Як ампфутбол повертає кропивницьких ветеранів у стрій

Травневе сонце заливає зелений газон стадіону. Поки тут безлюдно - лиш чекають приготовані мʼячі в центрі поля і лежать стоси одягу. Сьогодні особливе тренування - перед його початком команда отримає нову форму. Тож потроху збираються люди: на полі - спортсмени, за ним - їхні рідні.

Перед початком тренування представники Кіровоградської обласної асоціації футболу та керівництво Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, яке надає майданчик для тренувань, під оплески передають спортсменам пакунки. Команду створили цьогоріч за ініціативи Кіровоградської обласної асоціації футболу. Вперше тренувалися в лютому. А в травні вже провели свій перший товариський матч. Детальніше про тренування та розвиток команди - у статті.

ВІД НАБОРУ КОМАНДИ ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ДЕБЮТУ

Після урочистого вступу починається тренування. Швидкість передач вражає вже на самому старті. Гравці віртуозно балансують. Жодної жалості до себе чи суперника - на полі точиться безкомпромісна чоловіча гра. Навколо панує особливий футбольний гул: різкі свистки тренера, перегукування гравців, глухі удари м’яча. Хлопці на полі рухаються з такою швидкістю та координацією, що уявні бар'єри миттєво стираються для глядачів. Ідея створення такого колективу продиктована викликами часу.

Ігор Мурдій. Фото: КОАФ

Очільник Кіровоградської обласної асоціації футболу Ігор Мурдій пояснює, що цей вид спорту зараз стрімко розвивається по всій країні:

Ідея не нова. Такі команди в Україні активно створюють останні декілька років в силу обставин - повномасштабного російського нападу. Для таких хлопців, які, захищаючи нашу країну, втратили частину свого здоров'я, це адаптація, соціалізація. Спорт є одним з таких факторів - дуже мотивуючих і важливих. Тож в Україні цей вид спорту набирає обертів, а з нашого регіону команди не було. Тому з грудня з колегами з асоціації почали розробляти план, скажімо так, щоб ідея почала втілюватися.

Шлях від задуму до реальних тренувань вимагав часу та зусиль, але згодом навколо проєкту об'єдналися перші однодумці, говорить керівник асоціації:

Поступово з'явився костяк команди - перші хлопці, які навколо себе почали збирати своїх побратимів. Потім ми публікували оголошення в інтернеті, в соціальних мережах. Ну і так набралася команда. Також Ігор Мурдій відзначив неймовірне завзяття футболістів та їхній щоденний прогрес, хоча роботи з підготовки багато: - Потрібно було і адаптацію пройти, і фізичну підготовку, але хлопці змінюються від тренування до тренування просто на очах. Якщо на першому тренуванні не могли просто стрибати, бігти, то ви зараз просто подивіться, як вони грають, бігають, як вони б'ють м'яч. Тому команда на очах росте.

«ЖОДЕН ПСИХОЛОГ ТАК НЕ ДОПОМОЖЕ, ЯК СПОРТ І СВОЄ КОМ'ЮНІТІ»

Одного з гравців для розмови доводиться запрошувати з тренування - всі захоплені грою і не хочуть відволікатися ні на хвилину. На полі сьогодні ветеран Михайло Дудурич. Він розповідає свою історію:

З перших днів пішов добровольцем на війну, потрапив в 71-шу окрему єгерську бригаду. Брав участь у боях під Мар'їнкою, Авдіївкою та Новобахмутівкою, де й отримав поранення. Лікування проходив у Києві. Ну і далі все. Сам я народився на Львівщині, але в 10 років з батьками переїхав у Кіровоградську область, Новомиргородський район. Зараз уже 10 років проживаю в Кропивницькому.

Михайло Дудурич

Михайло зізнається, що футбол завжди займав особливе місце у його житті, тому пропустити створення команди він просто не міг:

Завжди займався футболом. Ну, як в усіх, це дитяча гра і найпростіша, м'яч можна знайти. Ну і грав більш-менш так непогано. Не було команди в нас, тому і не займалися. А тут тільки почув, що створюється команда в Кропивницькому, - з перших днів пішов сюди, вже з другого тренування, бо на перше в мене були змагання. Я спортом займався і так - стронгменом, силовими вправами.

Для Михайла Дудурича футбольне поле стало найкращим місцем для ментальної реабілітації. Тут панує повне взаєморозуміння та своя унікальна атмосфера:

Жоден психолог так не допоможе, як спорт і люди, з якими ти займаєшся тут, спілкуєшся, маєш своє ком'юніті. Де тебе розуміють як хто інший. Де ти говориш з усіма на рівних. Коли в нас було лиш одне тренування на тиждень - мені не вистачало цього. Ввечері я ходжу в зал, але воно не те. А коли приходиш з хлопцями, з командою зустрічаєшся - це свій вайб, це треба відчувати.

Величезною опорою для захисника є його родина, яка не пропускає жодної гри та активно підтримує його на трибунах:

Родина моя он вболіває, завжди зі мною на тренуваннях. Дружина є, двоє синів у мене. Це дуже велика і важлива підтримка для мене.

Михайло поспішає повернутися до команди, але наприкінці розмови закликає побратимів не залишатися наодинці зі своїми проблемами, а долучатися до спортивного руху в місті та країні:

Ветеранів, які є в Кропивницькому, - ми всіх запрошуємо на футбол. Прийдіть, спробуйте, не сподобається - підете. Але вам сподобається - обіцяю. Ветерани загалом по Україні, хто може знайти осередок свій місцевий, - то варто шукати.

АМПФУТБОЛЬНІ ПРАВИЛА: МИЛИЦІ - ЦЕ І НОГИ, І РУКИ

Головний тренер команди Валентин Олійник керує тренувальним процесом із перших днів заснування колективу. Сам Валентин є військовослужбовцем, а свій футбольний досвід здобував на аматорському рівні, граючи у чемпіонаті Кіровоградської області. Крім того, у Кропивницькому він має власну футзальну команду «Арсенал Кропивницький», де також працює тренером. Запрошення очолити «Сталевих орлів» отримав від представників обласної асоціації. Попри специфіку, порозуміння між тренером та підопічними виникло миттєво:

Спрацювалися дуже швидко, з перших днів. Взагалі хлопці круті, бажання грати в них стільки - що відбирай хоч.

Валентин Олійник

Наставник акцентує на специфічних правилах ампфутболу, які суттєво відрізняють цей вид спорту від класичного і вимагають високої координації:

Особливості в основному в правилах. Наприклад, от милиці - це рахується і як ноги, і як руки в нас. На милицях, звісно, пересуваються, як ногами, але торкатися м'яча не можна милицею, як і рукою у звичайному футболі. Просто черкнути по ньому - це вже штрафний. Ніхто тим не задоволений, але такі правила. Бо тут можна і випадково навіть торкнутися, треба ж пересуватися.

Валентин Олійник наголошує, що команда налаштована на серйозну та тривалу спортивну кар'єру, а виїзд до Черкас стане першим офіційним іспитом для новоствореного колективу:

Ми хочемо на наступний рік заявлятися на чемпіонат України з ампфутболу. В кінці травня були на першій товариській грі в Черкасах. Потім з 5 по 7 червня їдемо на турнір, теж у Черкаси. Це вже буде наший перший такий турнір офіційний.

«ЗАРАЗ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ МОЯ МРІЯ - ГРАТИ У СЕРЙОЗНИЙ ФУТБОЛ»

Поруч із бойовими ветеранами у складі «Сталевих орлів» тренується Олександр Ошурко - чи не єдиний цивільний гравець у колективі, який отримав травму в дитинстві. Чоловік дістав важке мінно-вибухове поранення, коли разом зі своїм старшим братом знайшов недалеко від подвір’я протитанковий снаряд часів Другої світової війни. Руку Олександр втратив одразу, а за поранену ногу лікарі Охматдиту боролися майже рік, але все ж її довелося ампутувати.

Олександр Ошурко

Хлопець дуже хотів грати у футбол ще в дитинстві і весь час бігав у дворі з братом і друзями на протезі, проте в офіційні секції його не брали через тогочасні суворі правила. Натомість учитель фізкультури залучав його до занять із легкої атлетики та паралімпійського спорту. Сьогодні Олександр не приховує радості від того, що часи та ставлення суспільства докорінно змінилися:

Дуже добре, що зараз суспільство вже більш звикле до цього, що сприймають нормально вже людей з інвалідністю, тому що їх стає все більше у зв'язку з війною. І це допомагає насправді людям з ампутаціями швидше соціалізуватися, тому що це сприймається як норма. А зараз буквально здійснюється моя мрія - грати у серйозний футбол. І ще для мене дуже велика честь бути в команді з найдостойнішими людьми нашої країни.

До команди Олександра запросив Михайло Дудурич, з яким вони раніше разом грали. Воротар долучився до колективу з третього тренування і відтоді не пропустив жодного заняття, адже буквально горить цією справою. Завдяки постійній роботі над своєю фізичною формою, значних труднощів на старті він не відчув, хоча адаптація до інтенсивних навантажень все ж знадобилася:

Футбол - це інтенсивний вид спорту. Мені теж треба було адаптуватися. Але по команді видно, що всі підросли і в плані фізичному, і командному. Тому, звісно, кожне тренування ми добавляємо навантаження. Людям після поранень взагалі я всім раджу займатися спортом, набиратися ось цього здоров'я через спорт, тому що нам, особливо людям з однією ногою, навантаження більше і на спину, і на ноги. Тому якщо ви додатково будете займатися спортом, то це буде вам тільки плюс, ви будете більш мобільні, більш рухливі.

Олександр сьогодні тут разом із дружиною та донечкою. Рідні самі виявили бажання ходити на кожну гру, що дає спортсмену величезну мотивацію. Загалом увесь цей час за грою з трибун спостерігають найпалкіші вболівальники - дружини та діти гравців.

ПОГЛЯД ЗІ СТОРОНИ: ПСИХОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ТА ВАЖЛИВІСТЬ РІВНИХ ВИМОГ

Своїми емоціями ділиться Анастасія Олійник - спеціалістка з футболу в обласній асоціації та дружина головного тренера Валентина Олійника. Анастасія й сама є спортсменкою - вона працює суддею у Вищій лізі жіночого футболу. Вона зазначає, що в роботі з командою потрібен свій психологічний підхід, а самі тренування відрізняються від звичних.

Анастасія Олійник

Проте Анастасія наголошує на важливості сприйняття гравців нарівні з будь-якими іншими:

Інколи людям здається, що до хлопців з ампутаціями потрібно мати прояв якогось жалю. Але ні. Вони такі самі, як і всі інші. Такі ж спортсмени. Грають як всі, і вимоги до них - як до всіх. Тренер намагається збалансувати підхід: щоб їхніх можливостей і на ігри вистачало, але й щоб вони могли застосувати всі свої найкращі якості. Команда тренується з лютого, і за цей час хлопці пройшли колосальну внутрішню трансформацію.

Анастасія Олійник згадує, якими вони прийшли на перші заняття і якими стали тепер:

Дуже змінилися. Коли прийшли, трохи боялися, переживали, були такі замкнуті. Зараз - це кардинально інші хлопці. Вони, здається, самі навіть не відчули цього переходу.

Вона додає, що цей ефект помічають усі навколо, включно з дружинами гравців, чия присутність та віра є надзвичайно потужним стимулом:

Ми всі це бачимо, так само от приходять їхні жінки - діляться думками. Це круто. Підтримка настільки взагалі важлива і для них, і це ми і чуємо, і бачимо. І хлопцям класно, коли жінки, діти також присутні. Коли рідні бачать, наскільки хлопці кайфують від цього, - то й самі радіють. Бо я знаю особисто тих, які не дуже були за футбол - це як піти з хлопцями типу погуляти, щось поза родиною. А потім зрозуміли, що це родину навпаки об'єднує. Вони бачать, як у хлопців очі горять.

Тренування завершується, але хлопці не поспішають розходитися - спілкуються, сміються. Попереду на них чекають серйозні суперники та всеукраїнські турніри: вже з 5 по 7 червня команда візьме участь у кубку з футболу «Еліт Cup» у Черкасах, де зіграють одні з найсильніших команд України: МСК «Дніпро», «Колос Буревій», «Металіст 1925 Незламні» та інші. Тож хочеться лиш побажати команді успіху та писати нові репортажі - про перемоги на турнірах.

Мирослава Липа, Укрінформ.