоції, або тою краплею заливаєш землю. Те саме можна робити й на папері, на будь-чому - малюй і вимальовуй!».