Як ставали характерниками: Денис Богуш про козацькі обряди і силу воїнів
Денис Богуш - український політтехнолог, експерт зі стратегічних комунікацій і громадський діяч. Також він є автором книжок - як спеціалізованих, так і більш художніх. Зокрема, його роботи присвячені темам українського козацтва, характерників і духовної підготовки воїнів. У своїх книгах він осмислює історичні факти, народні легенди та сучасний погляд на ці явища.
Про бойові обряди та давні традиції козаків Денис Богуш розповів в інтерв’ю CBN.
– Що саме включали в себе козацькі бойові обряди? Це були певні дії, слова, символи чи ціла система підготовки воїна?
– Це була ціла система підготовки. Вона включала не тільки обряди, а й фізичну підготовку, музику, пісні, марші. Перед боєм використовували литаври – великі барабани. Коли їх били в певному ритмі, всі входили в особливий стан. Вони співали і йшли в бій. Це піднімало дух. До цього іноді змагалися найсильніші – виставляли бійців і дивилися, хто переможе. Це теж була частина налаштування перед боєм.
Також були групові ритуали, пов’язані з маршами і піснями. Потім ці марші забороняли. Кобзарям навіть дозволяли співати тільки сумні пісні, хоча раніше були бойові, які піднімали настрій. Це все більше стосувалося звичайних козаків, яким потрібно було налаштовуватися на бій.
– Хто такі характерники і як ними ставали?
– Характерники – це була окрема категорія, як козацький спецназ. Вони були не просто воїнами, а й володіли додатковими знаннями: травами, зіллями, могли лікувати, передбачати події. Це була козацька старшина.
Вони проходили складну систему посвят. Спочатку відбирали людину, яка має здібності. Як дитина має талант до математики чи танців, так і тут – до магії. І їх направляли до тих, хто навчає. Перша посвята – гора Карабел, біля Великої Корабельні, де впадає Південний Буг. Там навчали бачити невидимий світ. Перше завдання – піти в село, знайти чорну відьму і забрати в неї силу. Друга посвята – Монастирище, на Кіровоградщині. Там треба було “вийти зі скали”, навчитися проходити крізь стіни. Потім треба було піти в ліс і в якоїсь істоти, типу мавки чи лісовика, забрати силу.
Третє місце – Мертвовод, біля Актівського каньйону. Там є такі “капсули”, які допомагають змінювати стан, ніби перетворюватися на тварин. Четверте місце – Екзампей, у Новоукраїнському районі. Там вчилися працювати з часом і простором. Було випробування – заснути в певному місці, а потім пережити “тотальний бій” і повернутися. Останнє місце – Хортиця. Там поєднувалися всі стихії, і після цього людина ставала характерником.
Якщо людина проходила всі ці етапи – вона вважалася характерником і могла в бою робити дуже складні речі: передбачати події, діяти нестандартно.
Денис Богуш
– Це робили перед боєм чи це була підготовка?
– Це була саме підготовка. Як зараз, щоб підготувати спецназ, треба роки тренувань. Так само і тоді.
– Чим відрізнялися характерники від звичайних козаків у бою?
– Характерникам не потрібно було додатково налаштовуватися. Вони вже були готові. А звичайні козаки використовували пісні, ритм, щоб увійти в стан. Характерники ж мали більш глибоку підготовку, тому могли діяти інакше.
– Скільки часу займали обряди перед боєм?
– По-різному. Думаю, це могло бути до 10 хвилин. Але точно сказати складно.
– Чи вживали козаки алкоголь перед боєм?
– Ні, перед боєм не пили. Вони могли пити в зимівниках, але не перед боєм. Вони були дуже треновані.
– Як відбувалася посвята в козаки?
– Це описано в багатьох книгах. Треба було бути православної віри, знати мову. Потім тебе приймали до куреня, і ти ставав частиною товариства. Всі знали один одного, і так формувалася спільнота.
– Чи використовуються подібні обряди сьогодні?
– Так. Багато підрозділів мають свої традиції. Наприклад, посвяти, смуги перешкод, психологічні випробування.
Є базова загальна військова підготовка. У спецвійськах вона ще складніша. Є навіть сучасні програми типу “перший бій”, де людина проходить різні бойові сценарії. В кінці підготовки військові проходять смугу перешкод із вибухами, димом, криками – це підготовка до реального бою.
Книжка "Козак-характерник або Таємна наука діда Архипа". Автор Денис Богуш
– Чи дає така підготовка результат?
– Звісно. Є правило: чого не знаєш – того боїшся. Тому людину занурюють у складні умови, щоб вона не боялася.
– Коли перестали використовувати козацькі обряди?
– Вони відійшли, бо змінилася війна. Зараз інші технології, інша зброя. Але традиція залишилася. Наприклад, коли ми співаємо гімн і говоримо, що ми козацького роду – це вже певний обряд.
– Чи відрізнялися обряди в різних регіонах?
– Думаю, що була різниця. Але точно сказати складно, бо багато втрачено.
Є окремі обряди, які збереглися. Наприклад, “водіння куста” на Рівненщині, якому вже сотні років.
– Що було з тими, хто не проходив випробування?
– Вони ставали звичайними козаками. До 80% могли не пройти. І це нормально, бо кожен має займатися тим, до чого має здібності.
– Чи змінювалися обряди з часом, і чи були окремі для характерників і звичайних козаків?
– Так, були різні. Характерники володіли магією, травами, могли передбачати, мали систему фізичної підготовки та бойових мистецтв, таких як гапак. Звичайні козаки займалися військовою справою, брали участь у ритуалах перед боєм, таких як удар барабанів та спів пісень для налаштування духу.
– Чи використовуються якісь з обрядів на сьогоднішній день? Чи дали вони якісь зміни у сьогоднішній війні?
– Так, сучасні підрозділи вигадують свої обряди. Наприклад, АЗОВ почав робити обряди на Хортиці, деякі спеціальні підрозділи – у Розумівці чи Холодному Яру. В ССО є складні посвяти та випробування, які проходять 20% людей, які вступають. Це сучасний аналог козацьких обрядів – психологічна підготовка, виживання, тренування.
– Вони дають результат?
– Так. Солдати стають більш витривалими фізично та морально, легше долають стрес у бойових умовах. Це допомагає зберігати холоднокровність, діяти організовано та швидко приймати рішення, так само, як козацькі обряди готували воїна до бою і навчали не боятися.
– Звідки взагалі відомо про характерників?
– Є різні джерела: “Кобзар”, праці Дмитра Яворницького, народні перекази. Наприклад, книга “Савур-могила”, де зібрані такі історії.
Також є різні інтерпретації – навіть спроби дискредитації. Тому це тема, яку ще досліджують.
– Чи можна сказати, що традиції характерників живуть у сучасних воїнах?
– Безумовно. Через обряди, випробування та підготовку сучасні воїни продовжують ту саму ідею: сила духу, витривалість і бойовий навик. Це показує, що давні знання і сьогодні мають практичну цінність.
