Віталій Портников у Кропивницькому: «Місто, де все виникає всупереч»

Кропивницький відвідав журналіст, публіцист та телеведучий Віталій Портников. У центрі KOWO він зустрівся з містянами.

Тема зустрічі: «Центр - не провінція». Ключовими темами обговорення стали подолання досвіду історичного витіснення регіону, розвиток міської ідентичності та залежність суспільних змін від індивідуального вибору кожного жителя.

Про розширення «українського світу» та міську цивілізацію

Віталій Портников на початку зустрічі відмітив суспільні зміни у ставленні до подібних заходів.

«Для мене велика честь, що ви в такій кількості прийшли на нашу зустріч. У цьому я бачу певний розвиток України і українства. Раніше, 10-15 років тому, я міг зібрати великий зал у Харкові чи Одесі, але за межами цього залу практично не було людей, які б цікавилися тим, що я говорю і що я роблю - вони жили в абсолютно іншому цивілізаційному світі. На щастя, нам вдається кордони цього мікросвіту розширити і зробити весь наш світ українським. Це наша головна задача. Чим більше в нас буде українських міст, тим більше шансів, що в нас буде українська держава», - сказав Віталій Портников.

Публіцист пояснив механізм, яким імперія десятиліттями витісняла українців із міського простору: колонізатор свідомо залишав поневоленому народу лише село, переконуючи, що більшого йому й не потрібно.

За переписом 1917 року, єдиним містом із переважно українським населенням була Полтава - всі інші вважалися російськими. Проте, зазначив Портников, це не означало, що туди переїхали росіяни: українців просто масово «переписували», записуючи їхню мову як «великоруську».

Театр всупереч обставинам

Аналізуючи історію міста, Портников підкреслив його унікальність: «Кропивницький займає особливе місце на цивілізаційній мапі України. Тут капітал був українським та єврейським, і місто не було в центрі імперської ідеологічної уваги. По суті, всупереч Емському указу та заборонам писати українською мовою, саме тут виник перший український театр».

Як говорить публіцист, це показало здатність українського народу боротися за своє виживання в найбільш несприятливих умовах. Адже театр виник не тому, що українська культура квітла повсюди - він виник всупереч тиску імперії. Там, де люди готові були писати п’єси, як Карпенко-Карий, ставити вистави, як Кропивницький, і виділяти гроші на створення театрального будинку.

На думку Портникова, це «проростання» культури свідчить про глибоку традицію: «В кожній сільській хаті був "Кобзар". Це була ознака українства в той час, коли 75% населення у Великоросії не вміли ні читати, ні писати. "Кобзар" Шевченка став такою собі "Торою" для українців - він відповідав на питання: хто вони “українці”. Український театр запропонував інше світосприйняття, інше розуміння людських стосунків».

Радикальні постаті Кіровоградщини

Портников виділив три постаті, народжені на цій землі, які ілюструють складний характер регіону: Володимир Винниченко, Григорій Зінов’єв та Володимир (Зеєв) Тьомкін.

«Це люди, народжені на цій землі, які завжди були готові діяти проти обставин, де б вони не опинялися. Чому найбільш відомі з них стають радикалами? Можливо, це є характером міста: з одного боку - величезні амбіції, з іншого - проблеми в їхньому розкритті. Це історія персонажів, які показують, як в умовах опору матеріалу створюється інший цивілізаційний рух».

Окремо Портников зупинився на абсурдності самої назви «Кіровоград». Сталін звинуватив Зінов'єва у вбивстві Кірова: спочатку відібрав посаду, а потім - місто.

«Дивовижно, що люди трималися за це ім'я десятиліттями, не розуміючи, що це назва-насмішка над тими, хто тут живе», - сказав Портников.

Відмова від провінційності

Доречним варіантом розвитку міста Портников вважає перетворення Кропивницького на самодостатній центр.

«Позитивний варіант називається Україна. Коли місто стає українським, а не імперським чи радянським. Мені дорікають за назву "Центр - не провінція", ніби я звинувачую людей у провінційності. Насправді я вважаю, що в нормальній країні не має бути провінції, бо не має бути "центру". В імперсько-центричній державі всі ресурси зосереджені в одному місті. Я дуже побоювався, що після незалежності ми просто перенесемо концепцію Москви на Київ», - говорить журналіст.

Як приклад деградації під впливом імперії, Портников навів Донецьк.

«У 2013 році в Донецьку була велика ділова активність, аеропорт, "Донбас-Арена". А що сталося, коли він "вернувся в родную гавань"? Там просто немає води. У багатьох обласних центрах РФ немає води, в Московській області досі використовують дрова. Навіщо там газ, коли в Москві є і газ, і світло?», - розмірковує Віталій Портников.

Яким може бути шлях до самодостатності

Віталій Портников зауважив, що у нього немає «рецептів» розвитку міста. 

Натомість він закликав громаду будувати власний образ: «Програма регіонального розвитку полягає в тому, щоб кожне місто жило своїм життям і відповідало власним уявленням про свої можливості. Якщо не буде цього розмаїття традицій, продовжиться "життя всупереч обставинам". Я хотів би, щоб боротьба з обставинами - чи то з Москви, чи то з Києва - замінилася поглядом на те, як люди можуть розвивати своє вдома».

Віталій Портников звертає увагу на речі, які, на його погляд, лежать на поверхні. Перше - залізнична інфраструктура: журналіст не розуміє, чому досі немає нормального прямого сполучення між містами центральної України, і вважає це простим інфраструктурним рішенням, про яке чомусь ніхто не думає. Друге - стимулювання малого і середнього бізнесу через мікрокредитування та доступні банківські інструменти.

Загалом Портников переконаний: головне не вказівки зверху, а можливості для розвитку на місці.

«Ми маємо зберегти національне і цивілізаційне, не бачити свій регіон другорядним. Це питання того, як ми бачимо себе самі, і як нас бачитимуть інші. Якщо в центрі є цивілізаційна пустка, то не може бути України на заході чи на сході. Те, як буде розвиватися культурне життя тут, буде відповіддю на питання, чи правильно ми розбудовуємо державу», - підсумовує він.

Наприкінці на запитання чим йому сподобалось місто, він відповів:

«Я намагаюсь відповісти нестандартно. В Україні я жив в трьох містах за своє життя: в Києві, Дніпрі і Львові. І тут я просто побачив, цю міську культуру, яку я, в принципі, знаю, яка є частиною моєї молодості. Мені сподобалося, що я тут ходжу і відчуваю себе молодим».