Як жити «в приймах»: чи залишиться Донецький медуніверситет в Кропивницькому

Останніми днями навколо Донецького національного медичного університету (ДНМУ) точаться дискусії щодо його майбутнього. Після інформації про відкриття нового освітнього осередку в Кривому Розі серед студентів і містян виникли побоювання, що заклад може залишити Кропивницький або поступово згорнути тут свою діяльність. Чи справді існує така загроза, навіщо університету нова локація та з якими проблемами він стикається після двох релокацій через російську агресію - про це ми поговорили з виконувачкою обов'язків ректора Майєю Єрмолаєвою.

Майя Єрмолаєва

- Як складалася доля ДНМУ після 2014 року?

- Наш університет є двічі релокованим. Перша релокація відбулася у 2014 році у зв'язку з окупацією Донецька. Фактично університет переїжджав силами невеликої ініціативної групи до Лимана, бо там знаходився медичний коледж, який є структурним підрозділом університету. Ми мали хоча б невелике власне приміщення. Спочатку переїхали близько 50 викладачів і приблизно 500 студентів.

Потім поступово почали доїжджати інші викладачі та студенти. Відбувалися нові набори, і університет почав розвиватися вже на новому місці. Ми розгорнули свої навчальні потужності також у Краматорську, Слов'янську та Дружківці. Лиман - невелике місто. Там не було достатньо ні приміщень, ні лікарень, ні інших можливостей для повноцінної роботи медичного університету. Тому довелося шукати додаткові майданчики.

У 2015 році ми відкрили факультет у Маріуполі, тому що це була віддалена частина області, де теж існувала потреба у вищій медичній освіті. У 2016 році відкрили факультет у Кропивницькому. Це було важливо не лише для українських студентів і потреб регіону. Тут ми також могли навчати іноземних студентів, оскільки в Донецькій області через близькість до лінії фронту тоді діяли відповідні обмеження.

Поступово університет зростав. Станом на 2020 рік ми мали майже три тисячі студентів. Проблем вистачало скрізь. Це були і кадрові труднощі, і матеріально-технічні. Треба розуміти, що релокований університет одночасно працював у кількох містах. Але ми намагалися розвиватися настільки ефективно, наскільки це було можливо.

- Що змінилося після початку повномасштабного вторгнення?

- Для Маріупольського факультету наслідки були трагічними. Ми втратили там усю матеріально-технічну базу. Вивезти її було неможливо. На щастя, майже всі наші студенти та працівники залишилися живими і змогли виїхати. Хоча невелика частина людей залишилася на окупованій території. Щодо Краматорська ситуація була дещо іншою. На сьогодні місто залишається під контролем України. Кафедри знов виїжджали окремими групами. Хтось зміг щось вивезти, хтось - ні. Проте близько 80% матеріально-технічної бази все ж вдалося перевезти до Кропивницького.

Так само і з людьми. Більшість викладачів та студентів виїхали, але далеко не всі переїхали саме до Кропивницького. Люди їхали туди, де мали житло, родичів, друзів або іншу можливість облаштуватися. Навчальний процес тоді повністю перевели у дистанційний формат. У 2022 році та в першій половині 2023 року викладачі працювали з тих міст, де перебували.

У Кропивницькому в нас було орендоване відоме багатьом приміщення в центрі міста. Воно належить Міністерству внутрішніх справ. Але згодом сюди релокувався і Донецький державний університет внутрішніх справ. Тоді постало питання про використання цієї будівлі. Фактично за два дні медичний університет мусив виїхав із приміщення. Альтернативи нам тоді не запропонували.

Приміщення ДонДУВС

- Де сьогодні працює університет?

- Зараз ми знаходимося в одному з приміщень автошколи. Воно давно перебуває в нашій оренді, здається, ще з 2018 року. Тут розміщені адміністрація і навчальні аудиторії. Але об'єктивно це, звісно, не корпус, який відповідає статусу національного університету. Раніше це був гуртожиток, потім тут працював коледж статистики. Після виселення нас з центрального корпусу фактично весь університет переїхав сюди.

Крім того, ми орендуємо ще приміщення на вулиці Любомира Гузара. Воно належить Центру контролю та профілактики хвороб. Але його стан дуже поганий. Повноцінно використовувати цей корпус неможливо. Лише частину приміщень ми використовуємо для потреб кафедри теоретичних дисциплін, зокрема циклу хімії, тому що там є мінімальні умови для проведення лабораторних занять.

Через те, що усі наші приміщення орендовані, відповідно до бюджетного законодавства ми не можемо проводити тут капітальні ремонти, перебудову, вкладати кошти міністерства чи грантові ресурси. Був і показовий випадок, коли частину нашого головного приміщення, яка не у нас в оренді, віддали під суші-бар. І це виглядало досить дивно: Національний медичний університет і суші-бар в одній будівлі.

- Чи пропонували університету інші приміщення?

- Так, були дві спроби. Перша - після ліквідації МСЕК. Нам запропонували розглянути колишнє приміщення цієї структури. Ми його оглядали, були готові до передачі, але з невідомих для нас причин процес зупинився. Друга пропозиція стосувалася одного з корпусів Льотної академії. Ми також виїжджали на місце, вивчали можливості, подали заяву до Фонду держмайна. Однак і цей процес зупинився. Наскільки нам пояснювали, там виникли проблеми з документами та чинними договорами оренди у балансоутримувача.

- А де живуть студенти, викладачі?

- У нас є гуртожиток на вулиці Матвієнка, який ми орендуємо для потреб університету ще з 2016 року. Він перебуває у власності громади міста. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році туди поселили внутрішньо переміщених осіб. Усього в гуртожитку близько 140 місць. Із них понад 50 займають люди, які не мають стосунку до університету. Уже четвертий рік ми не можемо вирішити це питання. Ми неодноразово зверталися і до міської, і до обласної влади, проводили наради. Адже більшість наших викладачів також є внутрішньо переміщеними особами.

Але виходить так, що власних викладачів і студентів ми не можемо забезпечити житлом у гуртожитку, який орендуємо для університету. Звичайно, ці люди так само постраждали від війни, як і ми. Але університет теж має забезпечувати житлом своїх працівників і студентів. На щастя, заклади освіти в місті йдуть нам назустріч. У багатьох є вільні місця в гуртожитках, і за потреби наших студентів або викладачів там поселяють. Але було б значно простіше, якби ми могли використовувати власний гуртожиток за призначенням.

Я не можу сказати, що ми не займалися цим питанням. Займалися багато разів. Але коли десятки разів приходиш до посадових осіб з тією ж самою проблемою і бачиш, що ситуація не змінюється, складно зрозуміти, що ще можна зробити.

- Як житлове питання впливає на кадрову ситуацію в університеті?

- Дуже серйозно. З другої половини 2023 року ми повністю повернулися до очного навчання. Для медичної освіти дистанційний формат не може бути основним - це очевидно. Але за час дистанційної роботи викладачі роз'їхалися по всій Україні. Вони облаштували життя в інших містах, їхні родини знайшли роботу, житло, діти ходять до шкіл. І коли ми повернулися до очного навчання, виникла проблема: далеко не всі можуть переїхати до Кропивницького. Ціни на оренду житла дуже високі. Гуртожитків не вистачає. Частина викладачів змушена працювати вахтовим методом.

Наприклад, людина живе з родиною в Рівному чи іншому місті. На робочий тиждень приїжджає до Кропивницького, проводить заняття, виконує свої обов'язки, а на вихідні повертається додому. Хтось живе в гуртожитках, хтось шукає недорогі готелі. Але це додаткові витрати і додаткове навантаження. Якщо люди знаходять роботу ближче до місця проживання родини, ми втрачаємо цих фахівців. А це фахові лікарі, кандидати наук, доктори наук, висококваліфіковані викладачі.

Саме тому кадрове питання сьогодні напряму пов'язане з житлом. Але якихось реальних рішень наразі немає. І це стосується не лише викладачів, а й адміністрації університету. Наприклад, я сама - одинока мама. Моєму синові було три місяці, коли ми виїхали з Донецька. Зараз йому 12 років. Увесь цей час він живе в орендованому житлі. Як і багато наших працівників, я хочу, щоб моя дитина мала нормальні житлові умови.

- Попри всі труднощі, чи є приклади успішної співпраці в Кропивницькому?

- Так, безумовно. І насамперед я хочу відзначити співпрацю з департаментом охорони здоров'я. Можна сказати, що це приклад того, якою має бути взаємодія між університетом і місцевою владою. Директор департаменту Олег Рибальченко добре бачить проблему дефіциту лікарів у місті та області. Він розуміє, що саме випускники нашого університету можуть допомогти цей дефіцит скоротити.

За час другого вимушеного переміщення ми випустили майже 500 студентів, приблизно стільки ж інтернів. Більшість з них залишаються працювати саме на Кіровоградщині. Завдяки співпраці з департаментом нам вдалося налагодити роботу з клінічними базами. Сьогодні діють 18 договорів про співпрацю із закладами охорони здоров'я. Серед них є як комунальні лікарні, так і п'ять приватних медичних закладів.

Співпраця складається по-різному. Є лікарні, які повністю інтегрують навчальний процес у свою роботу. Там наші викладачі працюють лікарями, а студенти мають доступ до пацієнтів уже з молодших курсів. Є заклади, де можливості більш обмежені й студенти переважно спостерігають за лікувальним процесом. Є й кілька медичних установ, які взагалі відмовилися від співпраці, пояснивши, що не бачать у цьому власної зацікавленості. Але таких випадків небагато.

Але найбільший виклик на майбутнє - це власна університетська клініка. Вимоги до медичних університетів постійно посилюються. Найближчим часом на законодавчому рівні буде врегульовано питання наявності власної клінічної бази. Йдеться про лікарню, яка або входить до структури університету, або дуже тісно з ним інтегрована. Саме там повинна зосереджуватися основна частина клінічної підготовки студентів. Поки що завдяки співпраці з медичними закладами ми забезпечуємо практичну складову навчання. Але власної клініки університет не має.

- Багато студентів їдуть навчатися за кордон. Чи торкнулося це ДНМУ?

- Це проблема для всіх без винятку університетів України. Ще й кількість випускників шкіл зменшується. Навіть великі медичні університети в потужних містах сьогодні не добирають студентів. Для Кіровоградської області ситуація додатково ускладнюється демографічними показниками.

Ми аналізували дані за 2023-2025 роки. За кількістю випускників і результатами НМТ область перебуває на останніх позиціях серед регіонів країни. Наприклад, за підсумками минулого року Кіровоградщина була на передостанньому місці в Україні за кількістю заяв, які вступники подавали до закладів вищої освіти. Тому боротьба за абітурієнта сьогодні є викликом не лише для нашого університету, а й для всієї системи вищої освіти.

- Чому виникла ідея відкривати новий осередок університету саме в Кривому Розі?

- Ми аналізуємо ситуацію з набором студентів уже кілька років. За останні два роки набір був приблизно однаковим - близько 75–80 студентів. Для національного медичного університету це дуже мало.

Для вступників на основі повної середньої освіти (після школи або медичного коледжу) ми маємо лише чотири освітні програми за спеціальностями медицина, педіатрія, стоматологія, фармація. Це не класичний університет із десятками спеціальностей. Ми працюємо виключно в медичному напрямку. І ми прекрасно розуміємо, що демографічна ситуація надалі лише погіршуватиметься.

Міністерство охорони здоров'я зацікавлене в тому, щоб медичні університети зберігалися як окремі заклади. Ми неодноразово обговорювали всі ці питання з міністром, і він добре знає про наші проблеми. Саме тоді виникла пропозиція подумати про розширення та нові можливості розвитку.

По-перше, це велике промислове місто та великий район. Якщо подивитися на кількість населення, то один Криворізький район приблизно у два з половиною рази більший за Кіровоградську область. По-друге, там є чітке бажання міської влади розвивати медичну освіту. Ми провели низку переговорів із міською владою, Міністерством освіти і науки та Міністерством охорони здоров'я. Місто готове допомагати з житлом для викладачів, із приміщеннями та розвитком університетської інфраструктури.

- Що саме отримає університет у Кривому Розі?

- Зараз завершується процес передачі однієї з будівель Криворізького національного університету. Це дуже важливо, тому що вперше за багато років ми отримаємо приміщення, в яке можна буде вкладати кошти, залучати гранти, проводити ремонти та розвивати матеріальну базу. Міністерство охорони здоров’я готове допомагати з облаштуванням. Місто вже включило нас у низку грантових проєктів. Це дозволить проводити ремонтні роботи, закуповувати обладнання та розвивати матеріальну базу.

- Чи означає це, що університет переїде до Кривого Рогу?

- Основна база університету дійсно буде розташована там. Після передачі приміщення зміниться юридична адреса. Але це не означає, що ми збираємося згортати діяльність у Кропивницькому. Навпаки, наша позиція від самого початку була дуже чіткою: розвивати новий напрямок і водночас зберегти все, що створено тут. Є щонайменше три причини.

Перша - це викладачі. Частина наших працівників - місцеві мешканці, є також ряд досвідчених сумісників на клінічних кафедрах. Друга причина - студенти. Сьогодні більшість наших студентів - це вже не вихідці з Донецької області. Це жителі Кропивницького та Кіровоградщини. Вони вступали сюди, щоб навчатися тут, працювати тут і залишатися в регіоні. Ми не можемо просто сказати їм переїжджати в інше місто. І третя причина - це все, що вдалося створити за ці роки. Наші клінічні бази, ефективна співпраця з лікарнями, створена система підготовки лікарів. Це працює і приносить результат. Було б неправильно втрачати ці напрацювання.

- Чи вистачить університету можливостей працювати одразу у двох містах?

- Це буде непросто. Але певний досвід у нас є. Після першої релокації університет працював одразу на кількох майданчиках. Звичайно, це складніше. Але два регіони дають більше можливостей, ніж один. Тому ми будемо намагатися розвивати обидва напрямки.

- Як будете організовувати роботу цього року?

- У 2026 році ми плануємо набирати у Кривому Розі лише перший курс і інтернатуру. Запит на інтернатуру вже є. Частина випускників хоче проходити її саме в Кривому Розі. У Кропивницькому набір також буде відбуватися у звичному режимі. Ми активно проводили профорієнтаційну роботу і в Кропивницькому, і в Кривому Розі. Наш підхід дуже простий: абітурієнт вступає до Донецького національного медичного університету, а далі обирає, де саме хоче навчатися.

- А що зі студентами старших курсів?

- Ми провели опитування. Є студенти з Кривого Рогу, Дніпропетровської області, Донеччини, які хотіли б навчатися там. Залежно від курсу таких близько 20%. Але цього року ми ще не будемо розгортати навчання старших курсів у Кривому Розі, бо ще триває підготовка матеріально-технічної бази. У Кропивницькому все продовжує працювати у звичному режимі. -

- Багато людей хвилюються через безпекову ситуацію в Кривому Розі. Наскільки це серйозний фактор?

- Звичайно, це серйозний фактор. Якщо хтось думає, що це просте рішення, то це не так. У мене самої дитині 12 років, і я теж думаю про безпеку. Але ми бачимо, що в Кривому Розі живуть сотні тисяч людей, працюють школи, діти навчаються. Ми відвідали 21 школу під час профорієнтаційної роботи. У всіх є укриття, діти продовжують навчатися. Крім того, майбутній корпус має підвальні приміщення, які можна використовувати як укриття. А клінічні бази взагалі розташовуватимуться в лікарнях, де укриття вже є.

Є тактичні питання, які доводиться вирішувати щодня. А є стратегічні. Стратегічно нам потрібно зберегти університет. Як би важко не було це визнавати, але якщо залишити все як є, то в нинішніх умовах конкуренції університет може просто не вижити. Тому ми зобов'язані шукати нові можливості.

- Яким ви бачите майбутнє університету?

- Прогнозувати зараз дуже складно. Якщо в Кривому Розі буде сучасна база, обладнання, клініка, то, можливо, з часом цей напрямок стане більш потужним. Але сьогодні ми не говоримо про закриття Кропивницького. Ми будемо дивитися на те, де є студенти. Тому що сьогодні не студенти йдуть за викладачами, а викладачі йдуть за студентами. Де буде попит на освіту, там університет і працюватиме.

- А як нині з іноземними студентами?

- Практично всі медичні університети зіткнулися з цією проблемою. До повномасштабної війни в нас було близько тисячі іноземних студентів. Сьогодні залишилося лише 11. Нового набору три роки вже немає. Далеко не всі хочуть їхати навчатися до країни, де триває війна. Після перемоги ми будемо намагатися повернути іноземних студентів, але всі розуміють, що це буде дуже непросто. Але насправді головне завдання сьогодні - втримати молодь в Україні, дати їй можливість навчатися і працювати тут.

- Що б ви хотіли сказати майбутнім абітурієнтам?

- Ми чекаємо всіх, хто хоче пов'язати своє життя з медициною. Я абсолютно переконана, що професія лікаря - одна з найкращих і найвідповідальніших у світі. Ми чекаємо мотивованих молодих людей, які готові не лише будувати власну кар'єру, а й брати відповідальність за життя та здоров'я інших. І у Кропивницькому, і у Кривому Розі ми будемо робити все можливе, аби наші вступники не пошкодували про свій вибір, дати їм якісну медичну освіту та підготувати насправді сучасних фахівців.

Фото: CBN.